Поняття злочину

Виключені також норми з адміністративною преюдицієй, згідно яким злочином визнавалося діяння після його адміністративної караності протягом календарного року. Тим часом жодне адміністративне правопорушення не має специфічну кримінальну властивість діяння - суспільною небезпекою. Тому кількість правопорушень не здатно перерости механічно в нову якість - злочин.

Заборона суспільно небезпечного й винного діяння встановлюється винятково кримінальним кодексом, а не яким-небудь іншим, навіть федеральним законом. Повна кодифікація кримінально-правових норм, як раніше відзначалося, - обов'язкова умова принципу законності. Тому ніяк не можна погодитися із твердженням, начебто "стосовно до поняття злочину мова повинна йти не про кримінально-правовій забороні, а про заборону в широкому змісті, тобто будь-якими галузями права, у тому числі в деяких випадках і карному праві, мораллю, правилами гуртожитку, технічними нормами, нормами безпеки й ін.

Визначення карної протиправності як заборони Кримінальним кодексом і тільки їм відповідає Конституції, найдавнішому принципу "nullum crіmen sіne lege", міжнародному карному праву. [6]

У санкціях фіксується саме погроза покаранням, а не реальне покарання, що у конкретному випадку може й не піти. І вона є властивістю карної протиправності злочину. Караність діяння як погроза, можливість покарання, передбачена в санкції кримінально-правової норми, не повинна змішуватися з покаранням - караністю, що є наслідком здійснення злочину й тому в нього не входить. От чому при звільненні від кримінальної відповідальності й покарання із заміною їх іншими кримінально-правовими мірами не відбувається декриміналізації, тобто перекладу злочину в розряд провин. Обов'язкові ознаки злочину - суспільна небезпека, винність і карна протиправність, тобто заборона діяння під погрозою покаранням, що втримується в санкціях відповідних кримінально-правових норм, у таких випадках у наявності.

Аргументація, при якій протиправність оголошується первинної, а суспільна небезпека вторинної, непридатна власне кажучи, методологічно збиткова, політизована всупереч конституційному встановленню про ідеологічний і політичний плюралізм. Діалектика взаємодії об'єктивного явища і його суб'єктивної оцінки, у цьому випадку законодавцем, незмінна: первинно об'єктивне, суб'єктивне похідна від нього, однак перебуває в тісній взаємодії об'єктивного й суб'єктивного при сильному (іноді вирішальному) впливі суб'єктивного (у нашому випадку - карної політики) на об'єктивне

Первинність і похідність властивостей злочину по природі й механізму криміналізації не слід ототожнювати з їхньою значимістю для змісту злочину. Суспільна небезпека, винність, карна протиправність - рівновеликі, рівнозначні властивості злочину. Відсутність кожного з них виключає наявність злочинного діяння. І те, що у визначенні злочину спочатку сказано про винність і суспільну небезпеку, а потім про карну протиправність, таку рівнозначність аж ніяк не спотворює. Можна було б переставити місцями характеристику властивостей злочину, наприклад, визнати таким заборонене під погрозою покарання суспільно небезпечне й винне діяння..

Набагато більшої уваги заслуговує широко вживане в теорії слово "формальний" і часто використовуваний у законодавстві й на практиці термін "ознака" злочину. На неточність терміна "формальний злочин" уже вказувалося в літературі.

Давно прийшов час відмовитися від терміна "формальний" як досить що неточно відбиває найважливішу юридичну властивість злочину - карну протиправність. Замість нього слід уживати термін "юридичне" властивість злочинного діяння".

Термін "ознака" злочину досить широко вживається в КК. По граматичному тлумаченню він означає "прикмету, знак, по яких можна довідатися, визначити що-небудь".

Звідси треба, що ознака злочину - це словесна характеристика в диспозиції норм злочину і його властивостей. Суспільна небезпека, винність і карна протиправність - не просто словесні описи, а самі властивості, змістовні підсистеми системи "злочин".

Пряма й безпосередня дія Конституції в понятті з (а не з інших питань) колись і найбільше проявляється в законодавчій діяльності. Криміналізація діянь і декриміналізація злочинів повинні здійснюватися в строгій відповідності з Конституцією. Наприклад, конструюючи склади про злочини проти власності, законодавець повинен керуватися конституційним приписанням про рівну охорону всіх форм власності; формулюючи норми про державні злочини, додержуватися конституційної вимоги про неприпустимість захоплення влади й перевищенні посадових повноважень. Коли ж карний закон набутив чинності , тільки він визначає, що злочинно й що незлочинно. При невідповідності кримінально-правової норми про злочин Конституції остання прямо застосовуватися не буде. Суб'єктам законодавчої ініціативи варто оперативно використати своє право на зміну КК.

Після прийняття Конституції в 1996 р. випливало негайно привести КК УРСР. у відповідність із нею. Однак цього зроблено не було. У результаті виник конфлікт між карною й конституційною протиправністю стосовно до страти . Конституція забороняла її застосування, за винятком тяжких злочинів проти життя. У КК же санкцій зі стратою втримувалося більше десятка. Судова практика встала перед питанням про дозвіл даної колізії.

Конституційні норми з узагальнений характер. КК їх конкретизує й зовсім не обов'язково дослівно відтворює. [9]

Подібне положення зі співвідношенням міжнародного й внутрішньодержавного карного законодавства. Прямо норми міжнародного права стосовно до злочинів не діють. Вони повинні бути передбачені міжнародним договором України. Закон України "Про міжнародні договори України" говорить що "Положення офіційно опублікованих міжнародних договорів України, не потребуючі видання внутрішньодержавних актів для застосування, діють в Україні безпосередньо. Для здійснення інших положень міжнародних договорів України приймаються відповідні правові акти". Кримінально-правові заборони встановлюються внутрішньодержавним КК. І не тільки тому, що міжнародно-правові заборони не мають санкцій (крім норми про геноцид). Але й тому, що принципи, система, приписання Загальної частини вимагають трансформації (імплементації) міжнародних норм у Кодекс.

Кримінально-правовий характер з повною мірою зберігається в бланкетних нормах. Кількість бланкетних норм, кримінально-правова заборона в які сполучається із заборонами інших галузей права в КК України, значно зросло. Це зв'язано не тільки з науково-технічною революцією, як найчастіше було за старих часів. Значною мірою "бланкетизація" карного права відбувається за рахунок норм фінансового, податкового, цивільного й т.п. галузей права цивілістичної орієнтації в умовах переходу від державно-планової економіки до ринкового.

У зв'язку із цим перед законодавцем устало завдання не розчинити специфіку кримінально-правової заборони в інших галузях права, чітко розмежувати злочини й інші, незлочинні правопорушення. Підсилилося значення такого розмежувального елемента злочину, як суспільно небезпечні наслідки тих дисциплінарних норм, де фізична шкода й матеріальний збиток можуть бути обчислені; він представлений у примітках до відповідних норм. Фізична шкода традиційно визначається.

Іншим після заборони компонентом карної протиправності виступає погроза покаранням. Вона передбачена в санкціях відповідних статей КК. Загальна характеристика, система й види із представлені в Загальній частині КК. [9]

Така позиція обґрунтовано критикувалася й практикою сприйнята не була. Зсув реальної караності злочину і їхньої караності як погрози покаранням, передбаченої в санкціях кримінально-правових норм, у таких думках очевидно. Караність діяння - не ознака злочину, а його наслідок. Реально не покараний злочин або у випадку звільнення від кримінальної відповідальності й покарання або через нерозкриття його не перестає бути внаслідок цього злочином.

Нова конструкція карної протиправності в понятті злочину кладе кінець довголітнім спорам про те, чи є покарання ознакою злочину, і неясностям про співвідношення ознак карної протиправності й покарання.

Отже: а) карна протиправність - юридична властивість злочину; б) вона рівнозначна таким його соціальним наслідкам, як суспільна небезпека й винність; в) вона прямо виникає з вимог принципу законності; г) карна протиправність складається із заборони робити (утримуватися) відповідне діяння, описуване в санкції норми, і погрози покаранням, передбаченим у санкціях норм із урахуванням положень Загальної частини КК; д) вона адекватно відбиває суспільну небезпеку діяння; е) карна протиправність являє собою оцінку законодавцем суспільної небезпеки діяння і як усяка оцінка може бути неточної й навіть помилкової по різних причинах, у тому числі кон'юнктурно-кримінально-політичним.


5. Винність і караність як ознаки злочину


У строгій відповідності із принципом провини злочином може бути лише винне зроблене суспільно небезпечне діяння. Провина являє собою обов'язковий елемент кожного злочину. По змісту вона є психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і його суспільно небезпечним наслідкам. Таке відношення відбувається у двох формах (чотирьох можливих видах) провини. Форма є щось зовнішнє стосовно змісту. Види ж провини змістовні і як підсистеми загальної системи провини, видові категорії стосовно родового поняття й категорії - вина. Дві форми провини й чотири види включають - намір прямій і непрямий, легкодумство й недбалість (див. докладніше гл. "Суб'єктивна сторона злочину"). Винним у злочині зізнається особа, що зробила діяння навмисне або по необережності.

Як раніше відзначалося, принцип провини говорить, що "особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за ті суспільно небезпечні дії (бездіяльність) і суспільно небезпечні наслідки, що наступили, у відношенні яких установлена його провина". Об'єктивне зобов'язання, тобто зобов'язання у відповідальність невинно заподіяної шкоди, як би важкий він не був, не допускається.

Невинне заподіяння шкоди вважається випадком або казусом. У Кримінальному кодексі Україні, передбачені чотири різновиди казусів або випадків, коли особа: 1) не усвідомлювало й по обставинах справи не могло усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності); 2) не передбачало можливості настання суспільно небезпечних наслідків і по обставинах справи не повинне було їх передбачати; 3) особа не передбачало можливості настання суспільно небезпечних наслідків і не могло їх передбачати; 4) передбачало можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могло їх запобігти в силу невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень. [12]

Слово "вина" уживається в українському законодавстві й у повсякденній мові неоднозначно. У словниках енциклопедичної, етимологічних, сучасного української мови провина тлумачиться щонайменше по-різному. Кримінально-правове значення, при якому провина й винність синоніми, і виявляє собою родове поняття наміру й необережності. Використовуваний карно-процесуальним законодавством термін "винність" означає наявність у діянні особи складу злочину. На такому розумінні винності спочиває принцип презумпції невинності. У цьому випадку вина розуміється як констатація здійснення злочину, наявності в діях особи не тільки його провини, але й усього складу злочину в цілому.

Полісемичность слова "вина" привела в 50-х рр. до бурхливої дискусії на сторінках юридичних журналів й у науковій літературі, а також на науково-практичних конференціях. Одні диспутанти зв'язували провину винятково з родовим поняттям наміру й необережності. Інші розуміли її в змісті винності у здійсненні злочину. Треті думали винність підставою індивідуалізації покарання. Нарешті, четверті трактували провину як загальна підстава кримінальної відповідальності.

Дискусія про провину виявилася настільки гарячої й завзятої, з обопільними обвинуваченнями опонентів у всіх гріхах аж до політичних, що вона вдостоїлася оцінки головного ідеолога партії Поскребышева на XІ з'їзді КПРС: юристи, де, так заплутали питання про провину, що тепер "без вина в провині не розібратися".

Щоб уникнути подібних непорозумінь і власне кажучи новий КК уживає терміни "вина" й "винність" як синоніми, що означають тільки психічне відношення особи до вчиненого у вигляді наміру або необережності.

Як співвідносяться вина, мотив і ціль, будучи елементами суб'єктивної сторони злочину, з мотивацією й цілеполаганням усякого діяння осудної особи, що достигли 16- (у ряді складів - 14-) літнього віку? Раніше відзначалося, що воля вибору поводження (воля волі) припускає вмотивованість і цілеполаганням дії (бездіяльності). До чого ж ставляться мотив і ціль: до суб'єктивної сторони або входять у зміст діяння? [12]

У системі "склад злочину" (див. гл. "Склад злочину") мотив і ціль включені в суб'єктивну сторону складу. Мотив злочину - це суспільно небезпечне спонукання до здійснення діяння. Ціль - суб'єктивне подання про результат чиненої дії (бездіяльності) і заподіяного їм наслідку. По змісту вона також суспільно небезпечна. Провина, мотив і ціль виступають детермінантою діяння. Мотиви й мети досягають властивості суспільно небезпечних після прийняття особою рішення по вільному виборі вчинити злочин. Отже, мотиви й мети, які породжують суспільно небезпечну дію (бездіяльність) і їх суспільно небезпечні наслідки, входять у структуру поводження і як мотиви й мети добровільності, волі вибору (волі волі) між злочинним і незлочинним варіантами поводження. Суспільно небезпечні мотиви й мети є елементами суб'єктивної сторони злочину.

Таким чином, провина є обов'язковою суб'єктивною властивістю злочину. По змісту вона являє собою психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і до суспільно небезпечних наслідків такого. Безвинно немає ні злочину, ні покарання: "Nullum crіmen, nulla poena sіne culpa:" Провина визначена як суб'єктивна підсистема, рівнозначній об'єктивній підсистемі суспільно небезпечного діяння.

 


ВИСНОВКИ


Поняття злочину є однієї з основних категорій карного права. Злочин є самостійним видом правопорушень. Основна особливість злочинів полягає в тому, що більшість із них заподіює істотна шкода (збиток) фізичній або юридичній особі, суспільству або державі, а деякі створюють погрозу заподіяння такої шкоди. Тому особи, винні в здійсненні цього виду правопорушень, залучаються, як уже вказувалося, до найбільш суворого виду юридичної відповідальності - кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК під злочином розуміється передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), зроблене суб'єктом злочину.

Поняття злочину, відповідно до наведеного визначення, містить у собі наступні з:

1)суспільна небезпека;

2)протиправність;

3)винність;

4)караність.

Розглянемо докладно названі ознаки.

Злочин - це, насамперед , діяння, тобто конкретне суспільно небезпечне поводження (учинок, діяльність) людини. Воно може проявлятися як у формі дії, так і бездіяльності. Тому, думки, переконання або наміри особи вчинити злочин, не реалізовані в конкретному суспільно небезпечній дії або бездіяльності, злочином не є. Таким чином, злочинна дія - це активна, усвідомлена форма поводження особи. Злочинна бездіяльність припускає пасивну форму поводження людини, що виражається в нездійсненні дій, які він повинен був і міг зробити в силу закону або взятого на себе зобов'язання. Прикладом може служити ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК) або ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Деякі злочини можуть бути зроблені як шляхом дії, так і бездіяльності, наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту особами, що управляють транспортними засобами (ст. 286 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК) і т.д.

Суспільна небезпека є об'єктивною властивістю будь-якого правопорушення, включаючи й злочин. Ця властивість полягає в тім, що злочином заподіюється або створюється погроза заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Ця шкода полягає в дестабілізації суспільних відносин, порушенні правопорядку, а також у порушенні законних прав і воль громадян й юридичних осіб. При цьому здійснення злочину досить часто сполучено із заподіянням матеріального збитку, фізичної й моральної шкоди потерпілій особі.

Карна протиправність злочину полягає в тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння зізнається злочинним тільки в тому випадку, якщо воно передбачено в такій якості в діючому карному законі. Протиправність, як юридичне вираження суспільної небезпеки, припускає приписання закону, що втримується в Загальній частині КК, а також у диспозиції й санкції конкретної статті Особливої частини КК України. Називаючи й розкриваючи склад злочинів, законодавець забороняє їхнє здійснення під страхом застосування з або інших заходів кримінально-правового впливу.

Іноді діяння, що підпадає під ознаки злочину, не зізнається законодавством таким. Це відбувається в тих випадках, коли злочин відбувається в стані гострої потреби, необхідної оборони й у деяких випадках, передбачених законом.

Необхідна оборона - це розмірний захист від протиправного зазіхання. У кожному конкретному випадку суд, виходячи з обставин справи, визначає, чи було зроблене діяння в стані необхідної чи оборони ні. Так, якщо громадянин наніс тяжкі тілесні ушкодження злочинцеві, що намагався витягти в нього з кишені гаманець, те це не буде розцінене як перевищення меж необхідної оборони.

Гостра потреба - це дії, спрямовані на усунення шкоди, що не міг бути усунутий іншими засобами, і якщо заподіяний при цьому шкода є менш значним, чим відвернений. Наприклад, під час пожежі на підприємстві зноситься будова, що перебуває поблизу від місця горіння, для того, щоб запобігти поширенню вогню на інші будови. У цьому випадку по-іншому не можна було зупинити поширення вогню й заподіяний при цьому шкода є менш значним, чим відвернений.

Злочин - діяння винне. Воно зізнається таким при наявності в особи відповідного психічного відношення (свідомості й волі) до зробленому їм дії або бездіяльності. Таким чином, конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи не є злочином (наприклад, позбавленими свідомості й волі варто вважати рефлекторні або конвульсивні рухи, інстинктивні вчинки, рухи в несвідомому стані або в сні, поводження під час гіпнозу й т.д.). Не вважається злочином також діяння, що формально містить ознаки злочину, зроблена особою в результаті непереборної сили або під впливом фізичного насильства, якому воно не могло протистояти.

Четвертою зі злочину є караність, що виражається в погрозі застосування покарання при порушенні заборони зробити ті або інші суспільно небезпечні діяння, з яких описані в кримінально-правовій нормі. Особа, що зробила злочин, зобов'язано перетерпіти певні позбавлення матеріального й морального характеру за зроблене їм злочин. При цьому відповідальність наступає й у тих випадках, коли особа не знала, що його дії заборонені карним законом й є протиправними. Тобто "незнання закону не звільняє від відповідальності". Однак чинне законодавство допускає можливість звільнення особи, що здійснили злочин, від кримінальної відповідальності й покарання в певних випадках (розділи ІX й XІІ КК).


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1.            Кримінальний кодекс України. – К., «Велес», 2005.

2.            Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України – К., Академкнига, 2007.

3.            Бажанов М.І. Кримінальне право України.– К., Основа, 2005.

4.            Кримінальне право України. Загальна частина. – Х., Одисей, 2005.

5.            Кримінальне право України. Особлива частина. – Х., Одисей, 2005.

6.            Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. М. І. Мельника, В. А. Климента – К., 2004.

7.            Криминология: Учебник под ред.. Кудрявцева В.Н., Москва, 1997.

8.            Криминологические основания преступлений частного обвинения: Моногр. - Гончарова А.Н., Красноярск, 2002

9.            Крылова Н.Е. Уголовное право.– К., 2002.

10.       Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении - Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М., 2004.

11.       Курс уголовного права. Том 2. Общая часть. Учение о наказании - под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой – М., 2004.

12.       Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2002.


Страницы: 1, 2, 3, 4



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты