3. Право на збереження лікарської таємниці (Основи законодавства України про охорону здоров'я, ст. 40), за яким медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та іх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. Окремо право на збереження лікарської таємниці щодо осіб, які інфіковані ВІЛ, закріплено у Законі України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. Відповідальність про розголошення інформації про цю категорію хворих передбачена статтею 108–4 Кримінального кодексу України.
4. Адвокатська таємниця. Статтею 9 Закону України «Про адвокатуру» від 18 грудня 1992 р. передбачено, що предметом адвокатської таємниці є питання, з якими особа звертається до адвоката, зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, які адвокат отримав при здійсненні своїх професійних обов'язків. Адвокату забороняється розголошувати ці відомості, а також використовувати їх у власних інтересах та в інтересах третіх осіб.
5. Дотримання таємниці здійснення нотаріальних дій нотаріусами та іншими посадовими особами (Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р., стаття 8).
6. Недоторканість житла (ст. ЗО Конституції України). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців. Відповідальність за порушення цього права передбачена статтею 130 Кримінального кодексу України.
7. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України, ст. 131 Кримінального кодексу України). Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34–35). Свобода слова – це вільне вираження поглядів та переконань. Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.
Ці права зв'язані з правом громадян на збирання, зберігання, використання інформації, яке врегульовано ст. 34 Конституції та Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992. Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Обмеження права на отримання відкритої інформації забороняється законом. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та секретну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні та розпорядженні фізичних та юридичних осіб та поширюються за їх бажанням та умовами. Секретна інформація – це інформація, яка містить відомості, що складають державну та іншу таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, державі. Доступ до такої інформації регулюється Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. Право на свободу віросповідання, крім ст. 35 Конституції України, регулює Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації в Україні» від 23 квітня 1991 р. В законі, зокрема, передбачені й такі права, як право батьків за взаємною згодою виховувати дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії, навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту та інші.
Слід також зазначити, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.
Політичні права надають громадянам можливість брати участь у суспільному та політичному житті країни.
До них, перш за все, слід віднести право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації та право на участь у професійних спілках (ст. 36–37 Конституції України), які в міжнародних Пактах з прав людини об'єднуються в поняття «право на свободу асоціацій».
Політичні партії та громадські організації діють на підставі Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., за яким створювати політичні партії можуть громадяни, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав та апатриди, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій – 15‑річного віку.
Членами політичних партій можуть бути громадяни з 18 років, громадських організацій – з 14 років, дитячих та молодіжних – за їх статутом.
Громадяни мають право браги участь у виборах і референдумах. Громадяни України мають право на доступ до державної служби (ст. 38 Конституції), яке більш детально закріплено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та іх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Право на державну службу мають громадяни України, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) дозволяє громадянам виражати колективний погляд на різні питання суспільного та державного життя, привертати до них увагу населення, державних органів, висувати певні вимоги або підтримувати соціальні ініціативи. Вимогами до проведення таких заходів в світовій практиці є:
1. непорушення прав і свобод інших,
2. переслідування мирних цілей,
3. проведення цих заходів без зброї. Право громадян звертатись до органів державної влади та місцевого самоврядування та вчасно отримувати відповідь, крім ст. 40 Конституції України, врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.
Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. У зверненні має бути визначене прізвище, ім'я та по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладено на особистому прийомі) або письмовим, від окремої особи чи групи осіб (колективне). Якщо ці вимоги порушені, звернення не пізніше як через 10 днів повертається особі з роз'ясненнями.
При розгляді заяви чи скарги громадянин має право:
– знайомитися з матеріалами перевірки,
– бути присутнім при розгляді звернення,
– одержувати письмову відповідь,
– висловлювати вимоги щодо дотримання таємниці розгляду,
– вимагати відшкодування збитків в разі порушення порядку розгляду звернень.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення – невідкладно, але не пізніше 15 днів. Якщо місячного терміну для розгляду недостатньо, встановлюється необхідний термін, про що повідомляється особі. Загальний термін розгляду не може перевищувати 45 днів. Звернення громадян розглядаються без стягнення плати, але якщо витрати були зроблені при перевірці завідомо неправдивих відомостей, вони можуть бути стягнуті за рішенням суду.
Новим для Української Конституції є закріплення права приватної власності, яке є непорушним, та його гарантій (ст. 41 Конституції України). Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року передбачає, що право власності – це врегульовані законом відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Держава проголошує в Конституції захист прав усіх суб'єктів права власності, але й вимагає, щоб власність не використовувалась на шкоду людині і суспільству (ст. 13 Конституції України). Відчуження об'єктів приватної власності відбувається:
1) у випадку реквізиції – коли відчуження супроводжується попередньoю і повною виплатою вартості майна за умов суспільної необхідності або з наступними повним відшкодуванням в умовах воєнного чи надзвичайного стану;
2) у випадку конфіскації – без усякого відшкодування виключно за рішенням суду.
Стаття 42 Конституції України закріплює право громадян на підприємницьку діяльність, підприємництво, за Законом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції, захищає від недобросовісної конкуренції, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку.
На рівні Основного Закону зафіксований і захист прав споживачів, контроль держави за якістю і безпечністю продукції, послуг, робіт.
Одними з найважливіших прав людини є право на працю та відпочинок (ст. 43,45 Конституції України). За Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року право на труд включає право кожної людини на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає, право на справедливі та сприятливі умови праці, оплату праці, відпочинок та обмеження робочого часу. Всі ці положення відображені у чинній Конституції України. Крім того, її 44 стаття передбачає право на страйк, як засіб захисту своїх економічних і соціальних прав.
Стаття 46 Конституції України проголошує право на соціальний захист, тобто систему державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу на час безробіття, підтримання життєвого рівня населення через перегляд мінімальних розмірів основних соціальних гарантій за умов зростання цін, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпечених громадян, матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника.
Стаття 47 передбачає для громадян, які потребують соціального захисту, пільгове (безоплатне або за доступну для них плату) надання житла.
Стаття 48 закріплює право на достатній життєвий рівень, який включає достатнє харчування, одяг і житло. Міжнародні документи відносять до цього права і свободу від голоду. В Україні для здійснення адресної допомоги малозабезпеченим був прийнятий Закон України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 р., за яким право на одержання грошової допомоги мають непрацездатні громадяни, які отримують пенсію і середньодушовий сукупний дохід яких не перевищує величини вартості межі малозабезпеченості. Призначення допомоги здійснюють органи, що призначають пенсію за місцем проживання особи за її особистою заявою.
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Стаття 49 Конституції України передбачає також право на медичну допомогу та медичне страхування. Згідно з Основами законодавства про охорону здоров'я, здоров'я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.
Охорона здоров'я – система заходів, спрямованих на забезпечення, збереження і розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
Згідно із Статтею 14 Основ реалізація політики охорони здоров'я в Україні покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за це несе Президент України, який виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я.
На жаль, ця група прав в Конституції відображена лише в статті 50, де закріплюється право громадян на безпечне довкілля, відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, та права на інформацію про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту.
Екологічна безпека за Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека передбачає здійснення комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних та державно-правових заходів.
3 метою охорони громадян від шкідливих продуктів у Статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виготовлювач, продавець зобов'язаний довести до покупця відомості про товари, які за певних обставин створюють небезпеку для життя, здоров'я споживача та його майна, а також про можливі наслідки їх впливу.
Покупець має право вимагати від продавця інформацію щодо товару та його якостей.
Стаття 53 Конституції України закріплює право кожного на освіту, у тому числі на отримання безоплатної освіти у державних і комунальних навчальних закладах.
За Законом України «Про освіту» в ред. від 23 березня 1996 р. освіта в Україні базується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. Зазначений Закон регламентує питання управління, системи та структури освіти, права та обов'язки педагогічних працівників, батьків та учнів, державні гарантії працівникам закладів освіти та інші.
4 листопада 1966 року на Генеральній конференції ЮНЕСКО була прийнята Декларація принципів міжнародної культурної співпраці, яка проголосила, що для підтримання гідності людини необхідне глибоке розповсюдження культури та освіти серед усіх людей на засадах справедливості, свободи та миру. Інші міжнародні акти підкреслюють також право кожної людини вільно брати участь у культурному житті, науковому прогресі, а також захищати авторські права. Ці та інші положення відображені у статті 54 Конституції України.
Таким чином у данні статті більш докладніше розглядаються обов’язки, що поділені за класифікацією, в кожному виді обов'язку приведена певна стаття яка має пряме відношення до цього виду чи обов'язку.
Список літератури
1. Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості ВР України №30, 1996.
2. М.Г. Коваль, В.О. Євченко «Конституція України: вивчаємо Основний Закон» // Миколаїв, 1997
3. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина / Право України, 2005
4. Гуляк Я.В. Право на житло і на житлові відносини / Держава і право, 2005
5. Сухова І.М. / Роль правової культури працівників ОВС у забезпеченні прав людини в умовах демократизації/Держава і Право, 2005
6. Пазенок А.С./Конституційне право // Київ, 2006
7. Рабінович П. / Соціальна сутність прав людини / Юридичний вісник України, 2005
8. Лукашук Б.І. Міжнародне право. – М., 1999.
9 Міжнародне право / Під ред. Ю.М. Колосова, В.І. Кузнецова. – М., 1997
10. Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24–25 лютого 1999 року. – Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1999
Страницы: 1, 2
