Судам підвідомчі інші справи про захист прав споживачів, зокрема, що виникають з побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, з фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.
VI. По спорах, що виникають з договору оренди. Захист прав орендарів на майно, одержане ними за договором оренди, здійснюється нарівні із захистом, установленим цивільним законодавством щодо права власності. Судам підвідомчі справи за вимогою орендаря (громадянина) про повернення орендного майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, заподіяної майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця, й інші справи.
VII. По спорах, що виникають з приватизації майна державних підприємств; державного житлового фонду — квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) на користь громадян6, спори про відмову у видачі приватизаційних паперів та їх прийнятті у рахунок платежу за придбані громадянами об'єкти приватизації7.
VIII. По спорах, що виникають щодо застосування положень законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, зокрема, про стягнення матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, якщо одна із сторін у справі фізична особа або держава.
Міждержавні спори, які можуть виникнути внаслідок дій України при застосуванні законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, вирішуються сторонами у погодженому порядку згідно з нормами міжнародного права8.
IХ. По спорах між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, які підлягають розглядові в судах України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України про захист іноземних інвестицій. Інші спори, не зазначені вище, підлягають розглядові в судах або господарських судах України або за домовленістю сторін — у третейських судах, в тому числі за кордоном.
2.3 Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
Відповідно до ст. 15 ЦПК України:
1.Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
2.Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
3.Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
1. Основним змістом Цивільної юрисдикції є компетенція судів щодо розгляду цивільних справ, тобто законодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями.
2. Компетенція судів визначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані вирішувати. Частиною судової компетенції є цивільна юрисдикція. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом, господарським чи третейським судом, а також профспілковими або іншими громадськими організаціями. Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що
визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді.
Особливі труднощі з визначенням підвідомчості виникають у зв'язку із застосуванням ст. 124 Конституції України, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Деякі рекомендації у цьому плані дав Верховний Суд України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», вказавши на підвідомчість суду скарг на обмеження в праві на збори, мітинги, походи і демонстрації; про визнання страйку незаконним; про виселення осіб, що самовільно зайняли жилі приміщення, чи проживаючих у будинках, що загрожують обвалом. Верховний Суд вважає, що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільне судочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства - у сільську, селищну, міську районну раду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - у комісію рад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін.3. В науці цивільного процесуального права і особливо в постановах Пленуму Верховного Суду України прийнято найчастіше перелічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ. Як видається, з урахуванням ст. 124 Конституції України, необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаються із цивільної юрисдикції, а їх саме і можна визначити, керуючись загальними критеріями, встановленими коментованою статтею. На відміну від інших авторів ми вважаємо, що значення цих критеріїв зросло, а не знизилося. Дана стаття встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції.
Частина перша статті 15 ЦПК зазначає, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Такі справи безумовно є справами позовного провадження, оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні). Тому першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Однак частина 3 статті містить правило про три види проваджень, в яких розглядаються цивільні справи, що відносяться до цивільної юрисдикції: позовне, окреме та наказне. Предметом наказного провадження є також спір про право цивільне, але потенціальний, а окремого - інтереси, як вважається. Останні також можуть оспорюватися.
5. За загальним правилом, хоча це і не вказано прямо у коментованій статті, у загальних судах розглядаються справи за участю фізичних осіб. Тому другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної юрисдикції віднесено ті цивільні справи, де сторонами у спорі є фізичні особи або фізична і юридична особа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в господарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. В окремих випадках,передбачених законодавчими актами України, у господарський суд можуть звертатися громадяни, які і не є суб'єктами підприємницької діяльності. Так, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» кредитором може бути і громадянин. Отже, підставою порушення справи про банкрутство може бути його заява в господарський суд.6. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до частини 1 цієї статті суди розглядають справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Можуть встановлюватися винятки із зазначених у даній статті груп правовідносин. Так, хоча трудові спори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однак спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. І лише після скасування постанов вони можуть вирішуватися в загальному порядку.
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ПІДСУДНОСТІ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
3.1 Цивільно-процесуальна підсудність як чинник об’єктивного розгляду справ
Питання про підсудність справи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а в окремих випадках, — колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заяви встановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такої заяви і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про причини неприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, куди може звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви) з мотивів непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником), оскільки вона перешкоджає розгляду справи в суді.
Якщо позовна заява (заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність з'ясована після прийняття, суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строку на оскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддя зобов'язаний негайно повідомити заявники. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді, то справа з підсудності пересилається тільки у випадку постанови апеляційним судом ухвали про залишення скарги без задоволення [6, с .48].
За загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред'явлення позову (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені. Усі ці випадки за суб'єктивною ознакою можна розділити на дві групи. По-перше, передачу справи з одного до іншого суду України можуть здійснювати Голова Верховного суду, його заступники, а також голови Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військових судів регіонів, Військово Морських сил за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора, а також за власною ініціативою. У цьому випадку можлива зміна не тільки територіальної, але й родової підсудності, наприклад, передача справи з провадження районного (чи іншого місцевого) суду до провадження обласного суду. Передачу справи здійснює обласний (чи інший апеляційний суд) і тоді, коли після відсторонення судді в районному (міському) суді замінити його неможливо.
По-друге, передачу справи іншому суду може здійснювати в двох випадках і суд, у провадженні якого знаходиться дана справа: 1) якщо суд визнає, що даний позов з обставин справи може бути з більшою зручністю вирішений за місцем провадження найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем; 2) якщо прохання відповідача, місце проживання якого в момент пред'явлення позову не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнане таким, що заслуговує задоволення [25; с.184].
Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.
Відповідно до ст. 116 ЦПК суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:
1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;
2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;
3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
