Затримання підозрюваного за кримінальною справою допустимо тільки один раз. У противному випадку було б суцільне свавілля, тиск на психіку підозрюваного з метою отримати зізнання. Не можна затримання повторювати у випадках застосування різних підстав (спочатку був зловлений на гарячому, після цього випущений, а після цього знову затриманий).
У нашому КПК не вирішено позитивно питання про можливість надання права затримання підозрюваного приватними особами. Хоча і заборони на ці дії немає. У певній мірі дане питання вирішено у кримінальному кодексі України в ст. 15 Необхідна оборона. Таким чином, законодавець визнає наявність права у громадян на затримання злочинця, але процедурна норма, що дозволить напряму реалізовувати це законне право, буде відстунє.
Характеристика затримання.
Кримінальне затримання можна поділити на два види:
1) затримання без заподіяння шкоди (у цьому випадку ущемляється тільки особиста свобода злочинця);
2) затримання з заподіянням фізичної шкоди (у даному випадку крім особистої свободи порушується принцип недоторканості особи);
Характерною рисою є те, що саме затримання злочинця повинно бути правомірним, якщо воно не правомірно, то і заподіяння шкоди у будь-якому випадку буде неправомірним. І навпаки, неправомірність заподіяння шкоди не тягне за собою неправомірності самого затримання.
Вимагає до собі уваги і те, що ознаки і підстави затримання необхідно відбити у кримінальному законі. Це викликане тим, що принципи свобод громадян та їхньої недоторканості є Конституційним Правом громадянина, і охороняються кримінальним законом. У КПК перераховані підстави затримання, але не передбачена відповідальність за незаконне затримання. Хоча саме ненасильнецьке затримання і підпадає під ознаки незаконного позбавлення волі (ст. 173 КК україни), але іменно кримінальний закон повинен визначати, коли позбавлення особистої свободи є правомірним.
Спірним залишається питання, що стосується суб'єктів ст. 15 КК україни. Справа у тому, що дана стаття передбачає загальний суб'єкт – потерпілі та інші особи. У поняття «інші особи» включені службові особи, робітники міліції. Тут то і криється протиріччя. Згідно закону затримання особи право, а не обов'язок громадян. Робітники міліції та інші службові особи зобов'язані виконати дії щодо затримання злочинця. Іншими словами, вони не можуть утриматись від затримання. З точки зору юридичної форми затримання злочинця можна підрозділити на:
1) здійснення права;
2) виконання правових обов'язків;
3) виконання службового боргу;
Одна юридична форма може переходити у іншу. Так, наприклад, право громадянина на затримання злочинця для службової особи, перетворюється в обов'язок в усіх тих випадках, коли скоюється порушення правоохороняємих інтересів.
Правомірність здійснення громадянами дій, направлених на затримання злочинця, заснована на нормах кримінального права. Дані дії громадян можна охарактеризувати, як суспільно-корисні і бажані для суспільства вчинки. Ця норма впливає на розвиток активності громадян у області боротьби зі злочинністю.
З’ясувати правову природу даного виду дій, направлених на затримання злочинця, неможливо не з'ясувавши, чи є вони самостійною обставиною, що виключають громадську небезпеку і протиправність вчинку.
Згідно діючому українському кримінально-правовому законодавству затримання злочинця розглядається як самостійний вид правомірної поведінки громадян, наряду з необхідною обороною і крайньою необхідністю. Але правові наслідки таких дій законодавець прирівняв до правових наслідків необхідної оборони 1, тобто за такі дії кримінальна відповідальність не наступає, а перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони. (знайти ППВС України про затримання злочинця і необхідної оборони).
Необхідно підкреслити той факт, що дії направлені на затримання злочинця, є підставою, що виключають кримінальну відповідальність. Деякі плутають цю підставу з підставою, що звільняють від кримінальної відповідальності (не досягнення віку кримінальної відповідальності, відсутність одного з елементів складу злочину, малозначимість злочину і т. і.). Це невірно, тобто такі дії людини не тільки не є злочином, але і відрізняються від злочину соціально політичним змістом та юридичною формою, носять суспільно корисний характер.
Ю. В. Баулін розрізняє наступні групи підстав, що виключають кримінальну відповідальність особи за зроблене:
1 група – об’єднує ситуації, здійснення особою злочину, з високим ступенем громадської небезпеки, що за будь-якими причинами, не передбачене кримінальним законом як злочин. А одного високого ступеню громадської небезпеки вчинку не достатньо, щоб кваліфікувати його як злочин.
2 група – охоплює випадки, скоєння особою вчинку, формально кримінально правової заборони, що підпадає під ознаки, але за своїм змісту воно або позбавлене громадської небезпеки (аморальна провина), або ступінь громадської небезпеки характерна адміністративному проступку (малозначні вчинки).
3 група – сюди включаються вчинки, що хоча зовні і нагадують злочин, але відповідають ознакам юридичної форми правомірної поведінки. Сюди входить необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця. 1 Баулін також визначає соціально юридичну природу дій громадян, направлену на затримання злочинця. Затримання злочинця – це гарантований і охоронюваний державою, оснований на повноважуючих нормах кримінального права, самостійний вид суспільно корисної і правомірної поведінки громадян, що виключає кримінальну і будь-яку іншу відповідальність особи за шкоду, заподіяний злочинцю при його затриманні, що відповідає обстановці затримання і небезпеки посягання.
Глава3 Кримінально-правові наслідки застосування мір необхідності затримання злочинця.
Підстави, що виключають злочинність вчинку.
Ознаки підстав, що виключають злочинність вчинку:
1) Підстави подають собою свідомі і вольові вчинки людини, виражені у формі дії або бездіяльності;
2) Обов'язкова зовнішня схожість вчинків з тим або іншим складом злочину,тобто по своїй юридичній формі підстави є або правомірним вчинком, або правопорушенням;
3) Характеризуються як негативним, так і позитивним соціально-політичним змістом.
Підстави, що виключають злочинність вчинку – це система зовні схожих з певним колом злочинів свідомих і вольових вчинків, що виключають громадську небезпеку або протиправність вчинку і вимагають від уповноважених на то органів держави обов'язкового і безумовного усунення кримінальної відповідальності за ці вчинки.
Дані ознаки умовно можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні – позбавлення на короткий строк волі очевидного злочинця шляхом фізичного або фізичного впливу на нього, або шляхом обману. Суб'єктивні – мета затримання. Законодавча мета – доставка особи до органів влади. У громадянина можуть бути інша мета – припинити суспільно небезпечний вчинок, позбавити можливості скоїти нові злочини, перешкодити ухиленню від кримінальної відповідальності та інше. Головне, щоб мета не була злочинною – саморозправа, нажива, шантаж.
Існує ряд помилок, яких найбільш часто припускаються при затриманні. Найбільш повну класифікацію дав, на мій погляд, В. І. Ткаченко:
1) Помилки, відносно юридичного затримання особи, коли дії потерпілого неправильно приймаються за злочин;
2) Помилки у властивостях особи, що затримується, тобто коли вона, будучи малолітнею, неосудною або невинною, помилково приймається за дорослу, психічно повноцінну або винну;
3) Помилки, відносно фактичної підстави для затримання злочинця (органи влади випустили злочинця на підриску про невиїзд, а громадянин його затримує, вважаючи, що органам влади невідомо про злочин); 1
4) вибачаюча помилка – охоплює ситуації затримання фіктивного злочинця особою, що вибачно помиляється у відношенні юридичної або фактичної підстави затримання особи або її властивостей (у цьому випадку має місце випадок «казус»).
5) невибачаюча помилка – поспішне затримання, не зважена оцінка обстановки, необачність, помилка відносно підстав затримання і т. і. на відміну від вибачаючої помилки у громадянина була реальна можливість передбачати, що він заподіює шкоду особі, що не є злочинцем;
Кримінальне законодавство регламентує діяльність громадян лише по затриманню очевидного злочинця,тобто осудного і досягнувшого віку кримінальної відповідальності громадянина України, іноземного громадянина і особи без громадянства, що як виконавець, організатор, підбурювач або пособник почав скоювати або уже скоїв очевидний суспільно небезпечний вчинок, передбачене кримінальним законом як злочин.
.
Перевищення меж заподіяння злочинцю шкоди при його затриманні – навмисне нанесення особі тяжкої шкоди, явно непропорційної небезпеки посягання або обстановки затримання.
Нажаль, закон не містить поняття перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю. Заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні Кримінальний кодекс прирівнює по своїм правовим наслідкам до необхідної оборони.
Обставини, при наявності яких можливо затримання:
1) характер і ступінь громадської небезпеки злочину;
2) ступінь небезпеки особи самого злочинця;
3) співвідношення сил затримаючого і затримаючих;
4) обстановка затримання;
5) поведінка особи під час затримання;
Право громадян на затримання злочинця носить самостійний характер, тобто громадяни здійснюють дане право незалежно від того чи мають вони можливість звернутися за допомогою до органів влади.
Заходи по затриманню злочинця і захисні дії дуже схожі між собою.
1. Право на здійснення цих дій виникає лише у відношенні особи, що скоює суспільно небезпечний вчинок.
2. Мають активний характер.
3. Мета попередження і припинення нанесення шкоди або іншої шкоди (затримання після здійснення посягання, оборона – під час здійснення). Загальна мета затримання – затримати і доставити до органів влади. Загальна мета оборони – запобігання нападу.
4. Як затримання так і необхідна оборона правомірні лише при додержанні певних умов.
Суспільні та юридичні ознаки затримання злочинця:
1) cуб’єктивне право кожної людини – «Кожна особа має право на…»(ч.1ст.15 УК України).
2) незалежне право – тобто не залежить від можливості особи уникнути нападу чи звернутися за допомогою до інших осіб або до органів влади;
3) універсальне право – наявність його не залежить від наявності у осіби інших прав ;
4) найбільш суспільне право – може бути застосовано для захисту права та інтересів усіх інших осіб;
Пленум Верховного суду України у постанові від 28 червня 1991року зазначив, що відповідно до закону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. При цьому слід мати на увазі, що не є злочином дїї, які хоч і підподають під ознаки діяння, передбаченого уголовним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або беспосередньо після вчинення злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпеки.
