З суб’єктивної сторони, мета вчинення терористичного акту є більш широкою порівняно з метою вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча. У разі посягання на життя державного чи громадського діяча протиправний вплив на його діяльність чи помста за таку є єдиною метою вчинення злочину, при терористичному акті – альтернативою. Крім того, вчинення при терористичному акті, наприклад, вибуху з метою, перешкоджання або помсти державному чи громадському діячеві не завжди пов’язане з посяганням на його життя і супроводжується, як правило, висуванням нових вимог [53, C. 93].
Частина 1 ст. 228-4 КК України передбачає відповідальність за погрозу вчинити викрадення радіоактивних матеріалів. Відмінність від тероризму можна провести за формою вираження цієї погрози:
1) при тероризмі погроза тільки демонстративна для створення обстановки жаху, пригніченості;
2) при погрозі вчинення викрадення радіоактивних матеріалів погроза може бути як публічною, так і шляхом конфіденційного повідомлення особі чи обмеженому колу осіб.
За відкритістю і демонстративністю тероризм дещо схожий з піратством (ст. 446 КК) і бандитизмом (ст. 257 КК) України. Основна відмінність полягає у меті. При піратстві та бандитизмі мета досягається безпосередньо шляхом актів насильства. При тероризмі насильство, здійснюване щодо одних, є засобом впливу на інших з метою спонукання їх до певної поведінки, яка є вигідною для злочинців. Головна риса, яка відмежовує тероризм від піратства і бандитизму, є сам акт задоволення потреб: при піратстві та бандитизмі - безпосередньо під час насильницьких актів, при тероризмі задоволення потреб настає через певний проміжок часу [34, C. 88].
Висновки
Проведене дослідження проблем кримінально-правовової характеристики терористичного акту, результати якого викладені в даній праці, дозволяють сформулювати такі загальні висновки та пропозиції:
Враховуючи поширення в світі цього вкрай небезпечного злочину, виникла нагальна необхідність поглибленого, вивчення проблем, невирішеність яких сприяє його проявам. З метою успішної боротьби з тероризмом необхідне чітке і несуперечливе антитерористичне законодавство. Незважаючи на уже внесені у кримінальне законодавство зміни, аналіз ст.258 Кримінального кодексу України показує, що низка положень потребує уточнення і удосконалення.
1. Поки що в Україні не спостерігається “терористичного бума”, проте в Україні, на жаль, існують умови, які створюють загрозу появи тероризму в нашій державі: глибока соціально-економічна криза; протистояння політичних сил; наростання проявів сепаратизму; зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку «середнього класу»; зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур; корумпованість державного апарату; організована злочинність; великомасштабний незаконний обіг зброї; значне збільшення міграційних потоків; посилення геополітичної напруженості; девальвація моральних та духовних цінностей тощо.
2. Серед учених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення поняття тероризму, терористичного акту, що безсумнівно, в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.
Необхідно розрізняти два споріднених, але різних, поняття — терор і тероризм. Терор — (соціально – політичне явище) це насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор — це насилля з боку сильного. При певних обставинах (коли суб'єктом є держава) може бути легітимний.
Натомість тероризм — (кримінально – правове явище) це насилля "з боку слабшого", насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і, як правило, вельми нечисленних. Це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу. Є завжди протиправним. Поняття «тероризм» слід розглядати на трьох рівнях у вузькому, широкому та самому широкому розумінні. При співставленні вказаних рівнів поняття тероризму з тією термінологією, що вживається у Законі України «Про боротьбу з тероризмом», можна зробити висновок, що ці рівні відповідають таким поняттям, як «терористичний акт», «злочини терористичної спрямованості», «терористична діяльність». Разом з тим в даному Законі при вживанні цих термінів не завжди враховується їх дійсне змістове наповнення, що призводить до суперечливості його положень та необхідності внесення низки змін.
Тероризм знаходить своє об’єктивне вираження у терористичному акті, визначення якого сформовано у диспозиції ст. 258 КК України та вважається невдалим з огляду на те, що такі ознаки як “залякування населення” і здійснення “впливу” передбачаються не у взаємозв’язку, а в альтернативному порядку, а це призведе до того, що переважна більшість злочинів повністю підпадатиме під ознаки складу злочину “терористичний акт”. Зокрема всі нові статті КК України (258-1 – 258-4) “обслуговують” виключно ст. 258 КК, що неминуче породить додаткові проблеми у кваліфікації злочинів цієї категорії.
Крім того, у вказаних статтях КК України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, тоді як в Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам.
Резюмуючи викладене, пропонуємо розширити ознаки цього складу злочину, включаючи у визначення терористичний акт вчинення не тільки вибухів, підпалів та інших загально небезпечних діянь, але і будь-яких інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення, тобто – вчинення будь-якого злочину терористичної спрямованості. Це, на нашу думку, дозволить усі злочини терористичної спрямованості кваліфікувати за даним складом злочину без додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, а в тих випадках, коли діяння не будуть мати терористичної спрямованості, кваліфікація проходитиме за відповідними статтями КК України.
3. Праобразом сучасного терористичного акту є кривава помста. Незважаючи на жорстоку сутність, вона мала регулюючу функцію вже на початку формування общинного суспільства. Надалі кримінальна відповідальність за терористичний акт встановлювалася різноманітними кримінально-правовими актами, які регулювали відносини в той чи інший період розвитку нашої держави. Жвава дискусія щодо визначення терористичного акту існувала при прийнятті КК України 2001 року. Остаточне ж закріплення досліджуваного поняття знайшло своє відображення у ч. 1 ст. 258 КК України із внесеними змінами від 21 вересня 2006 року.
4. Терористичний акт – складне і багатооб’єктне діяння, однак стрижнем діяльності є спрямованість на залякування населення, яка має місце завжди, незалежно від виду злочинних посягань терористів, тому, незважаючи на те, що для терористів порушення громадської безпеки виступає як допоміжна дія для досягнення кінцевої мети, у складі злочину як основний об’єкт доцільно передбачити саме громадську безпеку і розмістити цей склад в розділі «Злочини проти громадської безпеки». Основним безпосереднім об’єктом терористичного акту є громадська безпека, в той же час безпосередніми додатковими об’єктами можуть бути також і життя, здоров’я, честь та гідність громадян, власність тощо.
5. Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст.258 КК, виражена в двох формах: 1) застасування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій. Важливе місце при кваліфікації даного злочину приділяється встановленню місця, часу, обстановки, способу та засобів вчинення злочину, але такі ознаки не є обов’язковими.
Ми охарактеризували всі форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого в статті 258 КК України „Терористичний акт”, але все ж таки вважаємо, що законодавець припустився помилки пішовши по шляху точного перерахування усіх можливих способів вчинення терористичного акту, адже неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення терактів, з плином часу будуть вдосконалюватися способи та засоби їх вчинення, що необхідно тепер постійно відображати у диспозиції, а постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом.
6. У зв’язку з тим, що за терористичну діяльність може наставати відповідальність не тільки фізичних, але згідно зі ст. 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і юридичних осіб, слід розрізняти суб’єкта злочину (суб’єкта кримінальної відповідальності) і суб’єкта (суб’єктів) відповідальності за вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння, якими можуть бути інші фізичні особи, юридичні особи і держава та нести у зв’язку з вчиненим злочином певні види юридичної відповідальності, але не кримінальну відповідальність. Якщо говорити про фізичну особу, то вона повинна бути осудною та досягти віку по досягненні якого може настати кримінальна відповідальність. За діяння, передбачені ст.258 КК це 14 років.
Проте, навряд чи можна вважати виправданим встановлення з 14-річного віку кримінальної відповідальності за терористичний акт, оскільки в цьому віці особа далеко не завжди здатна усвідомлювати це діяння в усій його складності, багатооб’єктності, тому вбачається цілком правильним, що в ст. 22 Модельного Кримінального кодексу для держав учасниць СНД, терористичний акт не віднесений до категорії злочинів, за вчинення яких відповідальність настає по досягненню винним 14-річного віку. Більше того, в 14-річному віці особа не в змозі усвідомлювати всю багатоаспектність організаційної діяльності по створенню терористичного формування, керівництва ним саме як терористичним, тобто спрямованим на залякування населення і таким, що прагне певної мети, участі в такому формуванні і сприяння його створенню чи діяльності в усьому розмаїтті об’єктів, дій і наслідків такої діяльності.
7. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується двома обов’язковими ознаками – вина у формі прямого умислу та спеціально передбачена у диспозиції мета: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості, до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).
Встановлення суб’єктивної сторони - це завершальний етап процесу констатації складу злочину.
8. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків(ч.2 ст.258), а особливо кваліфікованим – загибель людини(ч.3 ст.258).
9. У чинному кримінальному законодавстві України передбачається відповідальність за діяння, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із досліджуваним злочином. Серед таких можна в першу чергу вказати на злочини, передбачені ст. ст. 258-1 КК України – втягнення у вчинення терористичного акту; 258-2 – публічні заклики до вчинення терористичного акту; 258-3 – створення терористичної групи чи терористичної організації; 258-4 – сприяння вчиненню терористичного акту, а також на диверсію (ст. 113 КК), захоплення заручників, що поєднане з погрозою знищення людей (ч. 2ст. 147 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), погроза вчинити викрадення радіоактивних матеріалів (ч.1 ст. 228-1) та інші злочини.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
