Правова поведінка
Правова поведінка
План
Вступ
1. Правова поведінка
1.1 Правова поведінка особистості у соціальному вимірі
1.2 Поняття правової поведінки, її основні характеристики
2. Правомірна поведінка
2.1 Поняття правомірної поведінки
2.2 Види правомірної поведінки
3.Неправомірна поведінка
3.1 Поняття та склад правопорушення
3.2 Причини виникнення правопорушень
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Будь-яка держава для того, щоб на світовій арені визначалась, як правова, демократична, з високим економічним становищем і рівнем розвитку, повинна спочатку забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах.
Правові закони – це демократичні закони, в яких виражається потреба і інтереси всіх суб’єктів суспільних відносин. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави, правові закони, які породжують таке явище, як законність, в суспільстві повинні служити системою стримувань, певною межею кордонів у відповідності з нормами, яких повинні співставляти всі свої вчинки всі члени суспільства. Виконуючи всі приписи законів суб’єкти тим самим забезпечують стан законності в державі, який полягає в точному і неухильному дотриманні норм законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами; точному і повному закріпленні правового статусу прав і обов’язків всіх учасників правовідносин; наявності добре продуманої системи правових законів і підзаконних нормативно-правових актів.
Законність тісно пов’язана з правопорядком, який являє собою систему правовідносин, яка складається в результаті режиму законності правових принципів, системи права і законодавства всіма суб’єктами суспільних відносин і характеризується станом правопорушень і злочинності в суспільстві.
Рівень законності і правопорядку в суспільстві визначається способом реалізації громадянами своєї поведінки. Реалізуючи свої права протиправно чи правомірно, громадяни цим самим визначають і впливають на державу в цілому, на її авторитет.
В умовах побудови правової держави всі державні, посадові і приватні особи повинні неухильно дотримуватись приписів і норм законів, оскільки неодноразово порушуючи норми вони цим самим віддаляють явище стабільності, демократичності в державі.
Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці правової поведінки і її видів, визначенні поняття та складу правопорушень, дослідженні та аналізі причин виникнення правопорушень, та запропонування можливих варіантів усунення причин правопорушень.
1. Правова поведінка
1.1 Правова поведінка особистості у соціальному вимірі
Зміни, які відбуваються у всіх сферах суспільного життя України, спонукають людину ревізувати свої раніш усталені уявлення про правове і протиправне. Те, що ще кілька років тому втілювало в собі правовий зміст, сьогодні трансформувалося в те, що стало «поза законом», а те, що було протиправним, перетворюється на правове. Такі коливання дають додаткові підстави вважати, що правові уявлення людини є похідними від економічних, політичних, ідеологічних та інших уподобань, котрі істотно переважають у суспільстві.
Відомо, що серцевиною правової поведінки особистості є інтерналізовані нею соціальні норми; тобто, ті вимоги суспільної свідомості, що приймаються особистістю до повсякденної реалізації. Зазвичай соціальні норми визначають як соціальні еталони, встановлення модальної, обов’язкової, з точки зору суспільства, поведінки, що виконують функції інтеграції, упорядкування життя груп, індивідів, суспільства. Саме обов’язковий характер дотримання соціальних норм усіма членами суспільства робить ці норми правовими, або імперативами правової поведінки.
На нашу думку, чи не найбільший вклад у дослідження проблеми соціальних норм зробила М. Бобньова. Вона вважає, що найважливішою функцією соціальних норм є забезпечення поєднання позаособистісних вимог, умов і завдань суспільства з поведінкою і проявами особистості. Це визначає особливу функцію соціальних норм, пов’язану з становленням і розвитком особистості, а саме: засвоєння та формування особистісної системи норм та використанням їх як умов і детермінант соціального розвитку особистості – тобто, її соціалізації. Відбувається це на підставі формування так званих статусних характеристик, котрі виникають під час оволодіння особистістю системою норм і цінностей соціальної групи, до якої вона належить.
У процесі регуляції поведінки особистості соціальні норми взаємодіють з багатьма факторами, що обумовлюють її спрямованість. При цьому суттєвими є внутрішні і зовнішні фактори і способи регуляції поведінки, які роблять соціальні норми або каналами для проведення соціального впливу, або реалізуються за каналами цих способів регуляції. До таких факторів М. Бобньова відносить моральну й ціннісну детермінацію поведінки, що відбувається за умов суттєвої співвідносності норм і цінностей. На цій підставі можна припустити, що детермінація поведінки особистості у її правовому вимірі може бути як відповідною до змін, що відбуваються в суспільстві (є співвідносність норм і цінностей), так і опозиційною (норми не співвідносяться з цінностями).
Для забезпечення ефективності дії правової норми деякі дослідники вважають за необхідне дотримання певних вимог. По-перше, особистість зобов’язана визнавати соціальні цінності, які закріплюють та охороняють правові норми. Проте зміни соціальних пріоритетів обумовлюють появу нових соціальних цінностей-норм, відтак потрібен час для відповідної інтерналізації. По-друге, правова норма має розвиватися і змінюватися з урахуванням трансформацій, що відбуваються в суспільній правосвідомості. Однак у реальному житті саме розвиток правосвідомості особистості може не встигати за динамічними соціальними трансформаціями. По-третє, норми права повинні відповідати сучасним суспільним потребам, матеріальним і духовним інтересам суспільства. Саме відповідати, а не випереджати чи значно відставати, оскільки ці норми мають сприйматися особистістю як підстава для правомірних дій
Отже, є закономірністю те, що соціальні трансформації зумовили значні розбіжності у визначенні як правового в цілому, так, зокрема, і правової поведінки особистості. Справді, більш визначеним на сьогодні є те, що вважається протиправним. Правове переважно тільки протиставляється йому. Тому, як на нашу думку, вирішення проблеми правової поведінки особистості є актуальним завданням, що потребує уважного вивчення.
1.2 Поняття правової поведінки, її основні характеристики
Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками. Основними рисами правової поведінки є: а), соціальна значущість; б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності); в) свідомо-вольовий характер; г) регламентованість правовими нормами; д) властивість зумовлювати юридичні наслідки.
Соціальна значущість є однією з основних ознак правової поведінки. Вона має дві форми — соціальну корисність і соціальну шкідливість Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єктами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати обставини, характер поведінки і мати можливість здійснювати свою волю, скеровувати свої вчинки.
З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.
Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, але й особовим сенсом — реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.
Правова поведінка є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права. Правовий вчинок є елементом правової поведінки.
Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи — правові вчинки. Правовий вчинок — це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.
Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку — це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи.
Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.
Об’єкт правового вчинку — це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.
Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.
Відтак, правова поведінка — це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.
