Організація діяльності юридичної служби по захисту інтересів митних органів у випадку порушення договірних зобов’язань
ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Юридичний факультет
Кафедра цивільно-правових дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: Організація правової та претензійно-договірної роботи митних органів
на тему: Організація діяльності юридичної служби по захисту інтересів митних органів у випадку порушення договірних зобов’язань
Виконав: курсант гр. П 03-3
Малихіна Я.О.
Перевірив: доц. Зуєв В.А.
ДНІПРОПЕТРОВСЬК
2008
ЗМІСТ
Вступ
І. Господарський договір — регулятор господарських відносин
1.1 Визначення “господарського договору”
1.2 Ознаки господарських договорів
1.3 Функції господарського договору
ІІ. Договірна діяльність митних органів
2.1 Порядок підготовки та розгляду проектів договорів
2.2 Контроль за виконанням укладених договорів. Взаємодія структурних підрозділів
ІІІ. Претензійно-позовна робота
3.1 Організація претензійної роботи
3.2 Порядок розгляду претензій
3.3 Порядок пред'явлення претензій
3.4 Порядок розгляду позовів
3.5 Порядок пред'явлення позовів митницею
3.6 Аналіз претензійної та позовної роботи
Висновок
Література
Вступ
Проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні форми власності та підприємництва.
Наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності.
Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах.
Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірним регулюванням господарсько-правових відносин, які складаються між митними органами та підприємствами і організаціями, та розв’язання спорів, що виникають, як логічний результат недотримання та порушення договірних зобов’язань, зумовлена не лише недостатністю монографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребами юридичної практики .
Метою курсової роботи являється дослідження організаційних та правових аспектів діяльності юридичних служб по захисту інтересів митних органів у випадках порушень договірних зобов’язань.
Завданнями є: дослідження поняття “господарського договору”, виокремлення його ознак та функцій; з’ясування питань пов’язаних із договірною діяльністю та претензійно-позовною роботою юридичних служб в митних органах.
І. Господарський договір — регулятор господарських відносин
1.1 Визначення “господарського договору”
Відповідно до ч.І ст. 179 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-ГУ (далі: ГК України), майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами, якою і являється митний орган, на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
ГК України, однак, не містить визначення господарського договору.
Виходячи із змісту вказаної норми, Беляневич О.А., Знаменський Г.Л., Щербина В.С. та інші вважають, що господарський договір можна визначити як засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язальне правовідношення між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов'язки сторін у сфері господарювання [1].
У науковій літературі визначення поняття господарського договору та виділення його особливих ознак здійснюється також такими авторами, як Танчук І.А., Мамутов В.К., Хахулін В.В. та ін.
Слід зазначити, що поняття господарського договору поки що не є загальновизнаним у юридичній літературі. Деякі вчені, таких як Гуревич Г.С., Клейн Н.І., Луць В.В., Малиновська В. та ін., розглядають господарські договори як особливу групу цивільно-правових договорів та відносять до них не всі договори, що укладаються підприємствами, установами, організаціями між собою у зв'язку із здійсненням ними господарської діяльності, а тільки ту чи іншу частину із різного роду мотивів. На підставі викладеного маємо підстави стверджувати, що відсутність законодавчого визначення поняття "господарський договір" викликає його неоднозначне визначення і тлумачення у науковій літературі.
Серед науковців немає єдиного підходу як до визначення поняття "господарського" договору, так і до виділення його особливих ознак. Пропонуємо наступне визначення:
Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі ці суб'єкти.
1.2 Ознаки господарських договорів
Як спеціальна законодавчо-правова категорія, господарський договір має особливі ознаки.
По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних сторонам господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують виробництво і обіг, і є допоміжними.
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень.
Юридичною особливістю в даному разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення, обов'язково має відповідати цьому замовленню. В теорії такі договори визначаються як плановані. Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного контракту чи державного замовлення. Отже ця ознака господарського договору не є абсолютною. Зміст господарських договорів, які укладаються без державного контракту чи державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне вираженій згоді сторін. В теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.
Третьою особливістю укладання господарських договорів є те, що законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.
Отже, господарський договір — це майнова угода господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання — це врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій — передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплати грошей, зустрічних послуг і т.ін.).[2] Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: із державного контракту чи державного замовлення; з іншого акта органу управління; із господарського договору, укладеного на підставі держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; із господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).
Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. В цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з даного договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.
1.3 Функції господарського договору
Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій. Функції господарського договору — це передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини. Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:
— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);
— програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);
— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);
— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);
— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).
Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт;
— правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення — це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення;