5. укладення договору під впливом обману або насильства (ст. 230, 231 ЦК України);
6. помилка однієї із сторін договору (ст. 229 ЦК України);
7. порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя, їх неповнолітніх дітей) тощо.
Визнання шлюбу недійсним зумовлює й недійсність шлюбного договору з моменту його укладання. У цьому випадку шлюбного договору, як цивільно-правового правочину, не існує взагалі, оскільки відсутня основна умова його дійсності – шлюб [15, ст. 161]. Проте визнання шлюбного договору недійсним не припиняє чинності шлюбу, оскільки підставою для визнання недійсним шлюбного договору слугувало порушення умов укладання шлюбного договору, а не умов укладення шлюбу.
Таким чином, дія шлюбного договору повною мірою відповідає загальним принципам договірного права і конкретним нормам законодавства, що закріплені в Конституції України, Сімейному та Цивільному кодексах, інших нормативних документах.
3.3 Шляхи вирішення проблемних питань пов’язаних із шлюбним договором
У країнах Західної Європи, Америки, Канади шлюбний договір є доволі актуальним, оскільки законодавство дає можливість регулювати не тільки майнові правовідносини подружжя, а й відносини, які стосуються правил його поведінки, умов виховання дітей тощо.
У повному об’ємі інститут шлюбного договору в Україні запрацював з моменту введення в дію нового Сімейного кодексу України.
Однак слід відзначити, що й сьогодні для більшості сімей укладення шлюбного договору є екзотикою і в основному він укладається або доволі забезпеченими людьми, або на прохання батьків одного з молодих осіб, або шлюб укладається вдруге і т.ін.
Таке ставлення до шлюбного договору, яке склалося в нашому суспільстві, пояснюється багатьма причинами.
По-перше,
в Україні немає традиції укладення шлюбних договорів. Шлюб у житті багатьох
молодих людей – це своєрідний період, коли діють почуття моралі, кохання. Тому
укладення шлюбного договору розцінюють як відсутність кохання і укладення шлюбу
з інших, наприклад, матеріальних міркувань.
По-друге, більша частина громадян нашої країни, на жаль, належить до осіб
малозабезпечених і не володіє будь-яким цінним майном, правовий режим якого
можна було б погоджувати між подружжям в шлюбному договорі.
По-третє, багатьох відлякує сама процедура укладання такого договору, оскільки, відповідно до ст. 94 СК України, шлюбний договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А це також зобов’язує молодих осіб надавати нотаріусу певні документ, виписувати умови шлюбного договір, що не завжди на їх думку, є сумісним з процедурою укладення шлюбу, а саме з почуттями і коханням.
По-четверте, це – недостатня поінформованість членів нашого суспільства про можливості регулювання сімейних правовідносин шляхом укладення шлюбного договору ще до виникнення конфліктних ситуацій у сім’ї і старі стереотипи щодо вирішення майнових питань подружжя шляхом досягнення домовленостей між ними, виходячи із принципів справедливості. При цьому ніхто з подружжя не думає про те, що майнові відносини необхідно вирішувати не тоді, коли вони вже загострилися, а якраз тоді, коли є кохання, взаєморозуміння та повага. Таким інструментом для врегулювання майнових інтересів подружжя і може стати саме шлюбний договір.
З іншого боку, слід зазначити, що не завжди відмова від укладання шлюбного договору є помилкою. Більшість сімей все-таки прекрасно живуть і не думають про поділ майна, навіть якщо розлучаються. Це також відбувається без ускладнень. Однак, як висловлюються деякі молоді люди, шлюбний договір як парасолька, яку ми завжди носимо з собою на випадок дощу. Тобто шлюбний договір відіграє в житті роль парасольки, яку ми носимо на всякий випадок, але ж не обов’язково почнеться дощ, але ми почуваємо себе більш впевнено маючи її.
Я вважаю, що подолати всі проблемні питання, пов’язані із шлюбним договором, у найближчі роки не вдасться. Для цього, перш за все, потрібна переоцінка моральних пріоритетів у суспільстві. І коли ми вийдемо на новий рівень відносин, можна буде говорити про укладення шлюбних договорів для більш широкої маси населення.
Але першими кроками до поширення серед населення шлюбних договорів можуть бути:
1. У Сімейному кодексі України більш глибоко розкрити положення про шлюбному договорі.
2. Нотаріальним конторам необхідно ширше висвітлювати в засобах масової інформації питання про шлюбному договорі.
3. Знайомство подружжя до положень шлюбного договору в період укладання шлюбу в РАГСі [12, c. 177].
Висновок
Таким чином, згідно Сімейного кодексу України шлюбний договір являє собою угоду осіб, що вступають у шлюб, або угода подружжя, що визначає майнові права та обов'язки подружжя у шлюбі і (або) у разі його розірвання.
Звісно, сучасна людина має знати свої особисті, громадянські, соціальні, економічні та трудові права. Але всіма цими правами ми користуємося вкрай рідко і в конкретних випадках, у той час як сімейне життя постійно впливає на різні сторони життя людини. Тому сімейне право необхідно знати не тільки людям, які перебувають в законному шлюбі, але і тим, хто збирається одружитися. До того ж, подружжя включає в себе крім прав і безліч обов'язків, про які молоді люди, що вступають у шлюб, часто майже нічого не знають. А що виникають із-за цього проблеми впливають і на психіку людини, на працездатність, і на навколишніх людей.
Ось чому, я вважаю, що юристу, в якій би сфері він не працював, важливо розібратися як в своїх подружніх взаєминах, так і з розумінням ставитися до сімейних справ, що оточують. А це неможливо без усвідомлення поняття і змісту шлюбного договору, укладання якого стає все більш і більш популярним в наш нелегкий час.
Після того як був прийнятий Сімейний кодекс України, зникли всі сумніви та ілюзії щодо предмета шлюбного договору. Даний інститут права став не просто новелою в нашому законодавстві, а можна сказати, «революцією» у цивільному праві. Тобто до цього про нажите під час шлюбу майно мова заходила лише тоді, коли подружжя приступали до фінальної частини ліквідації браку, його фінансово-майнової основи – розподілу майна, який відповідно до ст. ст. 20–21 КпШС УРСР відбувався в суді [5, ст. 12]. Тепер майнові права та обов'язки можуть бути встановлені шлюбним договором.
Основними положеннями шлюбного договору є те, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню; шлюбний договір може бути укладений як до, так і в період шлюбу, проте вступ в силу піде тільки з моменту державної реєстрації шлюбу, тому не варто плекати ілюзій щодо договору, нотаріально засвідченого вами заздалегідь: він не породжує ніяких наслідків, а майно, придбане до реєстрації шлюбу, буде вважатися власністю особи, яка його купує; предметом шлюбного договору, можуть бути тільки майнові права та обов'язки подружжя, це означає, що включення в договір таких умов, як регулювання особистих немайнових відносин між подружжям, права та обов'язки подружжя по відношенню до дітей, обмеження будь-яких прав дружини (чоловіка) натомість на що надається іншим чоловіком зміст і обраний правовий режим майна подружжя, є незаконним і буде суперечити чинному законодавству. Змінити режим спільної власності подружжя може, встановивши у шлюбному договорі режим часткової, спільної, роздільної власності на майно, придбане під час шлюбу. При цьому майно, яке належало подружжю до шлюбу, не може включатися у шлюбний договір, за винятком випадків, прямо передбачених законом.
Тобто можна зробити висновок про те, що сімейне законодавство приділяє особливу увагу зміни і розірвання шлюбного договору. Специфіка шлюбного договору полягає в його триваючому характер, в зв'язку, з чим законодавець передбачає можливість зміни його основних умов, після якогось проміжку часу, інакше в складанні даного контракту не було б сенсу.
Практика укладання шлюбних договорів поки що не знайшла широкого застосування в нашій країні. І, я вважаю, що справа не в тому, що його застосування актуально для родин з високим рівнем добробуту, прошарок яких не велика. А швидше за все, тому, що правовий нігілізм і породжує його інформаційний вакуум, не дають більшості людей скористатися реально належними їм правами. Наприклад, серед більшості побутує така думка, що контракт означає недовіру подружжя один до одного. І вони справедливо запитують: «А чи можна починати спільне життя з недовіри?» Хотілося б супротивникам шлюбного договору навести такий аргумент: чому ми соромимося говорити про майно, гроші напередодні весілля, проте, стає невимовно соромно, коли при виникненні шлюбно-розвідного процесу забуваються всі пристойності. Так, ніякої договір не допоможе вирішити проблему сумісності двох молодих людей, але якщо хоч одній родині шлюбний договір допоможе, це вже добре.
Список використаних джерел
1. Конституція України, від 28.06.1996 року\\ Відомості Верховної Ради 1996, №30 – 141 с.
2. Сімейний кодекс України №2947-ІІІ від 10 січня 2002 р. // ВВР. – 2002. – №21–22. – 135 с.
3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
4. Цивільний процесуальний кодекс України №1618-ІV від 18 березня 2004 р. // ВВР. – 2004. – №40–41, 42. – 492 с.
5. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20.06.1969., №2006-VII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 27.06.1969–1969 р. – №26. – 204 с.
6. Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – 383 с.
7. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні»; №52/5 від 18.10.2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – №44. – 46 с.
8. Кокіна В. Шлюбний контракт доважок до кохання? // Урядовий кур’єр. – 1998 р. – №215.
9. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
10. Дякович М.М. Сімейне право: навч. Посібник. – К.:Правова єдність, 2009. – 512 с.
11. Заїка Ю.О. Спадкове право України: становлення і розвиток. Монографія. 2-е вид. К.: КНТ, – 2007. – 288 с.
12. Мироненко В.П / Пилипенко С.А. Сімейне право України: підручник.-К.:Правова єдність, 2008 – 477 с.
13. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України, за заг. ред. І.В. Жилінкової. -2008 р. – 670 с.
14.
Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.:
Знання,
2005. – 583 с. – (Вища освіта XXI століття).
15. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. – К.:Вид.Дім «Ін Юре». – 2003 р. – 432 с.
16. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур: Відкритий міжнар. ун-т розв. людини «Україна». – К.: Ун-т «Україна», 2005. – 116 с.
17. Сімейне право України: Нотаріат. Адвокатура. Суд. // Науково-практичний посібник. За заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я. – 2005. – 896 с.
18. Сімейне право України: Підручник. // Ариванюк Т.О., Бірюков І.А., Гопанчука В.С., Дзери О.В. та ін. За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина. – 2002. – 304 с.
19. Сімейне право України: Підручник / За заг. Ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – К.:Юрінком Інтер. – 2004. – 264 с.
20. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
21. Співак В.М., Гопанчук В.С. Законодавство України про шлюб та сім’ю. – К.:Наукова думка. – 1998. – 238 с.
22. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
23. Цивільний кодекс України. – Коментар. – Вид. друге із змінами станом на 15.01.2004. – Харків. – ТОВ «Одісей». – 2004. – 1100 с.
24. Шимон С. І. Сімейне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2004. – 164 с
Размещено на
