Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну сторону складу злочину, є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.
Розділ 4. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту та його відмежування від суміжних складів злочинів
4.1 Характеристика кваліфікованих складів злочину, передбачених ст. 258 КК України
Кваліфікованими видами терористичного акту є:
1) вчинення його повторно;
2) вчинення його за попередньою змовою осіб;
3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків(ч.2 ст.258),
4) особливо кваліфікованим – загибель людини (ч.3 ст.258)[2, C.3]
Відповідно до ст.32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Отже, повторність має місце при вчиненні терористичного акту особою, яка раніше вчинила такий же закінчений злочин або ж перерваний на стадії готування чи замаху і знову вчинила посягання, передбачене ст.258 КК України.
Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений терористичний акт особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Терористичний акт не може кваліфікуватися як вчинений повторно у таких випадках, якщо судимість за раніше вчинений акт тероризму знята з винного у порядку амністії або помилування, погашена або знята відповідно до ст.55 КК України; якщо на момент вчинення нового терористичного акту минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин.
Взагалі, як вказано у Кримінальному кодексі, повторність злочинів враховується при кваліфікації злочину, в даному випадку терористичного акту, при призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним Кодексом. Стаття 67 КК України вказує, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує визнається вчинення злочину особою повторно.
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повина стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.
Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.
На жаль, Кримінальний кодекс України не містить єдиного визначення „інших тяжких наслідків”, хоча передбачені вони більше, ніж у 108 статтях Особливої частини КК України, в тому числі і у досліджуваній нами ст.258 ”Терористичний акт”.
З’ясовуючи зміст „інших тяжких наслідків” у злочинах проти громадської безпеки, необхідно виділяти два аспекти: 1) „інші тяжкі наслідки”, які виражені у заподіянні фізичної шкоди; 2) „інші тяжкі наслідки”, які виражені у заподіянні матеріальної шкоди [10, C.620].
На сьогодні подібну невизначеність усунуто завдяки окремим роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, в яких подано визначення деяких оціночних понять, у тому числі й „інших тяжких наслідків”.
Так під „іншими тяжкими наслідками” розуміють заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам (абзац 3 п. 7 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 2.07.1976 р. (з подальшими змінами) „Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного та колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки”); в другому роз’ясненні „іншими тяжкими наслідками” також визнаються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982 року „Про судову практику в справах, які пов’язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці”) [4, C.87].
Таким чином, при визначенні змісту „інших тяжких наслідків” (якщо вони виражені у заподіяння фізичної шкоди), які найчастіше використовує законодавець, встановлюючи наслідки у складі злочину „терористичний акт”, все ж таки необхідно виходити з того, що цим поняттям охоплюються заподіяння: 1) тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам; 2) середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам. Відносно заподіяння легких тілесних ушкоджень, то вони не можуть вважатися „іншими тяжкими наслідками”, тому що у переважній більшості цих злочинів психічне ставлення до тяжких наслідків може бути лише необережним, а, як відомо, заподіяння легких тілесних ушкоджень з необережності не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Аналіз законодавчого визначення поняття „інших тяжких наслідків”, вищенаведених роз’яснень постанов Пленуму Верховного Суду України також свідчить про те, що до них законодавець відносить і значну майнову шкоду (ст.258 КК), але ж значна майнова шкода, вживається у статті „Терористичний акт” за самостійну кваліфікуючу ознаку, виникає питання, чому ж законодавець виніс це поняття за межі „інших тяжких наслідків”. Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки — тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, затрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо.
Я вважаю, що необхідно узагальнити визначення та зміст даного оціночного поняття відносно злочинів проти громадської безпеки або взагалі усіх видів злочинів та закріпити його в законі.
Що стосується особливо кваліфікованого виду терористичного акту, то це загибель людини. Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи, і не має значення чи під час терористичного акту загинула одна особа, як наприклад у серпні 1997 року в результаті вибуху бомби в експресі „Червона Стріла” Москва - Санкт-Петербург, вчиненого чеченськими бойовиками чи як під час вибуху житлового будинку у 1999 році в Москві, коли загинуло сто осіб [52]. Все ж таки, життя людини залишається найвищою цінністю і Кримінальний кодекс України це підтверджує.
4.2 Відмежування терористичного акту від подібних злочинів
У чинному кримінальному законодавстві України передбачається відповідальність за діяння, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із досліджуваним злочином. Серед таких можна в першу чергу вказати на злочини, передбачені ст. ст. 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 КК України, а також на диверсію (ст. 113 КК), захоплення заручників, що поєднане з погрозою знищення людей (ч. 2ст. 147 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) та інші злочини.
З іншими злочинами терористичного спрямування, передбаченими у розділі “Злочини проти громадської безпеки” досліджуваний нами злочин розрізняється передусім об’єктивною стороною. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-1, проявляється у таких формах: 1) втягнення особи у вчинення терористичного акту; 2) примушування до вчинення терористичного акту.
Втягнення у вчинення терористичного акту – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до вчинення дій терористичного характеру, залучається до них, в такої особи виникає бажання поводитися відповідним чином, у особи викликається бажання брати участь у вчиненні терористичного акту. Причому особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість іншої особи завдяки переконуванню в доцільності, вигідності брати участь у вчиненні терористичного акту. Примушування до вчинення терористичного акту – вимога до іншої особи брати участь у вчиненні терористичного акту або безпосередньо вчиняти терористичний акт. Ці дії пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до особи і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити її до вчинення терористичного акту. Внаслідок цього особа вчиняє бажані для винного дії не за власною волею, а вимушено.
Такі втягнення та примушування до вчинення терористичного акту є кримінально караними, якщо вони вчиняються одним із зазначених у ч.1 ст.258-1 способів, а саме з використанням: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи; 4) із застосуванням насильства; 5) або погрози застосування насильства.
Обман – введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до вчинення терористичного акту; повідомлення особі неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки особи з метою введення особи в оману.
Шантаж - може передбачати два види дій: 1) погроза розголошення, викриття компроментуючих або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; 2) залякування заподіянням іншої шкоди, погроза з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити особу в залежне становище.
Уразливий стан особи - таке становище особи, за якого вона не може повноцінно і адекватно сприймати те, що відбувається в результаті несприятливого збігу об’єктивних та суб’єктивних обставин, і в такому стані на особу простіше вплинути і примусити до вчинення певних дій. Це може бути як фізичний стан (хвороба, каліцтво, захворювання психіки, сильне душевне хвилювання з якогось приводу), так і матеріальний (відсутність грошей, проблеми в сім’ї, на роботі, безвихідність ситуації) тощо.
Насильство при втягненні або примушуванні до вчинення терористичного акту може полягати в незаконному позбавленні волі, заподіянні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування; а психічне насильство - у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій.
Погроза застосування насильства – полягає у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій та доведення у будь-якій формі (усній або письмовій) до відома потерпілого інформації про намір вчинити такі насильницькі дії [10, C. 335].
Ці статті недосконалі також з позиції канонів кримінально-правової науки та законодавчої техніки. Так, в ст. 258-1 КК встановлюється відповідальність за втягнення особи у вчинення терористичного акту, а в ст. 258-4 КК – за вербування особи з метою вчинення терористичного акту, тобто, фактично за однакові дії передбачається відповідальність у різних статтях КК, що штучно породжує колізію норм. Крім того, у диспозиції ст. 258-1 КК вказуються такі ознаки, як втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту. Однак, такі поняття як “примушування” й “втягнення” співвідносяться як частина і ціле, тому за наявності у тексті статті терміну “втягнення” термін “примушування” є зайвим, а, відповідно, зайвою є вказівка в тексті статті на способи примушування. Тому в ст. 2581 КК пропонуємо слова “втягнення особи у вчинення терористичного акту” замінити словами “втягнення особи у терористичну діяльність” чи “втягнення особи у терористичну дію”, а інші слова вилучити [18, C.14].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
