Визначення надр було вперше дано в проекті Основ законодавства про надра. В науковій літературі також було запропоновано визначення цього поняття. Так, Б. Єрофєєв вважав, що надра - це геометричний простір і весь його вміст, що знаходиться під земною поверхнею [3]. Таке визначення було прийнятним на той час, але на сучасному етапі воно потребує конкретизації.
Чинне законодавство України про надра вийшло на більш високий якісний рівень. Правове визначення надр законодавець ставить сьогодні у залежність від тих соціальних, економічних процесів, які відбуваються в Україні.
Поняття «надра» є ключовою правовою дефініцією, від змісту якої залежить сфера регульованих відносин та шляхи розвитку гірничого законодавства. Відповідно до ст. 1 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року №132/94-ВР[4] надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
На думку О.П. Шем'якова, при визначенні поняття надр, як юридичної категорії, слід виходити з найбільш суттєвих юридично-значущих ознак, до яких необхідно відносити природно-екологічні, геолого-економічні, соціально-правові властивості самостійного об'єкта природного середовища - надр. При цьому він вважає за необхідне відобразити співвідношення надр з підземними водами, накопиченнями мінеральної сировини техногенного походження та іншими природними об'єктами[5].
В спеціальній літературі постає питання про розмежування таких природних об'єктів, як земля і надра, а також сфери застосування земельного і надрового права. Трапляється, що корисні копалини виходять на земну поверхню. З огляду на це поширеною є думка, що частина поверхні землі є складовою надр. Однак земля і надра за своїм положенням в навколишньому природному середовищі, якісними показниками, властивостями, цілями використання — різні природні об'єкти, які не можуть переходити один в одного. Як правильно зазначав Н. Мухітдінов, розмежовуючи ці об'єкти, слід виходити з особливостей правового режиму, а не з природного зв'язку надр і землі[6].
Аналіз теоретичних поглядів щодо змісту поняття «надра» свідчить про їх залежність від двох критеріїв. Це, по-перше, види користування надрами, по-друге, індивідуалізація надр за допомогою співвідношення з іншими природними об'єктами. У Кодексі України про надра їх ідентифікація здійснюється шляхом вказівки на межі зіткнення із частинами інших природних об'єктів - поверхнею землі, дном водоймищ. Для визначення нижньої межі застосовується суб'єктивний критерій - доступність для геологічного вивчення та освоєння[7].
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну геологічну службу України" геологічне вивчення надр — це спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на отримання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства. Для виявлення можливостей людини ефективно впливати на природні процеси, регулювати напрями і напруженість такого впливу і передбачається визначення нижньої межі надр. Щодо визначення верхньої межі надр, то цілком правильно вважає М. Бринчук, що надра розташовані нижче шару родючого ґрунту[8].
Відповідно до ст. 1 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 року № 1127-ХІV [9] корисні копалини - це природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.
Вони за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр (ст. 6 Кодексу України про надра).
До копалин загальнодержавного значення відносяться: вугілля, руда, нафта, природний газ та інші.
До копалин місцевого значення відносять: пісок, глина, камінь, галька, вапно та інші.
Віднесення корисних копалин до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Кабінету України з питань геології та використання надр.
Запаси мінеральної сировини в світі величезні.
Прогнозні ресурси хімічного палива оцінюються в обсязі близько 12800 млрд т, із яких вугілля складає приблизно 11200 млрд т, нафта – 740млрд т, природний газ – 630 млрд т.
У сучасний період щорічно з надр землі видобувають близько 120млрд.т. руди та інших корисних копалин.
Великі видобування гірничих порід здійснюється на території України. У республіці щорічно видобувається 5,3 млн.т. нафти, 28,1 млрд. м3 газу, майже 137 млн.т. кам’яного та 9,3 млн.т. бурого вугілля.
Визначення понять «родовища корисних копалин» та «техногенні родовища корисних копалин» регламентовані у ст. 5 Кодексу України про надра:
Родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.
Техногенні родовища корисних копалин - це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду.
Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр.
Державний фонд надр формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр разом з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.[10]
1.2 Поняття та зміст надрокористування
Право користування надрами є різновидом права природокористування. Це один з інститутів екологічного права, який формується у системі гірничого права, має свої особливості, включає в себе сукупність правових норм, що регулюють підстави і порядок виникнення, зміни та припинення права надрокористування, права та обов 'язки надрокористувачів.
Право користування надрами похідне від права виключної власності українського народу на надра. Воно має яскраво виражений цільовий характер, оскільки при наданні ділянок надр у користування обов'язково вказується конкретна мета, з якою вони повинні використовуватися та для якої вони надаються [11].
Суб'єктами права користування надрами згідно зі ст. 13 Кодексу України про надра можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Тобто суб'єктами права користування надрами в Україні визнається коло осіб, які в установленому законом порядку набули право користування надрами і несуть у зв'язку з цим відповідні права і обов'язки щодо геологічного вивчення, раціонального використання надр та їх охорони.
Об'єктами права користування надрами є конкретні юридично відокремлені (визначені) ділянки надр, закріплені на праві користування за певними суб'єктами.
Змістом права користування надрами є права і обов'язки, які встановлені законодавством України про надра для суб'єктів права користування надрами щодо наданих їм ділянок надр.
Усі суб'єкти права користування надрами мають право:
—здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії);
—розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу (ліцензії) та угодою про розподіл продукції;
—здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії) консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини;
—право на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.
До основних обов'язків користувачів надр згідно зі ст. 24 Кодексу України про надра належать:
—використання надр відповідно до цілей, для яких їх було надано;
—забезпечення повноти геологічного вивчення, раціонального, комплексного використання та охорони надр;
—забезпечення безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища;
—приведення земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання в суспільному виробництві;
—виконання інших вимог щодо користування надрами, встановлених законодавством України.
Користування надрами на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони є платним.
Плата справляється у вигляді платежів за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи за рахунок державного бюджету; збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) та акцизного збору. Платежі можуть справлятися як разові внески або регулярні платежі, що визначаються згідно з відповідними еколого-економічними розрахунками залежно від економіко-географічних умов і розміру ділянки надр, виду корисних копалин, тривалості робіт, від стану геологічного вивчення території та ступеня ризику.
Нормативи плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Плата за користування надрами може вноситися як у вигляді грошових платежів, так і в натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім радіоактивної сировини та продуктів її переробки, благородних металів, алмазів та коштовних каменів, матеріалів та послуг оборонно-військового характеру, а також інформації, що віднесена до державної таємниці (ст. 32 КпН України)[12].
Підстави виникнення права користування надрами. Надра надаються в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності в них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Спеціальні дозволи в межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності. Надання таких дозволів здійснюється після попереднього погодження з відповідною місцевою радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли в наданні земельної ділянки немає потреби. Ліцензії на користування надрами надає Державний комітет природних ресурсів України за погодженням з відповідними міністерствами та відомствами, як правило, на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України[13]. Рішення про видачу ліцензії або відмова в ній надається протягом не більше 30 днів від дня подання заяви та необхідних документів.
Підстави і порядок припинення права користування надрами. Право користування надрами може бути припинено (повністю чи частково), зупинено на деякий час через підстави, передбачені чинним законодавством. Підстави припинення права користування надрами передбачені у ст. 26 КпН України.
