Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
Право на авторське ім’я. Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, але за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім'я автора не згадується із суто технічних причин. Право на авторське ім'я дає автору змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на ім'я надають з метою індивідуалізації осіб, які створюють твори науки, літератури й мистецтва. У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим автору надано право випускати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на захист репутації автора. Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якому перекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити його честі й репутації.
Суть цього права полягає в тому, що при виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, його назві й позначенні імені автора. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а також які-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора. Право на обнародування твору. За законом право на обнародування твору - це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося. Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до чинного законодавства твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб. Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передання по радіо чи телебаченню або шляхом видання. Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).
Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ. Право на обнародування твору містить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше ухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародування твору або сам його обнародував. У цьому випадку можливі дві ситуації. Перша має місце у тому випадку, коли автор дав дозвіл на обнародування свого твору, але він ще не був привселюдно оголошеним. У цьому випадку автор повинен повідомити своєму партнеру за договором про свою відмову від даної раніше згоди про публічне озвучення свого твору. При цьому публічні заяви з боку автора не потрібні. Автор повинен компенсувати збитки, які поніс партнер, а також заплатити неустойку, зазначену в договорі.
Друга ситуація виникає в тому випадку, коли твір був оприлюднений (з дозволу автора або ним самим). У цьому випадку треба публічно оповістити громадськість про відкликання твору. Це необхідно для припинення його бездоговірного використання. І в цьому випадку автор повинен відшкодувати збитки своїм договірним партнерам.
Право на відкликання не може бути використано автором у випадку, якщо його твір є службовим. При цьому якщо автор, що створив даний твір, відшкодує роботодавцеві вартість витрачених при створенні твору коштів, то його не можна буде змусити передати свій твір роботодавцю.
Право на авторську винагороду - це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.
Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:
а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);
б) факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди;
в) неправомірне використання твору.
Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.
За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.
5. Виникнення, розвиток та значення міжнародної торгівлі ліцензіями. Характерні особливості та тенденції розвитку ринку ліцензій. Ринок ліцензій в Україні: його характерні особливості та тенденції розвитку
У перекладі з латини слово «ліцензія» (licentia) означає «право», «дозвіл», «свобода». Стосовно об'єктів інтелектуальної власності термін «ліцензія» має самостійне значення й свою специфіку. Під ліцензією розуміється дозвіл, відповідно до якого власник виключного права на певний об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає іншій зацікавленій особі (ліцензіатові) право користування вказаним об'єктом за обумовлену виснаго-роду й на певних умовах. Передача прав на використання об'єктів інтелектуальної власності у сучасному суспільстві відбувається винятково у вигляді оформлення ліцензійних договорів. Це двосторонні угоди, що забезпечують охорону інтересів договірних сторін, укладаються в письмовій формі і мають відповідати ряду вимог, які детально розглянуті нижче.
Відповідно до Цивільного Кодексу України будь-яке позадоговірне використання об'єкта інтелектуальної власності визнається неправомірним і кваліфікується як порушення прав на цей об'єкт. В основі виникнення і прогресивного розвитку міжнародної торгівлі ліцензіями лежить суспільний поділ праці. Якщо на визначеній стадії розвитку продуктивних сил суспільства виник суспільний поділ праці в області промислового виробництва, що породило внутрішню і зовнішню торгівлю матеріальними товарами, то виниклий згодом суспільний поділ праці в області науково-дослідних і конструкторських робіт призвів до внутрішньої, а потім до міжнародної торгівлі нематеріальними ідеями - результатами досліджень і розробок, що містять винаходи, промислові зразки і ноу-хау. Вони стали передаватися за ліцензійними договорами для їхньої матеріалізації у конкретні об'єкти техніки, технології з наступним застосуванням чи продажем .Для забезпечення захисту винаходів і промислових зразків по країнах світу вводилося патентне законодавство, яке забезпечило патентну монополію на їх використання, а для захисту ноу-хау - монополію таємності. Використання нової техніки і технології стало неможливим без придбання ліцензій у патентовласників та без передачі ноу-хау, що зберігається в таємниці. Об’єкти права інтелектуальної власності мають значні відмінності щодо їх правової охорони. Проте, всі вони мають і певні загальні риси, зокрема щодо легального режиму їх використання. Легальне використання прав на всі ці об’єкти можливе лише за умови їх ліцензування. У світовій практиці обміну науково-технічними досягненнями застосовується така опосередкована форма правовідносин, як ліцензійний договір. Зважаючи на це, в останні 50 років торгівля ліцензіями набула широкого поширення. Це пов’язано з декількома питаннями. Наприклад, з тим, що науково-технічні дослідження потребують багато часу і дуже часто, коли технічна розробка об’єкту техніки підходить до свого логічного завершення виявляється, що вона морально застаріла.
Ліцензійний договір є життєздатним засобом стратегії, спрямованої на оптимальне економічне використання патентованого винаходу не тільки в інтересах сторін договору, але й в інтересах широкої громадськості. Таким чином, ліцензійна діяльність є невід’ємною складовою частиною цивільно-правових відносин суб’єктів підприємницької діяльності в ринкових умовах.
Україна має значні досягнення в галузі науки і техніки, які можуть бути успішно реалізовані. В той же час розробники науково-технічної продукції і автори створених об’єктів промислової власності в більшості випадків не можуть ефективно розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності. Великий науково-технічний потенціал не знаходить собі застосування, в першу чергу із-за відсутності інформації про створені об’єкти у потенційних споживачів, а також тому, що власники об’єктів не можуть правильно визначити сферу застосування створеного нововведення, вірно обрати коло потенційних споживачів, розрахувати попит і визначити канали розповсюдження товару на ринку.
Передумовою виникнення ліцензійного договору був поділ юристами Стародавнього Риму речей на тілесні і безтілесні, коли під останніми розумілися різного роду права. Безумовно, що у ті часи не існувало інституту права інтелектуальної власності, але базові положення римських юристів щодо поділу речей стали основою для його виникнення в майбутньому.
Наша країна більше 30 років є активним учасником міжнародного технологічного обміну, основу якого складає ліцензійна торгівля. Традиційно поняття «ліцензійний договір», «ліцензія» асоціювалися у нас з експортом технологій і не відносились до їх реалізації на внутрішньому ринку. Практично, внутрішнього ринку ліцензій в колишньому СРСР не існувало. Це пояснюється специфікою правової охорони об’єктів промислової власності в період з 1919 по 1991 р. (за виключенням так званого патентного періоду з 1924 по 1931рр., коли діяв Патентний закон, який надавав виключні права винахіднику, а не державі). Винаходи і промислові зразки в більшості випадків були загальнодержавною власністю і охоронялися авторськими свідоцтвами. Об’єкти промислової власності могли без перешкод використовуватись всіма державними підприємствами на території СРСР за умови виплати авторам винагороди в розмірі, передбаченому чинним на той час законодавством. Тільки наприкінці існування СРСР був прийнятий законодавчий акт, який поновлював патентну систему охорони винаходів в державі. Після розпаду СРСР перед незалежною Україною стало питання створення власного національного законодавства. Закони України про охорону об’єктів промислової власності від 15 грудня 1993 року не тільки забезпечили інтереси суспільства, але й права авторів, надаючи їм перевагу при одержанні охорони на об’єкти промислової власності. За цими законодавчими актами використання третіми особами виключних прав можливо лише на законних підставах. Однією з цих підстав є укладення ліцензійного договору, який, по-перше, розширює коло юридичних і фізичних осіб, яким на законних підставах дозволено користуватися об’єктами промислової власності, що охороняються, та, по-друге, обмежує обсяг виключних прав власника охоронного документа, отриманих ним на підставі патенту (свідоцтва). Торгівля науково-технічними досягненнями на базі ліцензій бере свій початок у XVIII ст., коли були зареєстровані перші ліцензійні угоди. У другій половині XIX ст. ліцензійна торгівля охоплювала переважно внутрішній оборот країн з єдиним внутрішнім ринком, а з кінця XIX - початку XX ст., вона починає швидко розвиватися і між окремими країнами. Розвиток світової ліцензійної торгівлі відбувалося нерівномірно. На неї значно впливали не тільки рівень розвитку продуктивних сил і монополізація промислового виробництва, але й економічні кризи, світові війни й інші причини. Після Другої світової війни ліцензійна торгівля значно активізувалася, що було зв'язано головним чином зі зростанням цивільного виробництва і подальшим поділом праці в області наукових досліджень і конструкторських робіт. Географічні напрямки міжнародної торгівлі ліцензіями після Другої світової війни також перетерпіли значних змін. По-перше, учасниками міжнародної торгівлі ліцензіями стали соціалістичні країни і, по-друге, країни Азії, Африки і Латинської Америки, що звільнилися від колоніальної залежності, стали активно використовувати закордонну технологію на базі ліцензій для розвитку національної промисловості і проведення індустріалізації. Сучасний період міжнародної торгівлі ліцензіями характеризується тим, що вона переважно здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій із закордонними філіями, дочірніми і внучатими компаніями (фірмами). Лідерами в цій торгівлі виступають транснаціональні корпорації США. Для утримання позицій і успішної конкурентної боротьби на зовнішніх ринках материнські компанії не обмежуються вкладанням капіталів у родинні закордонні фірми. Як правило, вкладенню капіталів супроводжує передача новітніх досягнень світової науки і техніки по супутнім ліцензіях і в такий спосіб забезпечується лідируюче положення закордонних філій дочірніх і внучатих фірм в області застосування, розробки і виробництва новітньої техніки і технології. При цьому капітал, що вивозиться, і новітні технології, що супроводжують його, забезпечують створення високоефективних виробництв, що приносять надприбутки транснаціональним корпораціям.
Становлення ринку ліцензій в Україні, його характерні особливості та тенденції розвитку. Останнє десятиріччя століття, що минає, було відзначено надзвичайним прогресом у науці та техніці, розширенням світової торгівлі. Так, обсяг продажів у сфері товарів та послуг складав 6000 млрд. доларів за рік; прямі інвестиції в економіку досягли 3000 млрд. доларів; чверть світової продукції експортується. Але фінансова криза, що охопила більшість країн світу, помітно впливає на економіку і найбільш розвинутих з них. В умовах кризи важливу роль повинна відіграти торгівля, яка не вирішить всіх проблем, проте зможе внести свій вклад в припинення поглиблення кризи. Виживання держав буде залежати від їх здібності конкурувати в межах економічної інтеграції на основі більш високої продуктивності, винахідництва, інтелектуальних ресурсів. Створення нових технологій та їх передача разом з послугами в галузі інформаційних технологій стануть домінуючими в майбутньому.
Виходячи з викладеного, значення інтелектуальної, в тому числі промислової, власності повинно бути усвідомлено більшістю підприємств, установ, інститутів, фірм і компаній України. Ефективне управління промисловою власністю необхідне для виживання нашої держави в умовах жорсткої конкуренції з боку світових компаній. Як свідчить статистика, більшість прав на промислову власність належить промислово розвинутим країнам. Як позитивний фактор, слід відзначити, що в Україні спостерігається постійний розвиток ринку ліцензій, формування якого розпочалося у 1992 році. Аналіз стану передачі прав на промислову власність дозволяє передбачити їх розвиток у найближчий період часу. У 1999 році Держпатент України продовжував роботу по реалізації задач, націлених на проведення державної політики у сфері використання прав на об`єкти промислової власності (далі - ОПВ), що мають правову охорону в Україні. Важливим аспектом цієї роботи залишається регулювання відносин, пов`язаних з передачею та використанням прав на ОПВ, шляхом державної реєстрації договорів про передачу права власності на ОПВ (далі - договір) та ліцензійних договорів на їх використання, яка проводиться зараз Державним департаментом інтелектуальної власності (далі – Держдепартамент). Одним із головних завдань при розгляді договорів (ліцензійних договорів) є забезпечення законності передачі прав за зазначеними договорами. У 1999р. до Держпатенту України надійшов на реєстрацію і був розглянутий 571 договір про передачу права власності на ОПВ та ліцензійний договір на їх використання.
Список використаної літератури
1. Конституція України. - К., 1996.
2. Меняйло Л.А. Передача прав інтелектуальної власності. Курс лекцій. 2004 р., 224 стор.
3. В.Б. Юскаєв. Навчальний посібник з курсу «Інтелектуальна власність» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання у двох частинах. Суми, видавництво «СумДУ» 2010 р.
4. М.В. Вачевський, В.Г. Кремінь, В.М. Мадзігон, В.Г. Скотний, Г.Є. Левченко, О.М. Вачевський. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності. Підручник. Видавничий дім «Професіонал», Київ-2006 р.
5. Віра Потєхіна. Інтелектуальна власність. Навч. пос. - К.: Центр учбо-вої літератури, 2008. - 414 стор.
6. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навч. Посіб. - К.: ІВЦ Видавництво «Політехніка», Ліра-К, 2005. - 232 стор.
7. Макода В.Є. Правова охорона промислових зразків в Україні. - К., 2000.
8. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. - 2000. - №3. С.3-14.
9. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К., 2002.
