Існує й поняття "професійне нотаріальне право", що деякими науковцями покладається в основу взаємовідносин нотаріус-клієнт та певною мірою відображене й у законодавстві України. Так, у Законі України "Про нотаріат" фактично відсутня регламентація прав суб'єктів, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Але без певних владних повноважень і підстав для їх застосування в нотаріальних правовідносинах не може превалювати право нотаріуса над правами інших суб'єктів.
Крім того, до поняття "нотаріат в Україні" повинні входити також правовідносини між системою "нотаріальних органів" та особою, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, оскільки з моменту підписання трудового контракту з приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою про стажування ця особа знаходиться у правовідносинах із системою нотаріату та повинна входити до структури нотаріату. Під час проходження стажування такі особи входять до штату державної нотаріальної контори або можуть вступати у певні трудові відносини з приватними нотаріусами, але цілеспрямованість їх діяльності виокремлює їх серед інших осіб, які вже належать до системи нотаріату. Це зумовлюється тим, що основою цих взаємовідносин є накопичення досвіду стажистом, який ним має запозичуватися на платній або безоплатній основі у досвідчених нотаріусів. Тобто такі відносини можуть одночасно кваліфікуватись як трудові та нотаріальні як спеціальні, оскільки кожна із сторін в них має певні права та обов'язки. Так, стажист зобов'язаний сумлінно навчатися майбутній професії, а керівник стажиста — навчати його основам практичної нотаріальної діяльності. Отже, нотаріальні правовідносини складні та різнобічні [56, с. 44].
Нотаріуси державних нотаріальних архівів також вчиняють нотаріальні дії, але лише ті, які залежать від наявності в них зданих на зберігання документів, тобто їх основна функціональна спрямованість — це зберігання протягом визначеного законодавством строку документів, що мають юридичне значення.
Отже, необхідно мати на увазі, що нотаріат в Україні — це не тільки система та діяльність розташованих по всій території України та за її межами посадових осіб нотаріату. Хоча це положення є визначальною рисою нотаріату в Україні, але необхідно мати на увазі, що ця система діє самостійно, може і повинна самооновлюватись, виконувати й інші необхідні для її життєдіяльності функції.
Самостійна наука, перш за все, характеризується особливим предметом пізнання та системою викладення одержаних знань. Так, В. Мелащенко вважає: "Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України". З його позицією стосовно ролі Конституції в побудові системи права України важко не погодитись, як і з позицією інших вчених, які вважають за необхідне говорити про взаємозв'язки конституційного права з іншими галузями. Але ці позиції вчених базуються на Основному Законі України — Конституції і їх важко визнати основоположними для нотаріальної науки. Тому цікавішою для аналізу буде позиція дослідників матеріальних і процесуальних галузей права.
"Предметом адміністративного права є сукупність суспільних відносин, які складаються в процесі організації і діяльності виконавчої влади," — вважає дослідник адміністративного права Д. Бахрах. Аналогічної позиції дотримується багато вчених-процесуалістів, які вивчають цивільний процесуальний порядок розгляду справ судами. Однак, враховуючи власну концепцію, я дійшла висновку щодо необхідності розрізняти предмет науки про нотаріат та предмет, що врегульовується нотаріальним законодавством. Цієї ж позиції стосовно предмета правової науки дотримуються М. Штефан та М. Шакарян, які відокремлюють правову науку від законодавства. Так, позиція М. Штефана імпонує мені тим, що він пропонує вивчати норми цивільного процесуального права і робити висновки, пропозиції та рекомендації щодо правильного їх застосування і необхідності вдосконалення, чим впливати на судову і законодавчу практику [98, с. 106].
Предметом цивільного права вчені визначають цивільно-правове регулювання: майнових відносин; особистих немайнових відносин.
Перелік позицій вчених стосовно предмета правової науки можна було б продовжити, але загальні критерії можна встановити з наведених вище. Тепер проаналізуймо позиції вчених, які займаються дослідженням нотаріальної науки, оскільки ці позиції мають чітко встановити предмет правової науки.
Л. Радзієвська, яка займається дослідженням проблем нотаріату в Україні, вважає: "Предметом нотаріального процесуального права є суспільні відносини, що регулюються цим правом. Нотаріальне процесуальне право не є самостійною галуззю права України". Однак з таким висновком не можна погодитись, оскільки перше речення суперечить другому. Є самостійний предмет — правовідносини, які виникають при вчиненні нотаріальних проваджень і які, зрозуміло, не можуть виникати в інших галузях права, але одночасно констатується відсутність підстав для визнання нотаріальної науки самостійною галуззю права.
Більшу увагу предмету нотаріального процесуального права приділяє В. Баранкова, яка вважає: "Предметом нотаріального процесуального права є нотаріальні процесуальні правовідносини, що характеризуються наступними особливостями: обов'язковим суб'єктом їх є нотаріус; загальним об'єктом — задачі нотаріальної діяльності; їхній зміст складають процесуальні права й обов'язки суб'єктів нотаріального процесу, а також діяльність останніх; виникають такі правовідносини, тільки коли існують норма права, що безпосередньо передбачає можливість їхньої появи. Отже, предмет нотаріального процесуального права — це суспільні відносини, що складаються між нотаріусами (нотаріальними органами), з одного боку, і іншими особами — суб'єктами нотаріального провадження — з іншої, з приводу посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, а також здійснення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності" [66, с. 378].
Така позиція більш конкретна і заслуговує на увагу, але за своєю суттю вона зводиться до раніше наведених точок зору інших науковців. Ми вважаємо, що предмет дослідження та врегулювання є значно ширшим, що випливає з поняття нотаріату та нотаріальної науки.
Однак із тим висновком, якого дійшла В. Баранкова, важко погодитись. Так, вона вважає: "Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають при здійсненні правосуддя по цивільних справах, що не виключає, однак, деяку спільність предметів цивільного процесуального і нотаріального процесуального права, обумовлену єдністю спірної і безспірної юрисдикції. А.Г. Гойхбарг, наприклад, відзначав, суд, розглядаючи безспірні справи в порядку окремого провадження, діє скоріше як орган нотаріальний, що засвідчує визначені факти, що є підставою для обумовлених ними прав визначених осіб". Так, В. Баранкова посилається на позицію А. Гойхбарга, але не враховує останніх досягнень цивілістів в галузі цивільного процесу.
Вважати предметом регулювання правовідносини дуже складно, оскільки правовідносини — це не абсолютна категорія, на яку спрямовується вплив норм права. За допомогою норм права досягається певна поведінка суб'єктів правовідносин. Шляхом визначення прав та обов'язків, а також санкцій за неправомірні дії, стимулюється законослухняний спосіб поведінки в тих чи інших правовідносинах.
Таким чином, вважаємо, що позиції зазначених вище вчених ґрунтуються на законодавстві, але нотаріальна наука — ширше поняття, ніж законодавство про нотаріат [3, с. 2]. Стосовно ж предмета правового регулювання нотаріату, який є лише складовою частиною нотаріальної науки, то під ним слід розуміти багатоаспектне утворення, що характеризується низкою параметрів:
за суб'єктним складом, до якого відносяться не тільки особи, що вчиняють нотаріальні провадження з наданими їм повноваженнями та особи, що звернулись за їх вчиненням, а й особи, що сприяють вчиненню нотаріальних процесів;
за характером існуючих між суб'єктами суспільних правовідносин необхідно виділяти: правовідносини як зовнішнього характеру (нотаріус — зацікавлена у вчиненні нотаріального провадження особа), так і внутрішні відносини в структурі нотаріальних органів та адміністративні відносини між структурою нотаріату та державними органами;
за реальною поведінкою суб'єктів нотаріальних правовідносин необхідно виокремлювати: правомірну поведінку (правомірні дії), яка чітко відповідає встановленим в законодавстві про нотаріат нормам, а також ту, що не відповідає таким нормам і потребує розвитку нотаріального законодавства або кваліфікується за нормами інших галузей права;
за фактичними ситуаціями, на які впливають юридичні обставини, пов'язані з певними подіями та становищем (за юридичними фактами, які не залежать від волі суб'єктів нотаріальних правовідносин).
Цікавою для аналізу є й позиція Вищої атестаційної комісії України, згідно з якою пропонується виділяти не тільки предмет, а й об'єкт наукового процесу. А саме: згідно з пунктом 3.4. Наказу від 21 березня 1997 р. № 121 "Про запровадження переліків та форм документів, що використовуються при атестації наукових та науково-педагогічних працівників" (із змінами і доповненнями) пропонується виділяти об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу, що співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага в цьому дослідженні [53, с. 28]. За аналогією можна встановити, що об'єктом нотаріальної науки України є вся інформація, що стосується організаційної структури нотаріату та нотаріального процесу, яку лише умовно можна поділити на наступні елементи:
Стабільні — маються на увазі більш-менш усталені наукові джерела, а саме: законодавство, яке лише на сучасному етапі відрізняється динамічним чинником, історичні пам'ятки тощо;
Динамічні — юридична практика та наукові поняття, теорії, концепції як специфічний елемент предмета науки. З одного боку, це — результат пізнання, а з іншого — об'єкт вивчення на новому етапі цієї пізнавальної діяльності. Оскільки обсяг подібної інформації останнім часом значно зростає, саме тому цей елемент вважається динамічним, найскладнішим і зумовлює необхідність систематизації інформації.
Таким чином, необхідно відрізняти об'єкт і предмет науки про нотаріат і конкретизувати останній.
Порівняємо й новітні концепції, спрямовані на виділення науки про адвокатуру (адвокатології), предметом якої Ю. Любшев вважає "...те, що вона вивчає. Предметом науки про адвокатуру виступає, перш за все, сама адвокатура як явище соціального життя, узаконене державою, яка у зв'язку з цим видає обов'язкові правові норми і приписи. До предмету належить і теоретичне осмислення: а) закономірностей виникнення цього інституту, його функціонування; б) співвідношення із державною владою та загальнолюдськими цінностями; в) з'ясування змісту і форм роботи адвокатів; г) розгляд юридичних відносин і зв'язків адвокатури з правоохоронними і державними органами; д) розуміння особливостей правової культури і правосвідомості адвокатів". Проте тут необхідно враховувати, що нотаріат у своїй діяльності спирається на сформовану в законодавстві процедуру вчинення нотаріальних дій, а адвокатура такої процедури не має, оскільки діяльність адвокатів зумовлена наданими їм у різних нормативних актах межами повноважень. Крім того, в наведеному визначенні пункт "б" відрізняється загальним, а не конкретним змістом, оскільки адвокат захищає опосередковано загальнолюдські цінності шляхом захисту прав та інтересів окремих суб'єктів. Поняття "зміст" роботи адвокатів реально визначити та сформулювати дуже складно, оскільки воно не може бути конкретизованим без відповідної процедури діяльності адвокатів [86, с. 8].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
