Логічна природа доказування в слідчій і судовій практиці
Реферат
На тему
Логічна природа доказування в слідчій і судовій практиці
1. Гіпотеза як метод пізнання. Кваліфікаційна версія: поняття, побудова, перевірка і спростування
1. З'ясування, розуміння будь-якого явища об'єктивної дійсності людина (зокрема працівник правоохоронного органу або суду) починає із збирання і накопичення окремих фактів, що відносяться до явища, що вивчається. Одержані факти дійсності суб'єкт пізнавальної діяльності завжди починає порівнювати з фактами, які закріплені в системі наукового знання, прагнучи пояснити їх. Для пояснення цих фактів і явищ, особливо на первинному етапі вивчення за відсутності повної інформації, суб'єкт висуває припущення, звані гіпотезами, які надалі або підтверджуються при відповідності дійсності, або спростовуються у разі розбіжності їх з подальшими одержаними даними, тобто у разі невідповідності їх дійсності.
Таким чином, гіпотеза — це ймовірне припущення про причини яких-небудь явищ, достовірність яких не може бути перевірена в даний час, але яке може приблизно пояснити дане явище. Це теж форма мислення, але складна, така, що є методом пізнання об'єктивної реальності шляхом побудови і перевірки передбачуваної дійсності.
У основі кожної гіпотези знаходиться думка, що носить ймовірнісний характер і що містить елементи наукового знання, не дивлячись на своє ймовірнісне значення.
Саме цим гіпотеза відрізняється від інших припущень, наприклад, припущень, в основі яких лежать інтуїтивні знання, не обґрунтовані, а просто узяті на віру.
Істотні ознаки гіпотези:
1) гіпотеза є формою розвитку людських знань;
2) побудова гіпотези завжди супроводжується висуненням припущення, що пояснює досліджувані явища;
3) гіпотеза — це обґрунтоване припущення, а не будь-яка здогадка, фантазія або допущення, що спирається на конкретні факти.
2. Термін «гіпотеза» в логіці вживається в двоякому значенні.
По-перше, як припущення, що висувається для пояснення сутності і причин явища що спостерігається, досліджується.
По-друге, як прийом мислення в цілому, що включає висунення припущення, його розвиток і доказ. Саме це розуміння гіпотези має прикладне значення для кваліфікації злочинів.
У юридичній практиці гіпотеза, в основному, вживається в наступних випадках:
а) коли відомі факти недостатні для пояснення причинної залежності даного явища, а є практична необхідність в його поясненні;
б) коли факти практично складні, суперечливі, і гіпотеза може принести користь як перший крок до їх роз'яснення;
в) коли причини, що послужили появі фактів практики, недоступні емпіричному досвіду, а тим часом дії або наслідки їх необхідно пізнати.
Для того, щоб правильно побудувати, перевірити або спростувати гіпотезу, необхідно мати чітке уявлення про логічну структуру гіпотези.
Структура гіпотези включає наступні елементи:
1) підстава — сукупність фактів або обґрунтованих тверджень, на яких ґрунтується припущення;
2) форма гіпотези — сукупність висновків, які ведуть від підстави гіпотези до основного припущення;
3) припущення — висновки з фактів і тверджень, що обґрунтовують гіпотезу.
Не дивлячись на загальну для всіх гіпотез логічну природу і структуру, вони за змістом і виконуваним функціям діляться на декілька видів, які, безумовно, враховуються в юридичній практиці, у тому числі і при кваліфікації злочинів.
За кількісною ознакою (тобто по складності досліджуваного об'єкту) всі гіпотези умовно підрозділяються на:
а) загальні, тобто такі, які пояснюють причину явища або групи явищ в цілому;
б) окремі , тобто припущення, що пояснюють якусь окрему сторону або окрему властивість явища або події.
Різновидом окремої гіпотези є версія.
Термін «версія», досить часто застосовується в юридичній практиці, особливо в кримінальному судочинстві (наприклад, кваліфікуюча .версія, слідча версія і т.п.).
Версія — одне з декількох можливих, відмінних один від одного пояснень і тлумачень якого-небудь одного і того ж факту, явища або події. (версія - від лат. „versio” – обіг, видозмінення.)
Так, наприклад, при виявленні трупа із слідами насильницької смерті у слідчого на місці події можуть бути висунуті наступні версії щодо причин смерті: нещасний випадок (казус), вбивство, спричинення смерті з необережності. Кожна з цих версій може містити і більш окремі версії, що стосуються окремих елементів складу злочину (об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину), що дають підставу кваліфікувати вчинене по тій чи іншій статті особливої частини КК України , а в рамках статті — і по відповідній частині і пункту.
За якісною ознакою (тобто по мірі достовірності) розрізняють наступні види гіпотез:
а) наукова — це гіпотеза, що пояснює закономірності розвитку явищ природи, суспільства і мислення.
До наукової гіпотези пред'являється ряд вимог:
вона повинна бути єдиним аналогом даного процесу, явища;
вона повинна давати пояснення як можна більшому числу пов'язаних з цим явищем обставин;
вона повинна бути здатною передбачати нові явища, що не входять до числа тих, на основі яких вона будувалася.
б) робоча — це тимчасове припущення або допущення, яким користуються при побудові гіпотези.
Робоча гіпотеза безпосередньо не ставить завданням з'ясування дійсних причин досліджуваних явищ, а служить лише умовним допущенням, що дозволяє згрупувати і систематизувати результати спостережень і дати описи явищ, що узгоджуються із спостереженнями.
3. У логіці існують три етапи розробки будь-якої гіпотези:
Перший етап — це висунення, тобто формулювання гіпотези. Побудова гіпотези пов'язана із збиранням фактів, що мають відношення до того явища, яке підлягає поясненню. На підставі цих фактів і висловлюється припущення, тобто формулюється гіпотеза.
Припущення в гіпотезі є думкою або системою думок. Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути осмислені логічними методами аналогії, дедукції або індукції.
При цьому припущення, для того, щоб стать гіпотезою, повинне відповідати наступним вимогам:
- припущення не може бути логічно суперечливим, тобто суперечити фундаментальним положенням науки;
- припущення повинне бути таким, що практично і принципово перевіряється;
- припущення не може суперечити раніше встановленим фактам, для пояснення яких воно призначене;
- припущення повинне бути застосовано до можливо ширшого кола явищ.
Другий етап — розвиток гіпотези, тобто виведення з неї логічних висновків.
Припускаючи висунуту гіпотезу істинною з неї дедуктивним шляхом виводять ряд висновків , які повинні існувати, якщо існує передбачувана причина.
При цьому під логічними висновками розуміються думки не тільки про обставини.
Викликані явищем, що вивчаються, але і про обставини, передуючі йому за часом, супутніх і подальших, а також про обставини, викликані іншими причинами, але які знаходяться з досліджуваним явищем в якому-небудь зв'язку.
Виведення з припущення висновки (факти) необхідно виявити і зібрати. Ці факти служать надалі аргументами, за допомогою яких доказується істинність або помилковість припущення, тобто здійснюється спростування гіпотези або доказування її істинності.
Третій етап — перевірка гіпотези, яка здійснюється шляхом підтвердження або спростування висновків, виведених з цієї гіпотези.
Перевірка гіпотези включає два шляхи:
а) дедуктивне виведення висновків;
б) зіставлення висновків з фактами.
Гіпотеза може бути доказана або спростована двома способами:
1) безпосереднім підтвердженням (спростуванням), тобто знаходження підтвердження (спростування) в ході подальшого розвитку думки передбачуваних фактів, явищ;
2) логічним доказування (спростуванням) гіпотези.
2. Сутність і структура логічного доказу у кримінальній справі
1. Всяка думка може бути як істинною, так і помилковою. Істинність або помилковість думки визначається лише в процесі логічного доказування його істинності.
Термін «доказ» в юридичній практиці вживається в декількох значеннях:
1) під доказом розуміють будь-які відомості, на основі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що мають значення для кримінальної справи;
2) доказом є джерела відомостей про факти;
3) доказування - це процес мислення, тобто логічна процедура обгрунтування істинності одних суджень за допомогою інших суджень.
У контексті справжнього курсу нас в більшій мірі цікавить третій підхід до поняття
Доказування.
Таким чином, доказування — це логічна дія, в процесі якої істинність якої-небудь думки обґрунтовується за допомогою інших думок.
2. Будь-яке доказування складається з трьох частин:
1)тези;
2) аргументів;
3) демонстрації.
Теза доказування - це положення, істинність якого потрібно довести. Як правило, теза висловлюється у формі категоричної думки, але може бути сформульовано і у вигляді питання.
Виділяють основну тезу, тобто загальне положення, яке необхідно доказати в процесі мислення, і окрема теза, тобто проміжне положення, яке, будучи доказаним , потім стає аргументом для обґрунтування основної тези.
Стосовно кваліфікації злочину, основна теза — це остаточна кримінально-правова оцінка вчиненого яка знаходить своє віддзеркалення в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і обвинувальному вироку а приватну теза — кримінально-правова оцінка елементів складу злочину або окремих ознак того або іншого елементу складу злочину, при доказуванні яких здійснюється остаточна кваліфікація вчиненого.
Аргументи (підстави) доказуй— це такі думки, які приводяться для доказування тези.
Основними видами аргументів є: факти, закони, аксіоми, визначення і інші раніше доведені положення.
Факт — це явище або подія, що мала місце насправді.
Закони — це істини, що відрізняються змістом і формою закріплення, які виражають загальні, необхідні і такі, що повторюються зв'язки між явищами і процесами. Окремо в законах розташовані юридичні закони.
Особливе значення для правильної кваліфікації злочину має УК, що є, безумовно, законом.
Аксіома — це положення, що не вимагає доказування, оскільки перевірка істинності цього положення проводилася раніше і підтверджена істотною практикою. В юридичній практиці зустрічаються аксіоми у вигляді презумпцій, тобто положень, передбачуваних встановленими і такими, що не потребують доказування
Операція визначення поняття — це форма мислення, що розкриває поняття за допомогою віддзеркалення ознак, що виражають сутність предмету.
У юридичній практиці посилання на визначення фактично означає посилання на закон.
Більш того, кваліфікація являє собою встановлення тотожності між ознаками вчиненого діяння і визначенням поняття того або іншого злочину, що міститься в статті Особливої частини КК.
Демонстрація — це процес виведення тези з аргументів, який завжди виражається у формі висновку.?
3. У логіці, як і в юридичній практиці, за способом доказування докази підрозділяються на прямі і непрямі.
Прямими називаються докази, в яких теза обґрунтовується безпосередньо аргументом.
Непрямими визнаються докази, в яких істинність тези обґрунтовується шляхом доказування, помилковості антитези.
Непрямі докази бувають двох видів:
а) апологічні, тобто такі докази, яких до істинності тези приходять шляхом доказування помилковості антитези.
Страницы: 1, 2
