Організація роботи суду в Україні
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему « ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СУДУ В УКРАЇНІ »
з дисципліни “ Статус судів в Україні ”
Харків 2011
ЗМІСТ
Вступ
1. Об’єктивна реальність у судочинстві України
1.1 Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів
1.2 Розподіл форм праці
1.3 Нормування праці в суді
1.4 Раціональна організація використання робочого часу і досягнень сучасної техніки
1.5 Покращення умов праці і підвищення культури організації праці
1.6 Вивчення стану організації праці як метод підготовки і введення НОП
2. Основні тенденцій наукової організації роботи суду
3. Концепція вдосконалення судівництва
Список літератури
ВСТУП
Визначення питань організації роботи суду вимагає насамперед з’ясування первинного понятійного апарату. Що являє собою судова влада як окрема гілка влади у правовій демократичній державі? Досягненню яких завдань вона має сприяти? Актуальним також є окреслення основних напрямків правового регулювання наукової організації праці в органах судової влади.
Судова влада – це система утворених відповідно до закону органів, які наділені виключними владними повноваженнями по розгляду юридично значущих справ із застосуванням спеціальної визначеної законом процесуальної форми, яка містить гарантії законності й справедливості рішень, що приймаються.
Основним завданням судової влади у правовій державі є захист гарантованих Конституцією, законами України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини (1950 р.) та іншими міжнародними договорами України прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб і держави на засадах верховенства права. Це витікає із положень Основного Закону України щодо пріоритету людини, спрямованості усіх дій держави на захист її від усіляких протиправних посягань. Крім того, Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124).
1. Об’єктивна реальність у судочинстві України
Основні засади організації та діяльності судової влади регламентовано Конституцією України (Розділ VІІІ) та Законом “Про судоустрій України” (далі – Закон). Згідно з ч. 3 ст. 124 КУ судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Статтею 18 Закону “Про судоустрій України” чітко визначена структура судів загальної юрисдикції України, яку складають:
(1) місцеві суди;
(2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;
(3) вищі спеціалізовані суди;
(4) Верховний Суд України.
Статтею 21 Закону визначено, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів; місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.
Апеляційними загальними судами згідно із Законом є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України (ст. 25). Створення Апеляційного Суду України передбачено Законом і відповідним Указом Президента України, однак до сьогодні цей суд не створено. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом (ст. 38). Очолює судову систему Верховний Суд України.
Згідно зі статтею 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації. У цій статті визначено інші засадові положення організації системи судів загальної юрисдикції України: єдність, внутрішньо системна і територіальна розгалуженість, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу; запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судів загальної юрисдикції; забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні) відповідно до адміністративно-територіального устрою України та утворенню підсистеми спеціалізованих судів.
Конституцією України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). В Основному Законі також містяться вимоги про недопущення делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (частина 1 ст. 124 КУ) та про недопущення створення надзвичайних чи особливих судів (частина 5 ст. 125 КУ).
Об’єктивна реальність у судочинстві України є такою. Навантаження на судову влади за минуле десятиліття збільшилося і ця тенденція у найближчі роки не зміниться. Велика кількість і складність справ, що надходять до судів, потребує від суддів більше часу на підготовку до їх розгляду і на сам розгляд, а також вищого загального рівня кваліфікації суддівського корпусу. Кількість справ, розглянутих судами, згідно даних судової статистики, постійно зростає, що свідчить про зростання ролі суду в суспільстві. За таких обставин неможливо (у відповідності з вимогами чинного законодавства) організувати своєчасний та об’єктивний розгляд справ тільки за рахунок збільшення кількості суддів у судах всіх рівнів.
Реформування судової влади, введення у штатний розпис судів посад помічників суддів та утворення нових спеціалізованих судів (зокрема, адміністративних) істотно ситуації не змінюють, оскільки лише суддя є незамінною основою ефективної діяльності судочинства. Тому постає завдання створення умов для плідної, творчої роботи існуючого суддівського корпусу України (за короткий проміжок часу неможливо підготувати велику кількість суддів необхідної кваліфікації).
У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. проаналізовано головні причини повільного просування судової реформи, серед них суто організаційні, а саме: перевантаженість судів та недостатня прозорість їх діяльності, недостатнє фінансування судової влади, неефективність виконання судових рішень. Завданням подальшого розвитку правосуддя в Україні визначено реальне утвердження верховенства права у суспільстві та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. Сутність верховенства права полягає у тому, що права людини та основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і спрямованість діяльності держави. Подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення: доступності правосуддя; справедливої судової процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; ефективності судового захисту.
Процес вирішення юридично значущих справ суддею пов'язаний із здійсненням процесуальних та не процесуальних (підготовчих, організаційних) дій як судді, так працівників апарату суду (помічників суддів, секретарів судового засідання, судових розпорядників, консультантів суду тощо). Слід розподілити обов’язки суддів і працівників апарату суду з тим, щоб судді виконували в основному процесуальні дії, а на апарат суду мають бути покладені не процесуальні функції організаційного характеру, а також максимальне сприяння судді при виконанні ним функцій із підготовки і виконанню процесуальних дій. Такий підхід втілено у чинному законодавств і закладено у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (86) 12 від 16.09.1986 г. Про заходи щодо недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суддів. У принципі ІІІ запропоновано поступово зменшувати кількість завдань, покладених на суддів, що не стосуються судового розгляду, передаючи ці завдання іншим особам або органам.
Досягненню означеної мети мають сприяти напрацювання у галузі наукової організації праці. Проблеми організації роботи суду знайшли відображення у роботах ряду російських та вітчизняних авторів, зокрема А. Лікаса, В. Алексєєва, Г.П. Батурова, Т.Г. Морщакової, В. Кашепова, І.Клєандрова, В. Бринцева, С. Штогуна тощо.
Під науковою організацією праці в судових органах (далі – НОП) традиційно розуміють раціонально зорганізований труд, спрямований на максимальне підвищення ефективності правосуддя при мінімальних витратах труда і при неухильному дотриманні матеріального і процесуального закону з урахуванням рекомендацій науки і узагальнення передового досвіду.
Метою наукової організації праці в суді є максимальне забезпечення діяльність судів з тим, щоб:
(а) відправлення правосуддя не вимагало надмірного, не пов’язаного з його характером перенапруження в роботі суддів;
(б) уникнути невиправдано значних соціальних витрат і витрат часу усіх осіб, які беруть участь у судочинстві;
(в) знання і досвід роботи працівників були б оптимально і ефективно використані;
(г) забезпечити збереження в судах висококваліфікованих кадрів.
Характер праці різних категорій юридичних фахівців є неоднорідним. Саме зміст вирізняє працю одного працівника від іншого. Основною і єдиною фігурою, уповноваженою вирішувати справу по суті є суддя як носій судової влади. Праця судді суттєво відрізняється від природи і змісту дій судового розпорядника, секретаря судового засідання, консультанта суду, хоча дії усіх цих осіб спрямовані на забезпечення відправлення правосуддя. Зміст виконуваних дій кожної названих осіб, їх правові наслідки зумовлюється їх статусом, який регламентовано процесуальним законодавством. Займаючись організацією роботи апарату суду, необхідно враховувати її специфіку стосовно кожного посадовця апарату, яка проявляється у особливостях прийомів і методів збору і обробки інформації, видах рішень, які приймаються на основі отриманої інформації.
В узагальненому вигляді завдання НОП у діяльності апарату суду полягає у:
(1) розробці більш раціональних форм розподілу праці між їх працівниками і його кооперація, а також об’єднання у тих випадках, коли йдеться про необхідність загальних умов;
(2) у максимальному використанні досягнень сучасної науки і техніки; (3) в удосконаленні й розробці нормативів праці, зокрема праці суддів із розгляду судових справ;
(4) у вивченні і впровадженні найбільш раціональних форм стимулювання праці;
