ü народовладдя – Верховна Рада України є одним з органів, через які носій суверенітету і єдине джерело влади, – народ, – здійснює свою владу;
ü законність (легітимність) – парламент діє на основі Конституції та законів України, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України;
ü виборність – Верховна Рада України є виборним органом, усі члени якого отримують мандат довіри безпосередньо від народу;
ü колегіальність – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;
ü гласність – Верховна Рада України працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів є відкритою для виборців;
ü діяльність парламенту на професійних засадах – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання парламентарі можуть у будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.
2. Компетенція Верховної Ради України
2.1. Повноваження Верховної Ради
Компетенція Верховної Ради України є великою за обсягом, але водночас збалансованою порівняно з компетенцією інших органів державної влади.. Верховна Рада України є органом загальної компетенції, тобто її повноваження стосуються практично усіх сфер суспільного життя.[6]
У сфері державного будівництва до повноважень Верховної Ради України належить законодавче визначення:
ü засад внутрішньої та зовнішньої політики України (п.5ч.1ст.85 КУ); [1]
ü організації державної статистики та інформатики;
ü судоустрою і судочинства, статусу суддів;
ü організації й діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства; нотаріату, органів і установ виконання покарань;
ü основ організації та діяльності адвокатури;
ü засад місцевого самоврядування;
ü статусу столиці України, спеціального статусу інших міст;
ü організації і порядку проведення виборів і референдумів;
ü порядку використання і захисту державних символів.
Крім того, важливими повноваженнями парламенту у даній сфері є призначення виборів Президента України (п.7ч.1ст.85 КУ), призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п.30ч.1ст.85 КУ), а також призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України(п.15ч.1ст.85 КУ).[1]
У сфері забезпечення конституційної законності та правопорядку Верховна Рада України здійснює:
ü усунення Президента України з поста в порядку імпічменту(п.10ч.1ст.85 КУ),
ü дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України(п.28ч.1ст.85 КУ). [1]
У сфері забезпечення обороноздатності та національної безпеки України до компетенції Верховної Ради України належить:
ü оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру (п.9ч.1ст.85 КУ); [1]
ü схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п.9 ч.1 ст. 85 КУ); [1]
ü затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про загальну або часткову мобілізацію та ін.
У сфері забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України:
ü затверджує засади державної політики в галузі прав людини,
ü здійснює законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян; громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; порядку застосування мов; засад регулювання праці й зайнятості; засад утворення і діяльності об’єднань громадян, засобів масової інформації; оголошення амністії та ін.
У бюджетно-фінансовій сфері Верховна Рада України має право:
ü затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього(п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]
ü здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету України; приймати рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України (п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]
ü затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям (п. 14 ч. 1 ст. 85 КУ); [1]
ü затверджувати рішення про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснювати контроль за їх використанням (п. 14 ч.1 ст.85 КУ); [1]
ü призначати на посаду та звільнювати з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України (п.18 ч. 1ст. 85 КУ); [1]
ü призначати та звільняти половину складу Ради Національного банку України та ін. (п.19ч.1ст.85 КУ). [1]
У соціальній сфері до відання українського парламенту належить:
ü затвердження концепції державної соціальної та сімейної політики;
ü законодавче визначення основ соціального захисту населення, форм і видів пенсійного забезпечення; засад регулювання шлюбу та сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; засад регулювання демографічних та міграційних процесів, засад благодійницької діяльності та ін.
У сфері забезпечення екологічної безпеки України Верховна Рада України уповноважена здійснювати:
ü законодавче визначення засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу; засад освоєння космічного простору;
ü затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
ü затвердження програм охорони довкілля.
2.2. Законодавчий процес як одна з найважливіших функцій парламенту
Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:
1) підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України
2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;
3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);
4) підписання та оприлюднення закону. [7]
Підготування законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.
Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України та ч. 1 ст. 89 Регламенту ВРУ. До них на лежать:
ü Президент України;
ü народні депутати України;
ü Кабінет Міністрів України;
ü Національний банк України.
Цей перелік є вичерпним.
Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.[7]
Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України.
Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів.
Під час попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене преюдиціальне або відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.
Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їхніми висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для постановлення рішення що до внесення їх до порядку денного сесії.[7]
Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється впродовж трьох читань.
У першому читанні обговорюються основні положення законопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту й послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення.
За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:
1) відхилення законопроекту;
2) передання законопроекту на доопрацювання з установленням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання;
3) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);
4) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання. [5]
Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопроекту і внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого читання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:
1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу;
2) всі внесені і не відкликані в установленому порядку пропозиції, поправки;
