Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. В формально-юридичному аспекті протиправність – це порушення у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючи норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта.
Отже, правопорушення – це винна поведінка право дії індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність, визначеними ознаками. які відрізняють його від порушень не правових правил поведінки.
1. Правопорушення – це така поведінка людини, яка виражається в дії, або не дії. Правопорушення не можуть бути думки, почуття, помисли, тому що вони не регулюються правом.
2. Правопорушення – це поведінка людини, яка заперечує нормам права. Тому правопорушення можна назвати протиправною поведінкою.
Дії, узгоджені з правом, допущені правом, не можуть розглядатися як правопорушення. Правопорушення поширюється на інтересах других осіб, які знаходяться під захистом закону. Однак, не всі інтереси людини охороняються законом, тому їх порушення не може бути завжди протиправним. Сутністю правопорушень складається з поведінки, яка заперечує нормам права, які походять від держави, навіть тоді, коли її наказ не завжди співпадає з позначеними громадськими інтересами. В протилежному випадку, існування організованого цивілізованого суспільства немислимо. Тому закони правової держави допускають і забезпечують інститути необхідної оборони, крайньої необхідності і інші.
3. Правопорушенням являється тільки винна поведінка суб’єктів права. Протиправна поведінка являється правопорушенням тільки в тому випадку, коли в дії, або не дії правопорушника існує вина, тому, що особа свідомо здійснила правопорушення, і в цей момент, розумно користувалася своїми діями.
Вина – це психічне відношення правопорушника до протиправної поведінки. Розрізняються дві форми вини: умисел і небезпека.
Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка здійснює правопорушення, передбачає і бажає прихід суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.
Небезпека, як форма вини, буває двох видів:
1) самонадійність, коли особа передбачить суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки. але розраховує на можливість уникнути їх;
2) необережність, коли особа не уявляє суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але може і мусить їх передбачити.
4. Правопорушення являє собою, поведінку, яка спричинила шкоду суспільству, державі і громадянам. Вона приносить збитки політичним, трудовим, особистим правам і свободам громадян, економічним інтересам організації.
5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника мір державної діяльності.
Всі правопорушення по степені їх існування небезпеки поділяються на два види: проступки і злочини.
Проступки – це таке правопорушення, яке характеризується меншим ступенем суспільної безпеки, по схожості з злочином і поширюється на окремі сторони правового порядку, який існує в суспільстві. До них відносять дисциплінарні, адміністративні і громадські правопорушення.
Різні проступки здійснюються в залежності від сфери цих суспільних відносин, якими здійснюється шкода в результаті протиправної поведінки.
Дисциплінарні проступки – це правопорушення, яке здійснюється в сфері службових відносин і порушують, головним чином, порядок відносин підлеглості по службі. Дисциплінарні проступки поширюються на обов’язків порядок діяльності колективів людей: робочих, службових, військовослужбових та ін. – послаблюючи трудову, службову, військову дисципліну.
Адміністративні проступки – правопорушення, яке здійснюється в сфері суспільного порядку, на порушення в області виконуючої і розпорядної діяльності органів держави, не зв’язаних з здійсненням службових обов’язків. Адміністративними проступками є, наприклад, порушення правил протиправної безпеки, санітарної гігієни, безбілетний проїзд.
Громадські проступки – це правопорушення, які здійснюються в сфері особистих і неособистих, цілісних, які представляють для людини духовну цінність. Громадські правопорушення виражаються в нанесені організаціям чи громадянам великої шкоди, яка виникла через невиконання обов’язків по договору, в розповсюдженні відомостей, зазіхаючи на честь і здійснюють більш тяжку шкоду особі, державі, суспільству. Злочини зазіхаються на державу, суспільство, особистість і право громадян. У відповідності з спільною теорією права, структура правопорушень складається з об’єкта, суб’єкта, суб’єктивної і об’єктивної сторони.
Юридичний склад правопорушень – це система ознак правопорушення, які необхідні і достатні для настання юридичної відповідальності.
В юридичний склад входять:
1) суб’єкт правопорушень (праводієздатні, фізичні особи чи соціальні організації, які скоїли дану дію);
2) об’єкт правопорушень (це те, на що посягає правопорушення; родовим об’єктом виступають громадські відносини, життя, здоров’я, честь і гідність і т.д.);
3) суб’єктивна сторона правопорушень (сукупність ознак, які характеризують суб’єктивні відносини особи до своєї діяльності і її наслідків), тут головною категорією виступає вина, під якою розуміють психічне відношення особи до здійсненої нею протиправної дії.
Виділяють дві форми вини:
1) навмисну;
2) необережну.
Навмисна вина в свою чергу може бути прямою, коли особа розумію громадсько-небезпечний характер своїх дій передбачає неухильність настання, і коли особа розуміє суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає можливість настання шкідливих наслідків не бажає, та свідомо допускає настання вказаних до закону наслідків, тому що відноситься до них байдуже.
Необережність теж має дві форми:
- легковажність – коли особа передбачає суспільно-небезпечні наслідки своєї поведінки, але не достатньо на це причин, само надією розраховує можливість попередження;
- необережність – коли особа не передбачає суспільно-небезпечних наслідків своєї поведінки, хоча при необхідності передбаченості, повинна їх передбачити.
3) об’єктивна сторона правопорушення – сукупність внутрішніх ознак, які характеризують дане правопорушення до якого відносять:
а) дію;
б) протиправність (формальні аспекти);
в) шкідливий результат (змістовний аспект);
г) причина і зв’язок між дією і шкідливим результатами.
Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей, або певні риси характеру.
Правопорушення – це перш за все діяння (дії, або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:
1. Це суспільно-небезпечне діяння. Усі правопорушення є суспільно-небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права, або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоди людям, природі, державі. Шкода буває різною: матеріальна, моральна, іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посяганням на життя чи здоров’я людини, на державу небезпеку тощо. У зв’язку з тим, кримінальні злочини є найбільш соціально-небезпечним серед усіх правопорушенням. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі, або державі.
2. Правопорушення – це протиправне діяння. Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства, чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.
Вони можуть виявитись в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняється в результаті бездіяльності, коли на об’єкта покладені юридичні обов’язки, передбачені законом, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода, або створюється соціальна небезпека. Наприклад: на охоронника покладається обов’язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконує своїх обов’язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюється одним поняттям – діяння.
3. Правопорушення – це винне без діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутим до юридичної відповідальності. Вина – це психологічне відношення особи до своїх протиправних дій. Вона має об’єктивну і суб’єктивну сторону. Особа іноді може визначити свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами, або позивачем по цивільних справах.
4. Правопорушення – це юридично-карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлює міри юридичної відповідальності. У зв’язку з цим всі правопорушення природних прав людини, які юридичної не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону, в тих галузях права, де вона не зображена.
5. В окремих випадках правопорушення, особливо в кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв’язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв’язку, не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушень. Наприклад: громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його в двері, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії громадянки В. по ст.206 чи 2 КК України, незважаючи на те, що наступили важкі наслідки.
Було встановлено, що причиною зв’язку між діями громадянки В. і наслідками не було. Якщо б був причинний зв’язок, то її дії можна було кваліфікувати по ст.94 – як вбивство.
Таким чином, правопорушення – це соціально-небезпечне, або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлюється юридична відповідальність.
3.2 Причини виникнення правопорушень
Юридичний норми, як веління, направлені на свідому волю людини. Проте суспільство, яке складається з широкого кола осіб різних за своїми переконаннями і свідомістю, не завжди може забезпечити своїми приписами додержання норми і догм чинного законодавства.
Особи, що протиправно здійснюють своє поведінку, не дотримуючись встановлених норм вчиняють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюються заради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають її особисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це просте незнання норм чинного законодавства, яке веде до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державі стільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, що виникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів. Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому, що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт його вчиняти.
Створюючи закони, необхідно враховувати свідомість, якщо не всіх членів суспільства, то хоча б більшості. Припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення.
