Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як «суспільний порядок», «громадський порядок», «дисципліна» [2 с. 74].
Суспільний порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами громадських організацій, нормами не правових звичаїв, традицій і ритуалів нормами - звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання [3]. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільної дії. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншої — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати правопорядок, не роблячи впливу на громадський порядок, який тому нерідко підтримується примусовою силою держави [2 §8]. У правовій державі всі елементи громадського порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Проте тільки правопорядок охороняється спеціальними державно-правовими заходами. Інші елементи громадського порядку забезпечуються своїми засобами дії: моральними, власне - суспільними, природними навиками і звичками, силою традиції.
Військовий правопорядок ─ складова частина загального правопорядку. Він формується на основі загальних принципів права, відображає певні потреби життя суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати. Оскільки озброєні сили - це специфічна державна організація, спеціально призначена для ведення озброєної боротьби, зміст її діяльності значно відрізняється від поведінки інших учасників суспільних відносин, що не входять до складу даної організації. Цим пояснюються особливості і специфічні риси військового правопорядку (формулюється на основі таких правових норм, які спеціально призначені для регулювання специфічних суспільних відносин, що виникають в області будівництва, життя і діяльності озброєних сил; включає тільки ті суспільні відносини, які виникають в процесі бойової підготовки військ, при несенні військовослужбовцями внутрішньої і караульної служби, в ході виконання бойових завдань у військовий час). Військовий правопорядок складається на основі законності, в результаті точної реалізації правових норм всіма військовослужбовцями, військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він утілює в собі соціальну справедливість, рівність всіх перед законом, демократизм і інші принципові правові положення.
Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульована нормами права і перебуває під захистом закону та охороняється державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.
Для нормального функціонування правової системи необхідний постійний контроль, який повинен бути повсюдним, загальним і універсальним. Він є одним із засобів забезпечення законності та правопорядку як визначальних інститутів і правових основ народовладдя
Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.
2. Структурно – правовий аналіз правопорядку
2.1 Поняття, властивості, принципи та функції правопорядку
Поняття «правопорядок» широко використовується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — найважливіша функція держави. Не дивлячись на це, у вітчизняній науці досі не вироблено єдиного визначення даного феномена. Найбільшого поширення набув погляд на правопорядок як на реалізовану законність, проте подібне трактування є не зовсім вірним. Алексеев С.С. вважав, що «У формуванні правопорядку законність виступає як основоположний принцип діяльності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопорядок не може скластися як наслідок лише одного принципу, нехай і основоположного… Тому більш точно було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових приписів у відповідності з принципом законності». Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність же — умова правопорядку [18 §7 ].
Правопорядок — це порядок, організованість, стійкість. Отже, він характеризує ступінь впорядкованості суспільних відносин, виступає протилежністю хаосу, анархії, неорганізованості, сваволі і беззаконню. Правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.
Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання, якою є створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такої врегульованості суспільних відносин, які служитимуть збереженню і зміцненню існуючого ладу. Проте, правопорядок не тільки мета, але і підсумок правового опосередковування — реально існуюча врегульованість суспільних відносин.
Виходячи з сказаного, правопорядок можна визначити як засновану на праві і законності організацію суспільного життя, що відображає якісне перебування суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства [2].
Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, структуру.
Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Тому правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце в суспільстві. Певна частина суспільного життя не потребує правової регламентації. Вона знаходиться у сфері дії норм моралі, норм різних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому сенсі правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що складається під впливом нормативного регулювання [15 с.53].
Основні ознаки правопорядку: 1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості; 2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин; 3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, запровадження їх в життя, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права; 4) є підсумком правового регулювання; 5) створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав; 6) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 7) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення; 8) встановлює сувору громадську дисципліну; 9) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя; 10) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі; 11) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.
Мета охорони правопорядку ─ це гарантія реалізації суспільних відносин, упорядкованих правом відповідно до його принципів. Суб’єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи та громадські організації.А. Ф. Черданцев зазначає, що «функція охорони правопорядку є однією з основних функцій держави, яка виникає одночасно із виникненням держави, оскільки порядок в суспільстві є неодмінною умовою нормального існування і розвитку суспільства в цілому, так і самої держави» [19]. Г. А. Туманов також дійшов висновку про те, що «однією з основних об’єктивно необхідних функцій держави є охоронна функція, що реалізується складною системою правозастосовних і правоохоронних органів» [17].
Функції правопорядку ─ це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:
1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великими системами суспільства ─ економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища ─ економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносин з суспільним середовищем;
2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;
3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку ─ виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).
Принципи правопорядку ─ це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.
Щодо класифікації принципів правопорядку В. В. Борисов запропонував розрізняти за характером та значенням принципи: а) загальносоціологічні; б) загальноюридичні, на яких формується й функціонує правово система, всі правові інститути; в) загальні для правового порядку як цілісного утворення; г) такі, що діють в його структурних підрозділах [4, С.16;15, С.13.].
Дана класифікація викликає особливий інтерес в аспекті означених цілей, оскільки концентруєтья не тільки на принципах правопорядку як самостійного юридичного явища, а й вказує на те, що правопорядок, як елемент правової системи, ґрунтується на тих самих основних засадах, що й інші правові явища та процеси. При цьому слід зазначити, що у такому широкому контексті більш доцільно було б говорити не про принципи правопорядку, а про принципи, що впливають на нього, визначають його.
Свої класифікації принципів правопорядку, на основі принципів провової системи створили багато вчених, зокрема М. А. Вороніна та А. М. Колодій [5, С.193; 7, С.108]. У своїх працях вони поєднували принципи правопорядку з принципами інших правових категорій, не відокремлюючи їх.
На мою думку, основними принципами правопорядку, що вказують на його індивідуальні риси, в порівнянні з іншими правовими інститутами, є:
1. Принцип конституційності ─ підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.
2. Принцип законності ─ створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність ─ головна умова встановлення правопорядку.
3. Принцип системно-структурної організації ─ наявність цілісності і структурованості як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави. Правопорядок ─ не сукупність одиничних, розрізнених актів поведінки, різних правовідносин, а система відносин, яка заснована на єдиній суті права, пануючій в суспільстві формі власності, системі економічних відносин, забезпечується силою.
4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування ─ виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.
5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності ─ виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує за допомогою соціальних, головним чином правових, норм.
