Структуру нотаріальних органів разом із кореспондованими їм повноваженнями щодо вчинення нотаріальних проваджень.
Теорію нотаріального процесу, яка має включати властиві нотаріату процедуру вчинення нотаріальних проваджень та правовідносини, характерні для нотаріального процесу, узагальнювати практику вчинення нотаріальних проваджень.
Систематизація наукової інформації завжди має відповідне групування, що в теорії права отримало назву правових інститутів, які, в свою чергу, складаються із окремих питань та ідей. Останнє положення пропонємо як альтернативу існуючій науковій термінології, оскільки не погоджуюсь із принципом побудови інститутів науки з норм права. Така структура галузей науки може свідчити про стабільність і непорушність наукових знань, що неприйнятне для будь-якої науки, оскільки заперечує можливість наукового дослідження. Якщо виходити з концепції С. Алексеева, що догма права — основа юридичних знань, то ми заперечуємо науку взагалі та юриспруденцію зокрема. Так, говорячи про догму, він розуміє під цим терміном "щось тверде та постійне, яке не підкоряється вільному розсуду та свавіллю", а передбачається вивчати догму права у дисципліні — юридичному позитивізмі.
В основі будь-якої правової науки має лежати не догма, а певне суб'єктивне право окремого громадянина або юридичної особи, і лише сукупність інтересів усіх суб'єктів та інтересів держави мають визначати зміст закону. Сучасна наука повинна простежувати позитивізм дії закону в часі і впливати на його правильне викладення, розуміння, застосування, оцінювати його вплив на суспільні відносини і в остаточному підсумку — на його скасування або внесення до нього змін, коли він втрачає позитивний вплив на суспільні відносини. При цьому на сучасному етапі розвитку суспільних відносин та законодавства є можливість говорити, що деякі нормативні акти просто не мають реального впливу на суспільні відносини. Тому багато наук, основа яких базувалась на законодавстві і лише відтворювала коментований авторами його зміст, стають "аморфними" разом із базисом (законом), який вони відтворювали. Вбачаючи в нотаріаті реальну потребу суспільства, а також враховуючи ті можливості, які закладені в нотаріальний процес для охорони і захисту прав осіб, необхідно забезпечити життєздатність цієї процедури шляхом позитивного впливу не тільки на нотаріальну практику, а й на нормотворчість, присвячену нотаріату. Останнє положення буде нездійсненним, якщо наука лише тлумачитиме чинний закон [20, с. 67].
Тому загалом можна погодитися з позицією В. Карташова, який пропонує юридичні науки стосовно практики поділяти на фундаментальні (наприклад, загальна теорія держави і права, загальна теорія правової системи суспільства) та прикладні (криміналістика та ін.). Але, конкретизуючи кожну галузь науки, можна також виділяти фундаментальні та прикладні теорії, спрямовані лише на конкретизацію законодавства або практики діяльності окремих суб'єктів. Тому виділення фундаментальних наук, які узагальнюватимуть та розвиватимуть теоретичні дослідження в окремих галузях права або створюватимуть новітні теорії розвитку суспільства тощо, на нашу думку, є необхідним. Водночас для того, щоб вважати окремі галузі права такими, що їх межі не дозволяють здійснювати фундаментальні дослідження, немає підстав. Наприклад, якщо припустити, що лише у фундаментальних науках можливі фундаментальні дослідження, виходить, що докторські дисертації можна захищати лише по цих дисциплінах. Це випливає з позиції В. Карташова: "Мета фундаментальних досліджень — теоретичне осмислення глибинних процесів, закономірностей виникнення, організації і функціонування правових явищ безвідносно до їх негайного і безпосереднього використання в конкретній практичній діяльності". Така позиція може зашкодити розвитку галузевих правових наук, оскільки принижує їх значення і шкодить правильному розумінню "прикладних" наук. Водночас вважаємо корисним застосування терміна "фундаментальні" дослідження в тому ж значенні, як це запропоновано В. Карташовим, але для всіх галузей права. Так, Конституційне право України базується на правовому акті — Конституції України, і більшість досліджень буде спрямована на вдосконалення законодавства, але ця наука дійсно є фундаментальною не тільки для окремих галузей права, а й для життя суспільства в цілому. Так, більшість положень Конституції складають основу багатьох галузей правової науки та принципи побудови інших нормативних актів, на її підставі розроблено та удосконалено багато нормативних актів, яким надано демократичного характеру тощо, а за запропонованою класифікацією конституційне право має належати до прикладних наук. Тому такий поділ слід вважати умовним і не зовсім коректним [59, с. 62].
Спробуймо проаналізувати систему нотаріальної науки шляхом відтворення її складових частин за аналогією з іншими напрямками наукових досліджень, які узагальнені в певні галузі права або самостійні науки. При аналізі організаційної структури нотаріату в Україні можна дійти висновку, що державні нотаріуси належать до державних службовців, а за своїми повноваженнями — до правоохоронних органів. Отже, та частина наукової інформації і законодавства, що регламентує організаційні засади діяльності державних нотаріусів, має бути віднесена до адміністративного права. Водночас приватні нотаріуси за багатьма аспектами не можуть вважатись адміністративним органом, а правові засади їхньої діяльності визначені лише Законом України "Про нотаріат". При цьому правовий статус приватного нотаріуса досі не визначено, хоча всі ознаки юридичної особи в їх організаційній формі і діяльності присутні.
Крім того, спеціальні дослідження щодо розвитку нотаріату України не можна вважати такими, що належать суто до нотаріальної науки, оскільки вони в основному є історичними, хоча й висновки, зроблені авторами, матимуть правовий зміст. Міжнародно-правові аспекти нотаріального процесу мали б також відноситись до науки міжнародного права, але вони мають застосування в законодавстві про нотаріат.
Чимало вчених останнім часом приділяють значну увагу порівняльним аспектам нотаріальної науки України щодо досягнень у цій сфері інших країн. Тому, виокремлюючи в самостійні одні науки або відриваючи одні частини правової науки від інших, нівелюватимемо загальну мету наукової діяльності — вдосконалення правової системи, законодавства, розвиток сфери нотаріальних послуг, поліпшення нотаріальних правовідносин тощо. Спробуймо розвивати організаційну структуру нотаріату окремо від процедури вчинення нотаріальних проваджень відповідно до поділу норм матеріального і процесуального законодавства. На наш погляд, така ситуація неодмінно призведе до неузгодженостей процедури та організаційної структури, до дублювання та неузгодженості норм. Сучасна законотворча діяльність допускає неузгодженості в одному нормативному акті. Так, у ст. 4 проекту Закону "Про нотаріат" зазначається: "Архіваріуси державних нотаріальних архівів мають право вчиняти нотаріальні дії, передбачені статтею 65, по справах, які передані до державних нотаріальних архівів". І точно така фраза використана в ст. 65, але без посилання на ст. 4. У ч. 2 ст. 4 зазначається, що архіваріуси державних нотаріальних архівів можуть вчиняти такі нотаріальні дії: вжиття заходів до охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину; видача дублікатів документів, що зберігаються у справах нотаріального архіву [39, с. 121].
Тобто в одному документі можна встановити "дубляж" змісту статті закону, а також невідповідність між двома частинами однієї норми, оскільки спадкова справа може передаватись до нотаріального архіву після десяти років її зберігання у нотаріуса. Отже, які заходи до охорони спадкового майна може вживати архіваріус? Крім того, якщо взяти до уваги повноваження нотаріусів щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна та видачі свідоцтва про право на спадщину, то встановити місце відкриття спадщини буде практично неможливо, що призведе до неврівноваженості всієї системи нотаріальних органів. Це в свою чергу зумовлює неможливість реалізації громадянами своїх прав на спадкове майно, оскільки за кількістю нотаріусів у певному регіоні може бути видане стільки ж свідоцтв про право на спадщину, що позбавить їх юридичної вірогідності. Отже, нотаріальна процедура має чітко узгоджуватись із організаційною структурою, а всі складові частини правової науки мають знайти своє відображення в науці про нотаріат.
Таким чином, під системою науки окремої галузі права розуміється весь комплекс різноманітної інформації, думок, гіпотез тощо, викладених на паперових або електронних носіях та систематизованих у законодавстві, інших нормативних або підзаконних актах, в дисертаціях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, зареєстрованих як винаходи тощо.
Відсутність цензури надає можливість усім авторам суттєво впливати на систему науки, викладаючи матеріал відповідно до власного розуміння. Так, до систематизації нотаріальної науки деякі фахівці ставляться по-різному: Л. Радзієвська, С. Пасічник пропонують поділяти нотаріальну науку на дві частини - Загальну і Особливу; В. Комаров, В. Баранкова вважаємоть недоцільним "поділяти" інформацію на частини, хоча в їх навчальному посібнику такий поділ зумовлений назвою "Нотариат и нотариальный процесс". Останні автори, на відміну від інших, суттєву увагу приділили дослідженню питання виникнення і розвитку нотаріату. Деякі автори систематизують інформацію за такими ознаками: зразки нотаріальних документів, нотаріальна практика, законодавство про нотаріат [74, с. 160].
На наш погляд, дослідницька нотаріальна наука стратегічно повинна розвиватись відповідно до її джерел та служити вдосконаленню як процедури, так і структури нотаріальних органів, враховувати рівень розвитку суспільних відносин, суміжних галузей права та обов'язково дбати про запровадження в нотаріальний процес останніх досягнень науки та техніки. При цьому загальним орієнтиром розвитку науки мають бути найповніше задоволення потреб, захист прав та інтересів як окремого громадянина чи юридичної особи, так і суспільства в цілому.
Тактичні завдання науки можна визначити як: розробка загальних положень та основних термінів нотаріального процесу; вдосконалення організаційної побудови нотаріату в Україні; розширення повноважень і компетенції осіб, які вчиняють нотаріальні дії; більш чітка регламентація нотаріальних правовідносин та їх наступне закріплення в нормах права; дослідження завдань нотаріату, принципів діяльності та організації, зв'язків з іншими науками, галузями права, історії розвитку нотаріату тощо. Організаційна побудова нотаріату має досліджуватись у порівнянні із зарубіжними країнами, мають простежуватись різні варіанти організації нотаріату з прогнозуванням переваг та недоліків, які можуть мати місце в структурі нотаріату в Україні, та правовідносин, що властиві цій структурі. При вивченні структури нотаріату необхідно аналізувати: організаційні питання побудови державних нотаріальних контор та архівів; приватного нотаріату; виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів; консульських установ та дипломатичних представництв та ін., посадові особи яких вчиняють нотаріальні дії, врегулювати їх відповідальність і рівень освіти. Структуру нотаріату неможливо досліджувати відокремлено від правовідносин, що складаються між посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, та органами, уповноваженими здійснювати контроль за окремими напрямками діяльності нотаріусів, а також правовідносин, що виникають у осіб, які мають намір займатись нотаріальною діяльністю [25, с. 223].
Процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження (інакше цю частину називають Особливою) має також вдосконалюватись з метою створення надійної, простої та конкретно врегульованої процедури, завдяки якій діяльність нотаріуса стане чіткою та визначеною на кожному етапі нотаріального процесу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
