Наведене поняття визначення теж не є бездоганним і ось чому. По-перше, міра свободи не є цивілістичним, а є скоріш філософсько-правовим поняттям. Отже, у приватноправових дослідженнях оперувати такою абстрактною категорією, що немає чіткого цивільно-правового змісту, вряд чи можливо. По-друге, під впливом обмежень можливість здійснення суб’єктивного майнового права звужується. По-третє, дефініції у праві не мають засновуватись на не досить визначених категоріях на зразок: «ситуативні причини», «випадки». Це є шляхом до довільного тлумачення обмежень, неправомірному їх встановленню. Михайленко О.О. визначає обмеження права приватної власності як встановлення чи зміну меж здійснення права власності, що виявляється у звуженні таких, що є дозволів, накладенні заборон та додаткових позитивних зобов’язань, у тому числі обов’язки припускати певні дії третіх осіб, що не породжують цивільні повноваження третіх осіб по відношенню до майна власника, які встановлюються законом чи актом вповноваженого державного органу без надання власнику винагороди у межах, зумовлених цілями захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони та безпеки держави, що діють щодо права власності на конкретне майно незалежно від зміни власника. Таке поняття важко сприймається через його зайву перевантаженість, хоч і відображує з позицій його автора сутність обмежень права власності. Воно є занадто перевантаженим, не відповідає ознаці лаконічності. Звісно, це поняття можна було би оптимізувати. Так, дію обмежень, що веде до звуження дозволів, накладення заборон та додаткових позитивних обов’язків можна було б узагальнити й показати це через механізм правового регулювання [13; с.128].
Обмеження права приватної власності являє собою концептуальне поняття, що характеризує звуження можливості здійснення суб’єктивного права приватної власності. Між тим слід відзначити, що обмеження в цивільному праві є багатоаспектним явищем. Формулювання поняття правового явища має включати найбільш характерні та важливі аспекти його розуміння.
Найбільш важливим таким аспектом серед їх різноманіття щодо розуміння обмежень майнових прав фізичних осіб, є те, що вони відносяться до механізму правового регулювання цивільних відносин. Адже саме можливість певного регулятивного впливу завдяки обмеженням на майнові права фізичних осіб дозволяє підійти к формуванню принципіальних аспектів їх встановлення у правовій державі, таких як виключність та обґрунтованість. Отже, бачення обмежень майнових прав фізичних осіб як елементу механізму правового регулювання суспільних відносин у цьому дослідженні поставлено у главу кута виходячи з об’єктивного стану речей.
Таке бачення має ставитися за основу при формулюванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб. Адже саме дія обмежень у механізмі правового регулювання майнових відносин за участю фізичних осіб здатна створити надійну систему охорони прав таких осіб, що у сучасній Україні визнано пріоритетним для діяльності держави [16; с.121].
3.2 Ознаки обмеження права приватної власності фізичних осіб
При формулюванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб важливим виділити їх ознаки згідно зайнятих у цьому дослідженні позицій з урахуванням аналізу існуючих у науці підходів, сутнісних аспектів, що формують такі обмеження.Виявлення ознак обмежень майнових прав фізичних осіб у такий спосіб дозволить викласти їх поняття.
Отже, на основі вищевикладеного є підстави для формулювання таких ознак обмежень майнових прав фізичних осіб.
1) Обмеження майнових прав фізичних осіб є елементом механізму правового регулювання. Під правовими обмеженнями розуміти сукупність елементів механізму правового регулювання, спрямованих на встановлення меж дозволеної поведінки суб’єктів. При цьому не розкривається, які саме елементи механізму правового регулювання застосовуються в обмеженнях, що утруднює розуміння позиції автора повною мірою. Втім, позитивним у цьому визначенні вважаємо те, що одна з важливих ознак обмежень, а саме, сприйняття їх з точки зору елементу механізму правового регулювання автором вказаного поняття додержується. Тому розгляд обмежень майнових прав фізичних осіб з точки зору аспекту їх розуміння як елементу механізму правового регулювання важливим щодо поняття обмежень майнових прав фізичних осіб. Більш того, ефективна дія обмежень майнових прав фізичних осіб як впливового регулятора у охороні прав та законних інтересів вповноважених осіб та суспільства, передбачає їх розгляд саме з точки зору механізму правового регулювання. У сучасному суспільстві такий підхід є необхідним, оскільки наразі правові механізми, що здатні забезпечити уникнення конфлікту прав та інтересів різних осіб має бути обґрунтованими.
Відображення ж в понятті обмежень майнових прав фізичних осіб віднесення їх до механізму правового регулювання підкреслює необхідність доволі обережного та продуманого підходу до їх встановлення. Це безперечно сприяє найкращої охороні прав таких осіб, що не можуть довільно й необґрунтовано обмежуватись у правій державі. Отже, віднесення обмежень майнових прав фізичних осіб до механізму правового регулювання є їх сутнісною рисою, що має бути відображена у їх понятті [12; с.163].
2) Обмеження майнових прав фізичних осіб спрямовані на охорону прав суспільства, інших учасників цивільних правовідносин. При формулюванні поняття обмежень майнових прав фізичних осіб слід звернути увагу на передумови їх виникнення. Оскільки передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб дозволяють визначити зумовленість таких обмежень, їх необхідно виділити як ознаку таких обмежень та вона має бути відображена у відповідному понятті.
Обмеження права власності представляють собою встановлені законом правила, які спонукають власника утримуватись від певних дій чи терпіти дії інших осіб у сфері свого юридичного панування в цілях захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони держави та її безпеки. Таке поняття обмежень слід оцінити критично з наступних причин. Перш за все, представлене цією дослідницею визначення не є достатньо універсальним, стійким, воно буде змінюватися залежно від економічних, правових, політичних змін у суспільстві.
Як вже було з’ясовано при розгляді еволюції поглядів на обмеження майнових прав фізичних осіб, чинники, що впливають на них можуть змінюватись з часом. Втім, на відміну від чинників, що впливали на майнові обмеження у різні часи, їх передумови із часом практично залишалися без змін. Отже, з’ясовані вище передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб, такі як їх спрямованість на охорону прав суспільства чи інших вповноважених осіб (учасників цивільних правовідносин) мають бути відображені у відповідному понятті.
3) Обмеження майнових прав фізичних осіб закріплюються у законі. По-перше, закріплення такої ознаки підкреслить розуміння законодавчих витоків обмежень майнових прав фізичних осіб. По-друге, зрозумілим буде джерело встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб у цивільному праві, яким є закон. Крім того, посилення акценту на джерелі встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб дозволить чітко визначити та закріпити важливі з точки зору теорії підходи про те, що обмеження майнових прав фізичних осіб можуть закріплюватись лише у законі. Функцією підзаконних актів, з урахуванням цього, є роз’яснення окремих обмежень майнових прав фізичних осіб, втім, не встановлення нових таких обмежень. Суд застосовує цивільне законодавство, зокрема, щодо обмежень майнових прав фізичних осіб, але не наділений правом встановлювати обмеження, що не передбачені у законі. Щодо сторін договору закон через імперативні норми може визначати певні обмеження та учасники договірного процесу мають дотримуватись їх. Отже, можливість законодавчого встановлення обмежень майнових прав фізичних осіб є сутнісною ознакою обмежень майнових прав фізичних осіб, що має бути відображена у їх понятті [14; с.172].
4) Обмеження майнових прав фізичних осіб діють за допомогою специфічних законодавчих заборон, обов’язків та дозволів. Обмеження майнових прав фізичних осіб полягає у особливій, конституційній основі більшості таких обмежень, що прямо встановлено у ст.64 Конституції України [1]. Посилення цієї специфічності бачимо виходячи зі ст.3 Конституції України [1], оскільки встановлення обґрунтованих обмежень майнових прав фізичних осіб сприяє їх належній охороні у правовій державі. З огляду на це, законодавцем мають встановлюватися заборони, обов’язки та дозволи, завдяки яким формуються обмеження майнових прав фізичних осіб. При їх формулюванні законодавець має розуміти, що зачіпається дуже тонка та специфічна матерія, пов’язана із важливими державними інтересами, якими виступають права фізичних осіб. Тут треба намагатися досягати, наскільки це є можливим з точки зору правового регулювання, розумного компромісу між охоронюваними правами фізичних осіб та суспільними інтересами і правами інших уповноважених осіб. Отже, розумне співвідношення законодавчих заборон, обов’язків та дозволів здатне сприяти при встановленні обмежень майнових прав фізичних осіб охороні їх прав, досягати належного балансу між правами та інтересами вповноважених осіб та суспільства, не припустити конфлікту і напруженості при їх здійсненні.
Обмеження майнових приправа приватної власності фізичних осіб – це елемент механізму правового регулювання, що спрямований на охорону прав суспільства, інших учасників цивільних правовідносин та здатний за допомогою специфічних законодавчих заборон, обов’язків або дозволів впливати на звуження можливостей здійснення суб’єктивного цивільного права. Це поняття в цілому відображує ті ознаки, що притаманні обмеженням прав власності фізичних осіб. Втім, не виключено, що й воно може піддаватись вдосконаленню із подальшим розвитком уявлень про обмеження прав власності фізичних осіб [20; с.88].
Висновок
Запровадження будь-якого з видів обмежених речових прав суттєвим чином впливає на обсяг майнових можливостей власника – спричиняє значне їх зменшення й тимчасово унеможливлює реалізацію відповідних правомочностей. На підставі порівняльного аналізу норм римського приватного та сучасного цивільного права України виявлено моменти рецепції положень стародавньої римської правової системи з регламентації речово-правових обмежень права приватної власності, віднайдено сутність, встановлено первинний зміст відроджених у Цивільному кодексі України категорій речових прав, виявлено недоліки та прогалини чинного законодавства про речові права та опрацьовано конкретні пропозиції і рекомендацій щодо їх усунення.
Загальна спрямованість курсової роботи надала змогу сформулювати й обґрунтувати ряд наступних положень, висновків та пропозицій:
1. Визначено поняття суб’єктивного речового права, яке за наявності ознак абсолютності й речовості, визначено правом, спрямованим на задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на майно, забезпеченим абсолютним захистом.
2. Доведено, що сучасна система речових прав у первісному стані відтворює відповідну класифікацію римського приватного права періоду Домінату та вперше науково обґрунтовано, що її елементи в системі цивільного права України займають місце інститутів, а саме речове право – самостійної підгалузі.
3. На основі аналізу історичного матеріалу розвинуто висновок про необ’єктивність виведення поняття права приватної власності із застосуванням тріади правомочностей власника. Встановлено, що відмітними рисами, необхідними для відокремлення права приватної власності в системі речових прав, є зміст та сутність. На їх підставі суб’єктивне право приватної власності визначено передбаченим законом, найбільш повним речовим правом, що закріплює приналежність майна певній особі.
4. Опрацьовано поняття меж здійснення права приватної власності як законодавчо окреслених кордонів легально дозволеної поведінки власника, визначених за допомогою сукупності критеріїв у негативний спосіб та доведено, що основні критерії лімітації поведінки власника є запозиченням римського правового спадку, а первісна їх кількість та ступінь узагальнення засвідчують більш широке окреслення меж суб’єктивного права приватної власності у Стародавньому Римі, ніж передбачено в Україні.
5. Запровадження обмеження позначається на всіх відмітних рисах теоретичної конструкції права приватної власності: обмеження повноти обсягу компетенції власника полягають у тимчасовій неможливості реалізації ним окремих правомочностей, обмеження виключності пов’язуються з обов’язком допущення стороннього впливу на майно, обмеження абсолютності – відбиваються в поширенні на осіб, які володіють чужим майном на підставі, передбаченій законом або договором, абсолютного захисту, у тому числі і від власника.
6. Доведено, що запровадження обмежених речових прав спричиняє зменшення обсягу правомочностей власника. Право володіння чужим майном обтяжує правомочності володіння, користування й певною мірою розпорядження; сервітутне право головним чином впливає на правомочність користування, а в окремих випадках і на володіння; емфітевзис і суперфіцій, обтяжуючи правомочності володіння, користування, розпорядження, зводять обсяг можливостей власника до мінімального й тимчасово унеможливлюють для власника реалізацію права.
Список використаних джерел
1. Конституція України: Прийнята на п´ятій сесії ВРУ 28.06.96р.// ВВРУ. -1996. - №30.
2. Цивільний кодекс України: коментар. – Харків: ТОВ „Одісей”, 2003. – 856с.
3. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976 с.
4. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т. - М., 2002. - Т. 1. - 490 с.
5. Андрейцев В.І. Конституційно-правові обтяження використання права власності на землю/http://amc.gov.ua/papers/2004/issue4_04/andreycev.html.
6. Камышанский В.П. Ограничения права собственности: гражданско-правовой анализ: Дисс... докт. юрид. наук: 12.00.03. -М., 2000. - 48 с.
7. Кондратов Д.Ю. Захист права на таємницю особистої кореспонденції та підстави обмеження цього права за законодавством Сполучених Штатів Америки // Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих учених: Матеріали конф.; м. Харків, 12.05.2006 р. -Х.: Вид-во ХНУВС. 2006. - С.173-177.
8. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. -М.: Юрист, 2004. -159 с.
9. Михайленко О.О Деякі аспекти здійснення права приватної власності // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. - №3. – С. 271-274.
10. Михайленко О.О. Інститут прав на чужі речі в умовах реформування цивільного законодавства України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2007. - №4. – С. 85-88.
11. Михайленко О.О. Інститут володіння: постановка проблем // Право України. – 2002. - №9. – С. 124-128.
12. Михайленко О.О. К вопросу об историческом генезисе института вещных прав в гражданском праве Украины // Древнее право. Ius antiquum. – М.: Центр изучения римского права РАН; Спарк, 2006. - №1(6). – С. 259-268.
13. Михайленко О.О., Васильченко В.В. Межі здійснення волі власника у Стародавньому римському та сучасному речовому праві України // Юридический вестник. – 1999. - №2. – С. 127-129.
14. Михайленко О.О. Загальна характеристика обмежень права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки): Збірник наук. праць. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2007.– С. 168-174.
15. Михайленко О.О. Загальна характеристика й види прав володіння та користування чужим майном. Речово-правові титули невласника: емфітевзис та суперфіцій // Цивільне та сімейне право України: Навчальний посібник /За ред. доц. В.В. Васильченка. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2003. – С. 113-120.
16. Мічурін Є.О. Передумови виникнення обмежень майнових прав фізичних осіб // Право і безпека. –2006. -Т.5. -№ 4. -С.118-121.
17. Новицкий И. Б. Римское частное право.— M., 1972.— C. 112.
18. Панченко М.І. Цивільне право України: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005. – 583 с.
19. Породько В. Умови правомірності обмежень житлових прав громадян // Право України. -2005. -№ 10. -C.63-66.
20. Стефанчук М.О. Межі здійснення суб’єктивних цивільних прав: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 /Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. -К., 2006. – 145 с.
21. Цивільне право України: Навчальний посібник / За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 448 с.
22. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2-х томах / За заг. Ред. Я.м.Шевченка. – Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
23. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн.1. – 736 с.
24. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн.2. – 640 с.
25. Штефан М.Й. . Цивільний процес. – К:”Ін Юре”. – 2007. – 608 с.
Размещено на
