Кримінально-правова характеристика вбивства з обтяжуючими обставинами
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
1.1 Вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки
1.2 Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючими обставинами
2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
2.1 Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
2.1.1 Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.
2.1.2 Об’єктивна сторона вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2 Суб’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2.1 Суб’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2.2 Суб’єктивна сторона умисного вбивства з обтяжуючими обставинами
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Сучасна криміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в тому числі умисних посягань на життя людини.
В Україні в 1972 р. було зареєстровано 1 577 вбивств, в 1992 р. – 3 679, а в 2000 р. – 4 034 вбивства, при цьому значна частина цих злочинів залишилась нерозкритою. Статистичні дані Верховного Суду України за 2009 рік нараховують 1,7 тис. осіб, засуджених до позбавлення волі за умисне вбивство, а вже на перше півріччя 2010 року – 46 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за умисне вбивство за обтяжуючих обставин. [1] Відмічається зростання латентності цих особливо тяжких злочинів.
Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання.
Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров'я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінального кодексу України 2001 р. В розділі II КК більш чітко визначені ознаки злочинів проти життя людини, а саме найтяжчий їх різновид – умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, та встановлює більш суворіше покарання за нього порівняно з КК УРСР 1960р.
Законодавством всіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а тому переважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частину нормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тим самим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей.
На Україні цією проблематикою займались: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.Т.Дзюба, П.В. Кобзаренко, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, В. М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко.
Об'єктом дослідження виступають кримінально-правові норми, що регламентують підстави кваліфікації та міру відповідальності за навмисне вбивство.
Предметом, відповідно, можна назвати кваліфікуючі об’єктивні та суб’єктивні ознаки, внаслідок наявності яких діяння вважається вбивством з обтяжуючими обставинами.
Метою дослідження є визначення юридичної природи умисних вбивств за обтяжуючих обставин; розробка критеріїв (підстав) класифікації обтяжуючих обставин цього різновиду вбивства за об'єктивними та суб'єктивними підставами.
Методологічну основу курсової роботи становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними історичний, діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, статистичний.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
1.1 Вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки
Життя людини, згідно зі ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя, і ніхто не може свавільно позбавити її життя. [2] Тому охорона життя людини — найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.
До змісту права людини на життя у контексті кримінального права входять: юридичне визначення початкового та кінцевого моментів життя людини (що зумовлює виникнення і самого права людини на життя); право вимагати від інших суб’єктів вчинення певних дій, спрямованих на забезпечення чи захист права на життя або утримання від їх вчинення (тобто право вимагати від інших осіб утриматися від протиправного позбавлення життя людини); право людини на самозахист свого життя, тобто допустимість спричинення шкоди (в тому числі і позбавлення життя) в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності (тобто захист свого життя і здоров’я та життя і здоров’я інших осіб від протиправних посягань не забороненими законом способами) або затримання злочинця; право людини вільно розпоряджатися своїм життям, тобто питання евтаназії у кримінальному праві («право на смерть»); проблема смертної кари. [3, с. 22]
Право на життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини. Встановлено, що офіційний момент, з якого починається життя людини, не закріплюється у національному законодавстві. Саме тому є декілька точок зору щодо визначення цього моменту:
1. Життя людини починається з фізіологічних пологів. Початок фізіологічних пологів (патологія до уваги не береться, бо вона або юридичного значення не має, або має зовсім іншу юридичну природу) - це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто з'являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону. Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт (ст. 134 КК). Заподіяння смерті під час пологів теж кваліфікується як вбивство і в тих випадках, коли пологи були визвано штучно, і плід був життєздатним (життєздатним визнається плід після 6 місяців вагітності). [4, c. 369]
2. Юридично життям людини є життя її мозку, і початок життя мозку означає початок життя людини. З правових позицій початкова межа життя людини повинна пов’язуватися з появою сформованої маси мозкових клітин (народженням головного мозку), що робить плід життєздатним. Проаналізувавши медичні та юридичні аспекти щодо виникнення життя людини, зроблено висновок, що з юридичної точки зору початком життя людини є народження (формування) головного мозку, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку. З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися його кримінально-правова охорона. [5, c. 204]
Життя – динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст. [6, c. 364]
Для поняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого (трупу) кваліфікуються як замах на вбивство. До недавнього часу у медичній науці і судовій практиці настання смерті пов'язувалось із діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки надав можливість поновлювати дихання і роботу серця через навіть тривалий час (були випадки через 2-3 тижні і навіть через місяць) після настання клінічної смерті. [7, c. 227] Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов'язується не з роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральній нервовій системі, що отримало законодавче закріплення у ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 року.
У частині 1 ст. 115 КК дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. [8] Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань. [9, c.122]
Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони або під час війни. Але згода потерпілого на позбавлення його життя не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. [10, c. 446]
Не дивлячись на високий ступінь суспільної небезпеки будь-якого протиправного позбавлення життя людини, існує категорія злочинів, таких як умисне вбивство (ст. 115 КК України), яка є особливо небезпечною і потребує більш детального розгляду.
Згідно з судовою статистикою Верховного Суду України за 2009 рік до позбавлення волі засуджено за вчинення умисних вбивств — 1,7 тис. осіб, або 94 % [95,1 %] від усіх засуджених за цей злочин; бандитизму — 3 особи, або 100 % [100 %]; розбійного нападу — 3,2 тис. осіб, або 79,7 % [74,2 %].
Виходячи з показників статистики 2009 року, кількість осіб, засуджених за вчинення умисних вбивств, найбільша серед інших тяжких злочинів.
Статистика за перше півріччя 2010 року надає такі факти: за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи засуджено 5,9 тис осіб, що на 1,3 % більше, або 7,2 % [8,9 %] від загального числа засуджених. У тому числі засуджено: 858 осіб — за умисне вбивство, що на 6,1 % більше, або 1,1 % [1,2 %]; 1,6 тис. осіб — за умисне тяжке тілесне ушкодження, що на 14,8 % менше, або 2 % [2,9 %]; 1,8 тис. осіб — за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що на 9,1 % більше, або 2,3 % [2,6 %].
Верховний Суд України у I півріччі 2010 р. перевірив вироки у кримінальних справах стосовно 64 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Вироки залишено без змін стосовно 46 засуджених, стосовно 9 осіб скасовано. [1]
Для того, щоб зрозуміти закономірність підйому або спаду злочинності в країні, у даному випадку – вчинення умисних вбивств, треба з’ясувати її причини та умови.
Причини злочинності — це негативні явища, що породжують її, умови злочинності — це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об'єктивні та суб'єктивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки. [11, c. 72]
Існуюче розмаїття поглядів на причини злочинності залежно від того, як визначається пріоритетна причина злочинності, можна поділити на два основних напрями: соціологічний і біологічний (біопсихологічний).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
