Наведемо приклад. В Ухвалі Конституційного Суду від 10 березня 1998 р. (справа про призначення Президентом України перших заступників міністрів та заступників керівників інших органів виконавчої влади України) Конституційний Суд встановив, що у Конституції України немає будь-яких положень, які б надавали повноваження щодо призначення перших заступників та заступників міністрів, інших заступників керівників конкретному державному органу або посадовій особі. У зв’язку з відсутністю у Конституції України відповідних положень щодо призначення названих посадових осіб пряме застосування конституційних норм, як це передбачає частина третя ст. 8 Конституції України, є неможливим.
Таким чином, за наявності цього рішення Конституційного Суду вже будь-який суб’єкт влади не може офіційно оспорювати таке повноваження Президента, оскільки воно дістало офіційне відображення в позиції Конституційного Суду.
Якщо оцінювати законотворчу діяльність Верховної Ради у рішеннях Конституційного Суду, то стає зрозумілим, що останній виробляє правову позицію, яка більше за своєю природою стає правовою доктриною, а не прямим джерелом права.
Висновки, які закладені в правових позиціях Конституційного Суду, мають глибоко правову основу і набувають правової якості обов’язковості в силу статусу і авторитету Конституційного Суду України.
Позиція Конституційного Суду обґрунтована теоретично і юридичне, нагадує пропозицію науки по удосконаленню законодавства. Вона завжди конкретна за предметом, пов’язаним з ініційованим питанням, яке потребує втручання органу судової влади, специфічна за своєю формою (рішення, висновок, ухвала Конституційного Суду) і має офіційний характер. Але при цьому Конституційний Суд не бачить, на відміну від законодавця, нових правил, а це означає, що Конституційний Суд не створює прямих джерел права.
Орган конституційного контролю виробляє скоріше теоретичну конструкцію використання потенціалу законодавця для подолання правової неузгодженості змісту тієї чи іншої норми, умов і порядку її застосування, неясності правової ситуації у зв’язку з питаннями, які вирішуються, або з колізією, яка розглядається. Але така роль Конституційного Суду не може ставити його ні вище Конституції, ані вище Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, і тому це орган держави з особливим статусом конституційного правосуддя.
Висновки
Щоб уникати негативних наслідків від законотворчого процесу і відповідно „негативного законодавства”, яке не відповідає Конституції України, існує єдиний орган конституційної юрисдикції — Конституційний Суд України. Він не тільки здійснює конституційний контроль, тобто „очищує” законодавство від вразливого правового регулювання, але й є гарантом, коли застраховує Конституцію України від порушень у правозастосуванні суб’єктами влади. В цьому відношенні Конституційний Суд наближається до „позитивного” законодавця, оскільки його рішення мають оціночний характер з нормативними ознаками.
Згідно з Законами “Про Конституційний Суд України” він уповноважений за ініціативою передбачених цим Законом суб’єктів або з власної ініціативи встановлювати відповідність нормативно-правових актів Конституції України. У разі виявлення суперечності нормативно-правових актів або їх окремих частин Конституції Конституційний Суд має приймати рішення про нечинність цих нормативно-правових актів або їх окремих частин з моменту введення їх в дію. Його рішення є остаточним й не підлягає оскарженню.
До з’ясування і роз’яснення усвідомленню конституційної чи іншої правової норми Конституційний Суд України підходить творчо. З’ясовуючи справжній зміст законодавчої волі, Конституційний Суд України, розглядаючи питання, за допомогою офіційного тлумачення формулює певні поняття, визначення, пропонує свою точку зору, що несе в собі елемент нового розуміння закону. Виходячи із своїх завдань Конституційний Суд України має деякий простір у тлумаченні і може вживати всіх необхідних заходів для забезпечення належної реалізації положень Конституції України, що в свою чергу не повинно розглядатися як втручання в компетенцію законодавчої влади чи порушенням принципу поділу влади. При цьому головним завданням Конституційного Суду України є визначення меж тлумачення, що зобов’язує Конституційний Суд України додержуватися Конституції України, забезпечувати її верховенство, не допускати її порушення та зміни.
Було б доцільно надати Конституційному Суду України право здійснювати письмові звернення у вигляді послань до Верховної Ради України. Зокрема, в разі необхідності врегулювання суспільних відносин з метою ефективності функціонування конституційного ладу і захисту прав і свобод людини і громадянина Суд може вказати на прогалини в законодавстві, а також внести пропозиції щодо законодавчого врегулювання організаційно-правових форм його діяльності, відсутність яких є істотною перешкодою у здійсненні Конституційним Судом України своїх функцій.
Література
1. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.
2. Закон України «Про Конституційний Суд України” // www.rada.kiev.ua
3. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. — К., 1993.
4. Витрук Н.В. Конституционная законность и судебный конституционный контроль / В кн.: Теория государства и права. Под ред. В.К.Бабаева. — М., 1999.
5. Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України. Автореф. дис... канд. юр. наук. — К., 2000.
6. Дайджест Конституційного правосуддя в країнах СНД і Балтії. — 2004. — № 10 (2).
7. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства // Право України, № 10, 2001, С. 66—69.
8. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — К., Наукова думка, 2002.
9. Конституційне право України: Навч. посібник. — К., Атака, 2001.
10. Лифшиц Ю.П. Оценка конституционности нормативних актов: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — М., 1994.
11. Люшер Ф. Конституционная зашита прав и свобод личности. — М., 1993.
12. Мицкевис А.В. Правотворческое значение нормативного акта // Советское государство и право. — 1965, № 11, С. 49—57.
13. Назаренко Є. Закон у системі нормативніх актів України // Право України, 1995, № 12. С. 11—18.
14. Рабінович П. Загальна концепція правової реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України, 1998, № 1, С. 15—24.
15. Рабінович П. Конституційні принципи верховенства права // Юридичний вісник, 1997, № 3, С. 66—69.
16. Селиванов А. Проблемні аспекти законотворчого процесу та їх відображення в рішеннях Конституційного Суду України // Право України, 2004, № 9, С. 34—37.
17. Семчик В. Юридична сила закону // Вісник академії правових наук України, 1998, № 4, С. 17—20.
18. Тесленко М. Правова природа актів Конституційного Суду // Право України, № 2, 2000, С. 6—9.
19. Ткаченко Ю. Підстави і критерії визнання конституційності нормативно-правових актів // Право України, 2000, № 9, С. 26—30.
20. Ткаченко Ю. Підстави і критерії визнання конституційності нормативно-правових актів // Право України, 2000, № 9, С. 26—30.
21. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины — основа стабильности конституционного строя и реформирования обшества. — Симферополь, 1997.
22. Юдин Ю.А. Судебный конституционный контроль в развивающихся странах // Гос. и право, 1993, № 9.
23. Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С.Шемшученка. — К., 1996.
[1] Мицкевис А.В. Правотворческое значение нормативного акта // Советское государство и право. — 1965
[2] Люшер Ф. Конституционная зашита прав и свобод личности. — М., 1993. — С. 77.
[3] Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины — основа стабильности конституционного строя и реформирования обшества. — Симферополь, 1997. С. 72.
[4] Витрук Н.В. Конституционная законность и судебный конституционный контроль / В кн.: Теория государства и права. Под ред. В.К.Бабаева. — М., 1999. С. 544.
[5] Юдин Ю.А. Судебный конституционный контроль в развивающихся странах // Гос. и право, 1993, № 9. С. 83.
[6] Ткаченко Ю. Підстави і критерії визнання конституційності норматив-но-правових актів // Право України, 2000, № 9, С. 27.
[7] Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С.Шемшученка. — К., 1996.
[8] Лифшиц Ю.П. Оценка конституционности нормативних актов: Автореф. дис. канд. юрид. наук. — М., 1994. — С. 28.
[9] Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. — К., 1993. — С. 44.
[10] Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України. Автореф. дис... канд. юр. наук. — К., 2000. С. 12.
[11] Дайджест Конституційного правосуддя в країнах СНД і Балтії. - 2004. — № 10 (2). — С. 120
