Вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) є кваліфікуючою ознакою тому, що малолітня дитина (до 14 років) фактично знаходиться у безпорадному стані, не може себе захистити та надати відповідний, належний опір особі, що посягає на її життя. До того ж таке вбивство найчастіше вчиняється не тільки шляхом дії (удушення, нанесення ран, побоїв і т. ін.), а й при відсутності таких дій – шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання обов’язків, які має виконувати винна особа, яка зобов'язана піклуватися та доглядати за потерпілим (залишення без їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). [33, c. 119]
При вбивстві жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115) винний зазіхає по суті на два життя – на життя потерпілої і плоду дитини. Стан вагітності жінки повинен мати місце на момент посягання на її життя. Строк вагітності значення для кваліфікації не має. При вбивстві, що підлягає кваліфікації за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, стадії вчинення злочину значення не мають. У разі, коли суб'єкт злочину, позбавляючи потерпілу життя, діяв з прямим умислом, але при цьому помилявся щодо стану вагітності, або особи потерпілої, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК ч. 1 ст. 115 – в разі відсутності інших обтяжуючих обставин умисного вбивства. Таким же чином слід вирішувати це питання в разі, коли інші особи, які повідомили винному про це, ввели його в оману для того, щоб уникнути розправи. Коли винний не знав про вагітність потерпілої, яку позбавив життя, підстав для застосування п.2 ч.2 ст.115 немає. [39, c. 248]
Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку передбачене п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Йдеться про ті випадки, коли злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а також із мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства. Потерпілими при цьому можуть бути службові особи, інші працівники, що виконують службові або виробничі функції (рядовий службовець в установі, робітник, сторож тощо), особи, які виконували громадський обов'язок, а також близькі родичі зазначених осіб. Згідно з п. 11 ст. 32 КПК близькі родичі — це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.
Відповідальність за даний злочин настає за умови, що потерпілий був позбавлений життя у зв'язку з його законними діями. У випадках, коли вчиняється вбивство особи, пов'язане з її діяльністю, що є протизаконною (наприклад, службова особа зловживає своїм службовим становищем або допускає перевищення влади), дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. [40, с. 55]
Вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України) характеризується тим, що потерпілий захоплюється або утримується всупереч його волі, в результаті чого знаходиться в тяжкому психічному стані, не може чинити опір, не має реальної можливості звільнитися без негативних наслідків і знаходиться в стані апатії. Таке вбивство буде мати місце з моменту, коли потерпілий став заручником, і до моменту, коли він перестав ним бути. Суб'єкт цих злочинів (ст.ст.147, 349) , має ті ж ознаки, що й особа, яка вчинила даний різновид вбивства. Потерпілим від такого вбивства можуть бути заручники, ознаки яких вказані в ст. 147 та 349 КК, за яких хочуть отримати викуп чи використати їх стан для того, щоб примусити родичів затриманого, державні або інші установи, підприємства чи організації, фізичних або службових осіб виконати певні бажані для винних дії. [6, c. 304]
Отже, об’єктом умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, як і будь-якого вбивства, є життя людини, проте зі специфічними особливостями особи потерпілого, які і виступають кваліфікуючими ознаками.
2.1.2 Об’єктивна сторона вбивства з обтяжуючими обставинами
Встановивши ряд суміжних складів з безпосереднім об'єктом посягання, потрібно продовжити вибір конкретного складу за ознаками об'єктивної сторони — шляхом кваліфікації по об'єктивній стороні.
Об’єктивна сторона – це сукупність ознак, передбачених у законі про кримінальну відповідальність, які характеризують зовнішній прояв злочину та умови його вчинення. [41, c. 188]
До обов’язкових ознак відносять діяння (дію чи бездіяльність), суспільно-небезпечні наслідки і причинний зв'язок між ними. До факультативних – місце, час, обстановку, спосіб, засіб вчинення злочину. Останні не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак їх встановлення є обов’язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої частини КК. [42, c. 111]
Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в переважній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа може запобігти смерті, але не робить цього умисно (наприклад, лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його або мати з цією ж метою не годує немовля).
Для позбавлення людини життя може бути застосований як фізичний (удар ножем, здавлювання шиї, отруєння тощо), так і психічний вплив (спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту). [6, c. 309]
Іноді воля особи при вчиненні нею дії чи бездіяльності не проявляється. В таких випадках через наявність визначених обставин вчинена дія (бездіяльність), в якій відсутній прояв волі особи, втрачає свій кримінально-правовий характер. Тому тут відсутнє і саме діяння в якості ознаки об’єктивної сторони злочину. До таких обставин відносяться непереборна сила (явища природи, хвороби, технічні механізми тощо), непереборний фізичний примус, психічний примус, який відповідає вимогам крайньої необхідності. [41, c. 200]
Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, заподіяна злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються законом або реальна загроза заподіяння такої шкоди. Значення суспільно небезпечного наслідку полягає в тому, що він є однією з причин криміналізації діяння і ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень. [43, c. 198]
Умисне вбивство належить до групи складів матеріального характеру, також воно завдає фізичну шкоду.
Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно-небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає настання суспільно-небезпечного наслідку. Виділяють чотири види причинно-наслідкових зв’язків: 1) прямий, коли діяння беззаперечно призводить до настання суспільно небезпечного наслідку; 2) випадковий – діяння не призводить до наступу суспільно-небезпечного наслідку і відповідальність не настає; 3) опосередкований має місце тоді, коли суб’єкт злочину для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, використовує поведінку людей і тварин; 4) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих обставин з боку потерпілого, які обумовлюють наступ більш суспільно небезпечного наслідку. [42, с. 112]
Причинний зв’язок між вбивством і наслідками має бути необхідним – смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) — невинне заподіяння смерті потерпілому.
Процес розвитку причинного зв'язку припускає, що причина завжди в часі передує наслідку. При цьому не має значення, як скоро після вчинення злочинної дії настала смерть. [38, c. 369]
Факультативні ознаки суб’єктивної сторони є обов’язковими для складу злочину, якщо диспозиція статті передбачає ці ознаки. Тому, слід розглянути їх детальніше.
Спосіб вчинення злочину – це способи та методи здійснення злочину, форма вчинення, виконання суспільно небезпечного діяння. [44, c. 37]
Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної зброї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення; утоплення; повішення: отруєння; використання радіоактивних матеріалів, електричного струму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо. Способом заподіяння смерті людині може бути і психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя. У ряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння й утворює кваліфікований склад злочину. [17]
Місце вчинення злочину – це територія чи інше місце, де відбулося суспільно небезпечне діяння та настали його суспільно-небезпечні наслідки. Це може бути житловий будинок, поле бою, військова частина, повітряне або морське судно, лікувальний заклад, місця позбавлення волі, учбовий заклад тощо.
Час вчинення злочину – це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння, і настають суспільно небезпечні наслідки.
Засоби вчинення злочину – це ті предмети, речі, пристосування матеріального світу, за допомогою яких злочин було вчинено. Дуже часто при вчиненні злочину використовують такі засоби: вогнепальна і холодна зброя, різні інструменти, автотранспортні засоби, отрута, підроблені документи, форма працівника правоохоронних органів, вибухові речовини. [43, 200]
Обстановка вчинення злочину – це сукупність тих обставин, умов, при наявності яких злочин було вчинено. Наприклад, бойова обстановка, реальна небезпека для життя. [45, c. 94]
Слід заздалегідь з’ясувати ознаки об’єктивної сторони кожного зі складів даної групи, а потім перевірити їх відповідність ознакам діяння, що кваліфікується. Якщо тотожність встановлена, значить вчинене підлягає кваліфікації по кримінально-правовій нормі, яка містить склад із зазначеними об'єктивними ознаками. Наприклад, з’ясувавши, що вбивство вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб потрібно кваліфікувати вчинене по статті, яка передбачає вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах (п.5 ч. 2 ст. 115 КК). [17, с. 101]
Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи», умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. [46]
Загальним поняттям, що охоплює усі способи завдання особливих фізичних та психічних страждань, є поняття "насильницькі дії". [47, c. 144]
Слід зазначити, що вчинення злочину, зокрема вбивства, з особливою жорстокістю в деяких випадках можливо як шляхом дії, так й шляхом бездіяльності.
Так, наприклад, особа з метою позбавити себе від турбот, перестає годувати паралізованого родича, з яким мешкає та про якого повинна турбуватися, усвідомлюючи при цьому, що потерпілий буде відчувати особливі страждання та мучення. У результаті зазначеного діяння настає смерть останнього, а винна особа, відповідно, вчиняє саме вбивство з особливою жорстокістю. Потерпілий у даному випадку повільно вмираючи, не може не переживати особливі фізичні (через негативні зміни в організмі, пов'язані з голодом та спрагою) та психічні (через відчуття відчаю, безвихідності та страху неминучої смерті) страждання. [48, c. 594]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
