На підтвердження сказаного помітимо, що згідно ст. 28 ККУ, спільне здійснення злочину означає не тільки соисполнительство в буквальному значенні цього слова, але й виконання інших ролей співучасників, а тому визнання учасниками групи різних по ролях співучасників не буде суперечити карному закону.
Отже, при здійсненні насильницьких сексуальних злочинів групою осіб окремі її учасники можуть здійснювати як безпосередньо саму сексуальну дію, так і застосовувати до потерпілої особи насильство для полегшення здійснення сексуальної дії іншими членами групи, а дорівнює здійснювати інші дії, не пов'язані зі здійсненням сексуального акту й застосуванням насильства до потерпілого (потерпілої), але забезпечуючих успішну реалізацію злочинного наміру всієї групи. При цьому при віднесенні таких осіб до членів групи, крім оцінки їхньої принципової готовності виконувати будь-які необхідні «» дії, що забезпечують, варто враховувати ступінь впливу їхніх дій на досягнення злочинного результату й інші обставини зробленого сексуального насильства.
8 листопада 1999 р. у м. Ставрополе близько 1 години ночі X. і Л., перебуваючи в стані сп'яніння, познайомившись із П. і Ж., вирішили проводити їх додому. У шляху проходження Л. з Ж. ішов по тротуарі спереду, а X. с П. - на деякій відстані позаду. Через якийсь час Л., розлютившись на те, що Ж. відмовила йому в інтимній близькості й пішла, повернувся до X. і П. і з хуліганських спонукань три рази вдарив дівчину в область особи й голови, від чого та впала. Маючи намір сховати вчинене, X. запропонував Л. віднести П. у розташовану поблизу лісосмугу, де Л. зняв з потерпілу шкіряну куртку й разом з X. поклав неї на цю куртку. Після цього X., скориставшись безпомічним станом П., став зривати з її з метою задоволення полової пристрасті неприродним способом одяг. Побачивши це, Л. пішов додому, а X. став робити з П. підлоговий акт. Опам'ятавшись, П. початку кричати й кликати рятуйте! у зв'язку із чим X. наніс їй сильний удар по голові й продовжив насильницький аногенітальний акт.
Органами попереднього слідства дії X. і Л. були кваліфіковані по ч. 2 ст. 153 ККУ як насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом групою осіб по попередній змові. Однак суд, допитавши підсудних, що потерпіла й свідків, дослідивши матеріали справи, порахував можливим перекваліфікувати дії Л. на ч. 1 ст. 296 ККУ як грубе навмисне порушення громадського порядку із застосуванням насильства до потерпілій.
Районним судом м. Чернігів X. був визнаний винним у здійсненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 153 ККУ, а Л. - у здійсненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 ККУ.
У касаційному протесті прокурора вказувалося про необхідність скасування вироку й перегляду справи у зв'язку з неправильною кваліфікацією судом дій Л. й X. На думку обвинувача їхньої дії підлягають кваліфікації по ч. 2 ст. 153 ККУ, як насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом стосовно потерпілій із застосуванням насильства й використанням безпомічного стану потерпілою, зробленою групою осіб по попередній змові.
Судова колегія по кримінальних справах не погодившись із доводами прокурора залишила вирок без зміни, а касаційний протест без задоволення, указавши при цьому, що ні з показань потерпілої, ні з аналізу інших доказів не можна зробити висновок про участь Л. у насильницькому задоволенні полової пристрасті неприродним способом. Про правильність висновків суду свідчить і той факт, що Л. пішов з місця злочину до початку насильницького задоволення полової пристрасті неприродним способом.
Особи, що зробили сексуальні дії з потерпілої (потерпілої) і не робили при цьому один одному сприяння в досягненні злочинної мети, не можуть відповідати за насильницькі дії сексуального характеру, зроблені групою.
Як видно з вищесказаного, у зв'язку із установленням ознаки погодженості дій винних у практиці нерідко виникають труднощі.
Так, вироком Майкопського міського народного суду Краснодарського краю Дауров, Инухов і Брасков засуджені по ч. 1 ст. 117 КК РСФСР на три роки позбавлення волі із застосуванням ст. 242 КК РСФСР, тобто умовно з обов'язковим залученням до праці в місцях, обумовлених органами, що відають виконанням вироку.
Визначенням Адигейського обласного суду вирок залишений без зміни.
Визначенням Судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду РФ протест заступника Генерального прокурора РФ, у якому ставилося питання про скасування вироку й касаційного визначення за мотивами необхідності кваліфікації дій засуджених по ч. 3 ст. 117 КК РСФСР і призначення їм більше строгого покарання, залишений без задоволення.
Дауров, Инухов і Брасков визнані винними в зґвалтуванні в перекрученій формі неповнолітніх Карпенко й Коломиец.
Злочин зроблений при наступних обставинах. Інухов на особистому автомобілі приїхав зі своїми знайомими Ольгою Коломієць і Галиною Карпенко в м. Майкоп, де в автомашину сіли його друзі Брасков і Дауров. Всі разом вони поїхали обідати в ресторан. Потім Брасков, Инухов і Дауров привезли дівчину у квартиру до Браскову, що запропонував їм по черзі кожної вступити в половий зв'язок у перекрученій формі. Одержавши відмову, вона вдарив куркулем Коломиец у груди й живіт, а Карпенко в груди.
Пообіцявши відвезти дівчину додому, Брасков, Инухов і Дауров привезли їх у сауну, де запропонували їм роздягнутися, але ті знову відмовилися. Тоді Дауров і Брасков облили потерпілих водою зі шланга, а Брасков знову вдарив Карпенко. Дівчини були змушені зняти із себе мокрий одяг.
Після цього Дауров чинністю завів Коломиец у кімнату, переборюючи опір, повалив на стать і зробив з нею насильницький сексуальний акт у перекрученій формі, а Брасков затяг у роздягальню Карпенко, повалив на кушетку й зґвалтував у перекрученій формі, переборюючи її опір і застосовуючи фізичну чинність.
Потім Інухов змусив Карпенко піти в парильню, де також зробив з нею насильницька сексуальна дія в перекрученій формі. Коли потерпіла вийшла відтіля, Брасков став жадати від її вступу в половий зв'язок у природній формі. У відповідь на відмову Брасков ще раз ударив Карпенко, повалив на стать і зґвалтував у перекрученій формі.
Органи попереднього слідства кваліфікували дії Інухова, Даурова й Браскова по ч. 3 ст. 117 КК РСФСР як зґвалтування, зроблене групою.
Майкопський міський народний суд перекваліфікував дії засуджених із ч. 3 на ч. 1 ст. 117 КК РСФСР, указавши у вироку, що в момент здійснення насильницьких сексуальних актів дії кожного підсудного були зроблені у відношенні конкретної потерпілої, тому кваліфікуюча ознака - група - відсутній.
Судові колегії обласного суду й Верховного Суду РФ визнали такий висновок правильним.
У своєму протесті заступник Генерального прокурора РФ затверджував, що висновок всіх трьох судових інстанцій про відсутність у діях засуджених кваліфікуючої ознаки не заснований на матеріалах справи, і знову порушив питання про скасування судових рішень за м'якістю покарання й необґрунтованої перекваліфікації дій засуджених.
Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд дав їм невірну оцінку, не доглянувши в діях засуджених кваліфікуючої ознаки, передбаченого ч. 3 ст. 117 КК РСФСР, хоча обличчя, що приймали участь у зґвалтуванні, діяли у відношенні потерпілих узгоджено, говориться в протесті. Та обставина, що засуджені Брасков, Інухов і Дауров робили насильницькі полові дії в перекрученій формі з потерпілими кожний окремо, не може розцінюватися як виключає кваліфікуючу ознаку зґвалтування - здійснення злочину групою осіб.
Не можна погодитися й з доводами, викладеними у визначенні Верховного Суду РФ, про те, що сприяння учасників злочину один одному якими-небудь насильницькими діями обов'язково повинне мати місце безпосередньо при здійсненні сексуальної дії. З матеріалів справи видно, що Інухов усвідомлював, що воля потерпілої Карпенко подавлена після зґвалтування її Брасковим, і, діючи слідом за ним, здійснив свій намір на групове зґвалтування, зробивши з нею сексуальний акт. Те ж саме усвідомлював і Брасков, що знову зробив після Інухова зґвалтування Карпенко.
Про спільні погоджені дії засуджених Даурова, Інухова й Браскова і єдності їхніх намірів свідчить і те, що вони закрили двері сауни на ключ, щоб перешкодити потерпілим покинути приміщення. У сауні Брасков й Інухов по черзі, як уже відзначено, зґвалтували в перекрученій формі Карпенко, а Дауров зґвалтував у перекрученій формі Коломиец.
Ці обставини свідчать про єдність наміру засуджених на групове зґвалтування. Для визнання насильницьких сексуальних дій зроблених групою осіб не потрібно, щоб винні попередньо домовилися про здійснення злочину.
Крім того, при призначенні покарання суд не врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого, не взяв до уваги, що даний злочин у відповідності зі ст. 7(1) КК РСФСР є тяжким.
Президія Верховного Суду РФ, погодившись із доводами протесту й задовольняючи його, ухвалив рішення щодо напрямку справи не на новий судовий розгляд, як пропонувалося в протесті, а на додаткове розслідування. Крім того, засудженим було пред'явлене обвинувачення в зґвалтуванні в перекрученій формі потерпілих не тільки групою осіб, але й по кваліфікуючій ознаці - зґвалтування неповнолітніх.
Кваліфікація насильницьких дій сексуального характеру, зроблених групою осіб, має ряд й інші особливості.
Так, якщо з учасників групи був притягнутий до кримінальної відповідальності тільки один з них, тому що інші не досягли 14-літнього віку або через їхню неосудність або по інших передбачених законах підставам, то дії такої особи підлягають кваліфікації по 2 ст. 153 ККУ, що викликає чимало суперечок у юридичній літературі. Деякі автори вважають, що, визнаючи зазначену вище позицію правильної, законодавець тим самим порушує встановлені в ст. 26 ККУ правила співучасті, згідно яким «співучастю в злочині зізнається навмисна спільна участь двох або більше осіб у здійсненні навмисного злочину», тобто мова йде про намір як розумової усвідомлюваної діяльності й, відповідно, єдності намірів. Однак, як ми вже відзначали вище, кваліфіковані види насильницьких сексуальних злочинів передбачені у зв'язку з їх підвищеною суспільною небезпекою. З обліком цього визначальним моментом, на нашу думку, повинне бути не співучасть як таке, а ступінь суспільної небезпеки групових насильницьких дій сексуального характеру, поза залежністю від віку й осудності суб'єктів, тому що, по-перше, цими («невинно діючими») особами може бути заподіяний значно більша шкода, чим той, котрий може мати місце при здійсненні сексуального злочину однією особою, по-друге, потерпілий сприймає чинене у відношенні його насильницьке сексуальне діяння як групове, навіть при очевидному малолітньому віці його учасників, на що, властиво, і розраховує винний. Таким чином, здійснення насильницького сексуального злочину групою осіб повинне розглядатися ширше, ніж співучасть.
Мужолозтво, лесбіянство або інші дії сексуального характеру варто визнавати зробленими групою осіб не тільки в тих випадках, коли декількома особами відбувається одна із зазначених дій з однією потерпілою особою або більшим їхнім числом, але й тоді, коли учасники групи, діючи узгоджено й застосовуючи фізичне насильство або погрозу у відношенні декількох потерпілих, потім роблять сексуальний акт (дія) кожний з одним з них.
Для кваліфікації насильницьких дій сексуального характеру, зроблених групою осіб з попередньою змовою, крім вищевказаних ознак необхідна наявність ще одного - попередньої змови між її учасниками. Згідно ч. 2 ст. 28 ККУ, злочин зізнається зробленим групою осіб по попередній змові, якщо в ньому брали участь особи, що заздалегідь домовилися про спільне здійснення злочини. Дане формулювання вперше одержало законодавче закріплення у Федеральному законі від 1 липня 1994 р. «Про внесення змін і доповнень у Кримінальний кодекс РСФСР і Кримінально-процесуальний кодекс РСФСР».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
