Розглядаючи умови розрахунків між сторонами договору факторингу, можна зазначити, що у практиці здійснення факторингових операцій найпоширенішими є два типи стандартних умов розрахунків між клієнтом та фактором: здійснення платежу на користь клієнта у розмірі, визначеному договором, після закінчення визначеної кількості днів після придбання фактором грошової вимоги (Fixed Period (FMP), та здійснення платежу на користь клієнта безпосередньо після того, як фактор отримує платежі за відступленою вимогою від боржника (рау-as-paid) [16, с. 56].
У разі використання сторонами перших із зазначених платіжних умов розрахунки, як правило, здійснюються таким чином: спочатку авансова сплата більшої частини (80-90 %) вартості відступленої грошової вимоги, що сплачується фактором протягом визначеного у договорі строку після придбання фактором права вимоги; остання частина (10-20 %) бронюються на випадок пред'явлення боржником вимог до заліку та сплачуються клієнтові за їх відсутністю після отримання всієї суми боргу від боржника за відрахуванням суми винагороди фактора [4, с. 38-39]. Договір факторингу, ціллю якого є забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором, не передбачає передачі клієнтові фактором грошових коштів та, як правило, не передбачає отримання фактором плати. Фактор має лише право на отримання суми боргу, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, однак сторони можуть встановити в договорі і інше (ч. 2 ст. 1084 ЦК України).
1.3Предмет договору факторингу
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). Оскільки предметом договору факторингу є лише право грошової вимоги, всі інші права та обов'язки за договором, укладеним між клієнтом і боржником, зберігаються за клієнтом. На відміну від цесії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, що ґрунтується на основному договорі клієнта, який пов'язаний з його підприємницькою діяльністю (наприклад, вимога щодо отримання грошових коштів в рахунок оплати поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг).
Предметом факторингу може бути грошова вимога у валюті України або в іноземній валюті. Однак здійснення факторингу грошових вимог в іноземній валюті та національній валюті України при експорті клієнтом-резидентом товарів, робіт, послуг (так званий "експортний факторинг") в Україні ускладнено. Останнє викликано нормами ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" [7, с. 364], які імперативно передбачають зарахування виручки в іноземній валюті від здійснення експортних операцій на валютні рахунки експортерів в уповноважених банках у терміни, що не перевищують максимальні терміни, визначені цим Законом, і встановлюють відповідальність за не зарахування цієї виручки на рахунки клієнта. Вимоги вказаного Закону поширюються в Україні і на розрахунки за експортно-імпортними операціями резидентів у національній валюті (п. 17 Указу Президента України "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі").
Грошова вимога, що відступається фактору, повинна бути визначена таким чином, щоб її можна було відокремити від інших грошових вимог клієнта, тобто така грошова вимога повинна бути конкретизована в момент укладення договору. Така конкретизація може бути досягнена шляхом зазначення у договорі факторингу будь-яких відомостей, які дають можливість визначити, яка саме грошова вимога відступається (наприклад, шляхом зазначення договору, на якому вона ґрунтується, боржника, виду товарів, робіт, послуг, за які мають бути сплачені грошові кошти, суми платежу, строку його сплати, або взагалі зазначення того, що відступаються всі вимоги, які виникають з договорів поставки певного виду товару).
Що ж до конкретизації майбутньої вимоги, то договір факторингу повинен містити відомості, яких буде достатньо для визначення того, чи поширюється договір на ту чи іншу грошову вимогу, коли вона виникне. Якщо із змісту договору немає можливості визначити, яку саме грошову вимогу відступлено клієнтом фактору, цей договір слід вважати неукладеним. Оскільки закон не встановлює відповідних обмежень, предметом договору факторингу можуть бути як одна, так і кілька грошових вимог, наприклад всі вимоги до одного боржника за декількома договорами.
На відміну від звичайної цесії, договір факторингу дозволяє сторонам вчинити відступлення не лише наявної грошової вимоги, строк платежу за якою настав, а і майбутньої вимоги. Остання може мати місце, якщо клієнт уклав договір з третьою особою, однак товар за ним клієнтом ще не поставлений, роботи не виконані, послуги не надані або коли клієнт ще не уклав договору з третьою особою, але має намір його укласти.
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення у клієнта права грошової вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Отже, до настання зазначеного моменту клієнт залишається суб'єктом відповідної вимоги та повинен виконати всі зобов'язання за договором, з якого вона випливає, щоб мати в подальшому можливість вимагати виконання зобов'язань від свого боржника. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).
Предметом договору факторингу можуть бути грошові вимоги незалежно від того, чи є між клієнтом та боржником домовленість про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Водночас у разі наявності такої домовленості між боржником і клієнтом і укладення останнім з фактором договору факторингу клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1080 ЦК України). Отже, якщо договором, укладеним між клієнтом та боржником, не визначена конкретна міра відповідальності, боржник матиме право вимагати відшкодування збитків, яких він зазнав при зміні кредитора у зобов'язанні (ст. 22 ЦК України).
1.4 Сторони у договорі факторингу
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Згідно з законом фактором у договорі факторингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України). Для укладення договору факторингу банк повинен мати банківську ліцензію, видану НБУ (ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність") [5, с. 281], а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, і відповідний письмовий дозвіл НБУ, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275) [13, ст. 1601]
Інші, ніж банки, фінансові установи (юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом) можуть бути фактором за умови, що право на надання цієї фінансової послуги встановлено законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
У свою чергу, для здійснення фінансовими установами факторингових операцій, що є валютними, останні повинні мати генеральну валютну ліцензію НБУ, яка надається їм згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297 [13, ст. 1601]. На сьогодні, за винятком Української державної інноваційної компанії, створеної постановою КМ України від 15 червня 2000 р. № 979 "Про питання Української державної інноваційної компанії" [15, ст.1048], чинне законодавство України не містить норм, які дозволяли б іншим ніж банки фінансовим установам (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та ін.) здійснювати факторингові операції.
У зв'язку з зазначеним вище факторингові операції в Україні фактично здійснюють лише банки, що значно відрізняє ринок факторингових послуг в Україні від закордонних, де значну частку факторингових операцій здійснюють спеціалізовані факторингові компанії.
Клієнтом за договором факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Учасником відносин факторингу, крім сторін договору факторингу, є третя особа (боржник). Останньою може бути юридична або фізична особа, до якої клієнт має право грошової вимоги.
Отже, суб'єктний склад договору факторингу визначає, що цей договір може бути використаний виключно у підприємницькій діяльності.
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ
Враховуючи вимоги чинного законодавства, включаючи вимоги ст. 6 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", договір факторингу має містити: назву договору, назву, адресу ті реквізити суб'єкта підприємницької діяльності - фактора; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує послуги фактора, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи - клієнта; найменування фінансової операції - факторингу; визначення права грошової вимоги, яку клієнт передає або зобов'язується передати факторові, сума коштів, яку фактор передає або зобов'язується передати клієнтові як плату за відступлене право вимоги, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови, передбачені законом та згодою сторін; підписи сторін [8, с. 45].
Серед прав та обов'язків сторін договору факторингу треба зазначити:
для фактора:
• права: право на всі суми, які фактор одержить від боржника на виконання вимоги, що набув від клієнта, відповідно до умов договору; право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі, якщо це встановлено договором; право на отримання винагороди за здійснення факторингу, якщо це відповідає суті договору; інші права, встановлені законом або договором;
• обов’язки сплатити клієнтові суму коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; надати клієнтові послуги, пов'язані з його грошовою вимогою, право якої він відступає, якщо це встановлено договором; надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором; інші обов'язки, встановлені законом або договором;
для клієнта:
• права: право вимагати від фактора сплати суми коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеної на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; право на отримання звіту та грошової суми, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором; інші обов'язки, встановлені законом або договором;
