Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва
Міністерство науки та освіти України
Національна Юридична академія України ім. Я.Мудрого
НАУКОВА РОБОТА
з аграрного права
На тему
«Правове регулювання відносин у соціальній сфері сільськогосподарського виробництва»
Виконала
студентка 2 групи
5 курсу,10 факультету
Колесник В.В
Науковий керівник
доцент, кандидат юридичних наук
Корнієнко Г.С
Харків – 2010р.
План
Вступ
1. Поняття соціального розвитку села
2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села
3. Правове регулювання житлового будівництва на селі
4. Правове регулювання шляхового будівництва в сільській місцевості
5. Правове забезпечення культурно-побутового і спортивно-оздоровчого обслуговування сільських мешканців
6. Медичне обслуговування мешканців села
Висновок
Література
Вступ
Необхідність сучасних аграрних перетворень в Україні, соціального відродження села обумовлена переходом до ринкових відносин. Аграрні перетворення неодноразово проводилися в країні і раніше, але, по суті, вони не давали позитивних результатів. В окремі періоди відбувався певний підйом сільськогосподарського виробництва, але в цілому економіка аграрного сектора занепадала.
За час, що минув від 1991 року, обсяги валової аграрної продукції в Україні скоротилися більше, ніж на половину, триває процес зменшення сільського населення, не вирішена проблема так званих «неперспективних» сіл, різко погіршилася екологічна ситуація в сільській місцевості у зв'язку з забрудненням земель і водойм ядохімікатами, радіонуклідами тощо, спостерігаються інші негативні явища.
Стратегією економічної та соціальної політики на 2005роки, Указом Президента України від 15 липня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» визначені і офіційно затверджені основні засади і пріоритети розвитку соціальної сфери села, серед яких важливе місце посідають організаційно-економічні і правові заходи, спрямовані на поліпшення життєзабезпечення сільського населення в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері. Зокрема, це допомога відсталим селам і регіонам; надання державних кредитів на житлове та інше будівництво працівникам агропромислового комплексу; матеріальне та інше стимулювання переселенців у сільську місцевість; поліпшення обслуговування сільського населення та розвиток матеріальної бази закладів соціально-культурного призначення; поліпшення планування й забудови населених пунктів у сільській місцевості тощо.
Ці заходи є першочерговими, пріоритетними як життєво важливі для села. Для їх здійснення необхідно усунути недоліки:
а) політичного характеру (протистояння в парламенті, неузгодженість у діях між гілками влади і управління);
б) правові (обмеженість і суперечливість чинного законодавства);
в) економічні (криза в економіці країни в цілому та її аграрному секторі зокрема);
г) соціальні (передусім споживацьке ставлення частини суспільства до потреб та інтересів села).
Вище викладене, аналіз чинного законодавства дозволяють сформулювати загальне поняття основних засад розвитку соціальної сфери села.
Основні засади розвитку соціальної сфери села являють собою комплекс пріоритетних економічних, правових, політичних і соціальних заходів, спрямованих на відродження села, поліпшення організації життєзабезпечення сільського населення як структурної складової стратегії здійснення аграрної і земельної реформ.
Важливість здійснення соціально-економічного реформування на селі обумовило необхідність розробки і прийняття спеціального законодавства по врегулюванню цих відносин. Першим законом, в якому були викладені правові завдання соціальних перетворень на селі, став Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (в редакції від 15 травня 1992 року).
19 вересня 2007 року була прийнятта Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» N 1158, цей документ розроблений з метою реалізацію основних напрямів державної аграрної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку високоефективного конкурентноспроможного аграрного сектори економіки нашої держави.[1]
1. Поняття соціального розвитку села
В сучасних селах України проживають її громадяни — працівники колективно-кооперативних і акціонерних державних сільськогосподарських підприємств, кооперативних товариств; колишні їхні трудівники, а нині - люди похилого віку, представники сільської інтелігенції та інші громадяни. Все їхнє життя — це благородна трудова діяльність.
Аграрне право як самостійна галузь права регулює суспільні відносини, що виникають між суб'єктами права у процесі здійснення державної соціальної політики, спрямованої на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення, комплексний розвиток сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвиток об'єктів соціальної Інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва.
Розвиток соціальної сфери села є одним з основних напрямів соціальної політики держави і залежить від наслідків здійснення аграрної і земельної реформи в Україні.
Реформування аграрних і земельних відносин на ринкових засадах, приватизація підприємств АПК, реструктуризація недержавних сільськогосподарських підприємств на основі паювання земель, погіршення фінансового стану та зниження платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалість кредитно-фінансової системи, демографічна криза здійснення соціальних перетворень на селі в нових умовах, суттєво змінюють зміст і характер суспільних відносин у соціальній сфері села, які потребують правової регламентації.
У Постанові Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» проголошується:
- створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення;
- підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості як основної умови підвищення рівня життя населення;
- підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір;
- подолання стихійності та тінізації аграрного ринку;
- створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення.
Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє визначити основні засади, на яких здійснюється правове забезпечення розвитку соціальної сфери села, а саме:
— гарантованість реалізації суб'єктами аграрного підприємництва і громадянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості;
— пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу;
— державна підтримка пріоритетного розвитку соціальної сфери села через систему організаційних, фінансових, матеріальних, правових та інших заходів;
— недопустимість зміни профілю діяльності і цільового призначення об'єктів соціальної сфери села у процесі приватизації;
— законність.
Конституція України закріплює широке коло соціально-економічних прав, які можуть бути реалізовані суб'єктами аграрного права з метою створення належних умов соціального розвитку села. Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Чинне законодавство України вживає такі поняття, як "соціальний розвиток села", "соціальна сфера села", "об'єкти соціальної сфери села", однак не визначає цих понять як самостійних правових категорій. З правової точки зору ці поняття необхідно розуміти як коло суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації юридичними та фізичними особами соціально-економічних прав, державної підтримки пріоритету соціальних перетворень у сільській місцевості і врегульовані нормами права.
Правове регулювання соціального розвитку села необхідно розмежовувати з поняттям "правове забезпечення соціального захисту", оскільки право на соціальний захист включає в себе право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на соціальний захист є складовою частиною гарантованого Конституцією України права на соціальний розвиток села.
Аналіз норм чинного законодавства України дозволяє зробити висновок про те, що соціальна сфера села є самостійним об'єктом правового регулювання і її слід розглядати через призму правового режиму об'єктів, за наявності яких і створюються належні соціальні умови на селі.
2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села
1. Розгляд правового режиму об'єктів соціальної сфери села передбачає з'ясування питання щодо визначення поняття таких об'єктів, проведення їх класифікації, аналізу права власності і права користування об'єктами соціальної сфери, правові підстави зміни їх функціонального використання тощо. Визначення поняття переліку об'єктів соціальної сфери є важливим для державного регулювання основних напрямів економіки шляхом прийняття бюджету та фінансування соціальної сфери, встановлення фінансових і матеріальних пільг і переваг для тих суб'єктів, які спрямовують свої кошти на реалізацію програм пріоритетного розвитку соціальної сфери села.
Чинне законодавство України не визначає єдиного поняття "об'єкти соціальної сфери". У законах про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу, про охорону здоров'я, про освіту, про культуру та інших законах і підзаконних актах вживаються різні терміни щодо визначення об'єктів соціальної сфери, зокрема, "об'єкти соціально-культурного призначення", "об'єкти соціальної інфраструктури", "об'єкти охорони здоров'я, фізкультури і спорту", "об'єкти інженерної інфраструктури", "об'єкти житлового фонду" тощо.
Об'єкти соціальної сфери поділені на такі групи:
— житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення (житлові будинки, гуртожитки для робітників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, водогони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);
— охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально-фізкультурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери, поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спеціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо).
— народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми, професійні училища, курси, учбові комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні школи, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);
