На мій погляд, цього робити не можна, тобто явка з повинною не є доказом вини заявника і не переводить його у статус підозрюваного. Нерідко заявники дають неправдиві показання, з метою приховати інший злочин або, переслідуючи інші інтереси, тому явка з повинною вимагає ретельної перевірки і якщо вона підтвердиться, то з'являться інші підстави до затримання (показання очевидців або потерпілих, виявлення слідів злочину та інше).
Не можна погодитись зі ствердженням, що фактичні дані, що встановлюють підстави затримання у момент його фактичного здійснення не є доказами у процесуальному змісті слова, тобто вони отримані не з кримінально-процесуальних джерел. Справа у тому, що докази ніколи не витягаються з кримінально-процесуальних джерел, а тільки закріплюються у них після ретельного відбору, аналізу і обробки, тобто одержують юридичну чинність.
Певно, що докази, які стали підставою до затримання не є доказами вини затриманого, але на їхній підставі ми переводимо особу в розряд підозрюваного.
Більшу складність подає доведення підстав затримання за допомогою негласних оперативних відомостей, як у момент фактичного затримання, так і при складанні протоколів про нього. Складність полягає у тому, що утримання оперативних відомостей не може бути доведене до затриманого, негласні оперативні дані не відображаються у матеріалах кримінальної справи, недосяжні вони прокурорському і судовому нагляду.
Деякі проблемні питання виникають при складанні протоколу затримання. Так, у протоколі затримання, досить часто, не вказуються підстави затримання. Адже право громадянина знати за якої підставі він затриманий випливає з конституційного права недоторканості особи, а також з принципу права «ніхто не може бути підданий арешту, затриманню або вигнанню... 2.
Підстави затримання злочинця за кримінальним правом.
1. Фактична підстава позбавлення особи особистої свободи (ст. 106 УКК україни). Деякі автори роблять заключення, що необхідність негайної діставки злочинця органам влади, як фактична підстава його затримання має місце там, де він:
- захоплен на місці здійснення очевидного злочину;
- скоївши його, викликає небезпеку для окремих громадян, суспільства, держави;
- переховався з місця злочину;
- виявив прагнення до втечі;
І відсутність, хоча б одного з цих умов, не дає приводу до затримання. 3 З цією думкою не можна погодитись. Припустимо, злочинець не затриманий на місці здійснення злочину, а виявлений у іншому місці і при ньому або у його житлі присутні явні сліди злочину. А це, як відомо, є підставою до затримання злочинця. Більш того, Ю. В. Баулін прямо говорить, що немає необхідності затримувати особу, що скоїла необережний злочин, якщо відома її особистість і вона не вживає заходів по приховуванню від органів правосуддя. 4 Але якщо особа, наприклад, скоїла такий злочин, як вбивство по необережності, необережне нанесення тяжких тілесних ушкоджень орган міліції вимушений затримати людину з метою з'ясування обставин діла. Хто може поручитися, що особа не має намір переховатися від органів правосуддя. Інше діло, що до даної особи не доцільно застосовувати міру припинення «утримання під вартою».
2. У відповідності з кримінальним законодавством правовою підставою затримання злочинця є здійснення особою злочину. Але не будь-якого злочину. Особа повинна скоїти такий суспільно небезпечний вчинок, що ні у кого не викликає сумніви його злочинний характер. Іншими словами злочин повинен бути очевидним.
3. Немаловажну роль відіграє і ступінь громадської небезпеки здійсненого вчинку. Громадянин, що припиняє злочинний вчинок і затримує злочинця виходить не з кримінально-правової характеристики злочину, а зі своєї внутрішньої правосвідомості. Виходячи з цього, злочин доцільно поділити на дві групи:
А) з великим ступенем громадської небезпеки, спрямовані на абсолютні цінності (власність, життя, здоров'я і т. і.);
Б) з невеликим ступенем громадської небезпеки, які не завдають великої шкоди (просте хуліганство);
Дане ділення необхідно при визначенні меж заподіяння шкоди злочинцю при затриманні. Баулін Ю. В. піддає критиці таку підставу правомірності затримання як:
- небезпеку ухилення злочинця від кримінальної відповідальності - мотивуючи тим, що це прерогатива органів влади;
- здійснення особою тяжкого злочину –мотивуючи тим, що дану підставу не можна виділяти в якості самостійної.
Баулін Ю. В. виділяє наступні підстави:
1) здійснення очевидного злочину;
2) необхідність негайної доставки злочинця до органів влади;
Але при цьому він не мотивує, чим викликана необхідність доставки особи до органів влади. Адже мета цієї дії і полягає у тому, щоб затримана особа не могла переховатися від органів влади, піти від відповідальності за здійснений вчинок.
Об'єктивна сторона затримання злочинця включає:
1) Дії, направлені на позбавлення злочинця особистої волі . Ці дії можуть бути, як фізичними, так і психічними.
А) об'єктивні умови затримання (місце, час, обстановка);
Б) короткочасний характер затримання (безпосередньо після здійснення посягання);
2) Результат, що досягається при впливі громадянина (як правило - це позбавлення особистої волі);
3) Причинний зв'язок.
Заподіяння шкоди злочинцю при затриманні без підстав є незаконним. Рішення про заподіяння шкоди злочинцю громадянин приймає самостійно, в результаті зіставлення своїх сил, засобів та можливостей, тобто в залежності від обстановки. Обстановка має свої види, наявність яких істотно впливає на кримінально-правову оцінку діяльності громадянина. Обстановка буває:
1) Сприятливою – коли суб'єкт має явну перевагу в силі, засобах затримання, кількості осіб, здійснюючих затримання;
2) Несприятливою – коли сили і засоби рівні або злочинець має перевагу;
Таким чином, тільки в другий ситуації виправдовується заподіяння шкоди злочинцю. Однієї підстави «злочинець намагався переховатися недостатньо для заподіяння шкоди». Ще одна особливість – дії, що заподіяли шкоду злочинцю, будуть правомірні тільки у тому випадку, якщо вони мали своєю метою затримати злочинця і доставити його органам влади. Якщо в процесі затримання злочинця була заподіяна шкода третім особам, то такі дії необхідно розглядати, як крайня необхідність, або по необережності. Саме ж заподіяння шкоди не може бути необмеженим. Воно повинно відповідати небезпеці посягання і обставинам затримання.
Мотив і мета затримання злочинця.
Встановлення мотиву має важливе кримінально-правове значення, тобто мотив є частиною самої мети затримання злочинця. Деякі автори, зокрема Баулін Ю. В., стверджують, що мотив визначає саму мету затримання злочинця, а основною метою затримання є доставка особи, що скоїла суспільно небезпечний вчинок до органів влади. Дані ствердження вказують на вузький підхід авторів до даної тематики.
Мотив може різко відрізнятися від мети затримання. Наприклад, мотив припинити суспільно небезпечну діяльність, а мета – повернути предмети власності, відновити порушений громадський порядок. Звичайно мотив – спонукання, які заохочуються мораллю, що відображає суспільно-життєву позицію громадянина. Не можна виключати і особисту мотивацію – прагнення показати свою силу, розрахунок на винагороду та інше.
Сама мета може носити і негативний характер, хоча самий мотив був позитивний (самосуд).
Мета доставки злочинця органам влади – певно, має першорядне значення, але не можна ставити питання про незаконність затримання за відсутностю цієї мети. Виконання даної мети тісно пов'язано з принципами кримінального права, зокрема, з принципами покарання. При недодержанні даного принципу виносити вирок про незаконне затримання можна, тільки вивчивши усі обставини та мотиваційну сферу особи, що здійснила дане затримання. Наприклад, затримання з метою повернути викрадені предмети, затримання особи, яка знаходиться в стані алкогольного сп'яніння з метою припинити хуліганство, до його тверезості. На мій погляд, жорстку позицію на виконання даної мети необхідно займати, коли затриманий скоїв тяжкий злочин. тобто при недоставки такої особи до органів влади або неповідомлення про злочин тягне кримінальну відповідальність.
Умови правомірності затримання:
1) злочин, у здійсненні якого підозрюється особа, карається позбавленням волі;
2) затриманий суб'єкт, є належним з точки зору встановлених законом вимоги;
3) підстави затримання проводимого без попереднього винесення постанови з'являються зненацька;
Деякі автори додають до цих умов – порушення кримінальної справи і діло підслідне даному органу дізнання або слідчому. З цим не можна погодитись. Затримання можна розбити на два види:
1) без попередньо винесеної постанови органу дізнання, слідства, прокурора або визначення суду;
2) на підставі такої постанови або визначення суду;
Затримання першого виду проводиться до порушення кримінальної справи і може здійснюватися увсіма співробітниками міліції і приватними особами. Це затримання проходить наступні етапи:
А) фактичне затримання на місці (захоплення);
Б) доставка;
В) перевірка підстав затримання;
Г) складання протоколу затримання;
Д) збудження (відмова) кримінальної справи;
Е) повідомлення прокурора про затримання;
Затримання другого виду виробляється після порушення кримінальної справи і проводиться особами, які мають право на проведення дізнання і попереднього слідства.
Різниця між цими видами затримання полягає у тому, що перше затримання ми здійснюємо зненацька, у другому випадку, ми уже при порушеній кримінальній справі можемо винести постанову про затримання особи. Але це затримання уже не буде раптовим, тобто фактично ми можемо затримати особу, як до порушення кримінальної справи, так і після. Однак у цьому є протиріччя. Справа у тому, що затримання носить процесуальний характер, тобто у своєму роді є слідчою дією, а згідно діючому законодавству до порушення кримінальної справи ми можемо проводити тільки огляд місця події.
Певну складність подає питання про можливість проведення затримання і доставки у міліцію підозрюваного приватними особами.
І. Л. Петрухін пропонує, щоб уникнути помилкових та довільних затримань на місці «громадянам слідувало б надати право затримання тільки у випадках, коли скоюються небезпечні злочини, які караються не менше, ніж 5 роками позбавлення волі. 1 Але нажаль більшість громадян не орієнтуються де небезпечний, а де не небезпечний злочин і тим більш не знають санкцій статей кримінального кодексу.
Існує надто спірне питання про можливість затримання осіб наділених правом дипломатичної недоторканості, а також народних депутатів україни і місцевих Рад Народних Депутатів. На мій погляд, було б бажано зазначити у Конституції та інших законодавчих актах, що депутат може бути затриманий без згоди Верховної Ради україни або іншої належної Ради, якщо для цього є законні підстави. У випадках раптових ситуацій, коли злочин скоєний і очевидно, що злочинець переховувається або завадить встановленню істини, якщо його негайно не затримати. В органу дізнання, слідства або прокуратури часто немає часу, щоб одержувати згоду на затримання депутата. Інше діло, що прокурор має право санкціонувати заключення під варту за умови, що отримане винесене у встановленому законом порядку рішення Верховної Ради про позбавлення затриманого особи депутатської недоторканості. Якщо таке рішення не надійшло у орган дізнання протягом 72 годин з моменту затримання, то тоді депутат повинен бути звільнений.
