Фінансування шляхового будівництва у сільській місцевості має здійснюватись у пріоритетному порядку за рахунок централізованих капіталовкладень та місцевого бюджету. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливості фінансування дорожнього будівництва за рахунок інших джерел. Так, наприклад, Законом України "Про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування організують благоустрій населених пунктів, залучаючи для цього кошти, трудові й матеріальні ресурси підприємств (об'єднань, організацій і установ), а також населення. Названі місцеві органи самоврядування забезпечують також розвиток на відповідній території мережі автомобільних шляхів загального користування та їх утримання, обладнання технічними засобами регулювання дорожнього руху і засобами зв'язку, спорудження будинків і приміщень для служби ремонту і утримання шляхів, а також підприємств громадського харчування, автосервісу і відпочинку пасажирів.
Стабільні джерела фінансування визначаються за рахунок бюджетних, а також спеціальних позабюджетних коштів для реалізації програм розвитку шляхового господарства з метою підвищення соціального рівня життя населення, особливо в сільській місцевості, оздоровлення екологічної обстановки, створення на шляхах належних умов безпеки руху та сучасних елементів шляхового сервісу, зменшення збитків через незадовільні шляхові умови.
Промислові, транспортні, будівельні та інші підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, кооперативи і господарські товариства, незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності відраховують кошти на шляхові роботи у відсотковому відношенні до обсягу виробництва (виконаних робіт чи наданих послуг) з віднесенням нарахованих і сплачених сум на витрати виробництва.
Відповідно до чинного законодавства України, функції розпорядника цільових державних централізованих капіталовкладень у соціальну сферу села покладаються на органи місцевого і регіонального самоврядування і місцеву державну адміністрацію, які несуть однакову відповідальність з іншими учасниками інвестиційного процесу за цільове й ефективне їх використання.
Заходи щодо розвитку транспортного сполучення та зв'язку здійснюються шляхом:
будівництва та реконструкції автомобільних доріг загального користування у сільській місцевості, завершення будівництва під'їзних доріг з твердим покриттям до сільських населених пунктів, збільшення обсягів робіт з облаштування сільських вулиць;
забезпечення належного транспортного сполучення населених пунктів з автомобільними дорогами загального користування за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
забезпечення належного транспортного сполучення населених пунктів з дорогами республіканського та загальнодержавного значення за рахунок коштів місцевих бюджетів;
оптимізації автобусної маршрутної мережі з метою забезпечення регулярного зв'язку населених пунктів з районними та обласними центрами;
сприяння розвиткові підприємницьких структур в організації маршрутних пасажирських та вантажних перевезень у сільській місцевості.
5. Правове забезпечення культурно-побутового і спортивно оздоровчого обслуговування сільських мешканців
Чільне місце в комплексі заходів, спрямованих на розвиток соціальної сфери села і його відродження, належить створенню для жителів сільської місцевості культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших умов
Найгострішими проблемами соціально-культурного обслуговування сільського населення є:
нерозвинутість мережі відповідних закладів, що не дає можливості частині населення задовольняти найнагальніші потреби в навчанні і вихованні дітей, догляді за людьми похилого віку та інвалідами, отриманні послуг у сфері охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту;
неспроможність місцевих бюджетів фінансувати діяльність закладів, що надають найнеобхідніші послуги населенню;
низький рівень забезпечення закладів соціально-культурної сфери, особливо у невеликих селах, кваліфікованими спеціалістами.
Майже половина сільських населених пунктів не мають шкіл (серед них 1,8 тис. сіл, у кожному з яких проживають більш як 50 дітей шкільного віку), 315 сіл з населенням понад 500 чоловік не мають закладів охорони здоров'я. При цьому через відсутність належного фінансування в 1996-2001 роках кількість шкіл зменшилася на 316 одиниць, дошкільних навчальних закладів - на
2 тис. одиниць, дільничних лікарень - на 475, клубів та будинків культури - на 2 тис. одиниць. Більш як 300 тис. учнів та 32,6 тис. педагогічних працівників проживають за межею пішохідної доступності до навчальних закладів. Лише близько 20 відсотків дітей дошкільного віку відвідують дитячі садки. У середньому по Україні на 42 сільські ради припадає один стадіон, навантаження на один спортивний зал становить 2,2 тис. осіб, а на спортивний майданчик - 2,7 тис. осіб. Половина спеціалістів закладів культури на селі працюють на умовах неповного робочого часу.
Складні умови проживання, несвоєчасна виплата заробітної плати, професійна та культурна ізольованість зумовлюють плинність кадрів і неукомплектованість багатьох закладів соціально-культурної сфери спеціалістами необхідних професій.
Згідно з Указом Президента України від 15 липня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» у сфері фізичної культури і спорту:
реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків;
реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл;
впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села;
спорудження та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах;
поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд України.
Спорудження об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення відповідно до ч. 1, ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу» здійснюється місцевими радами і місцевими державними адміністраціями за рахунок державного і місцевого бюджетів.
Господарства (підприємства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб'єкти господарської діяльності незалежно від форм власності не позбавлені права також за рахунок власних коштів і накопичень здійснювати будівництво вищевказаних об'єктів. Спорудження будинків культури, бібліотек, спортзалів, спортивних шкіл, профілакторіїв, будинків відпочинку, дитячих ясел і садків та інших об'єктів культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати і шляхом об'єднання на договірній основі коштів з місцевими радами та місцевими державними адміністраціями.
Забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення може здійснюватись і благодійними фондами та організаціями і установами ( в тому числі і міжнародними), а також промисловими підприємствами, які безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та агропромисловим комплексом. Промислові підприємства, відповідно до ст. 7 Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу», в цих випадках забезпечуються матеріалами централізовано і не оподатковуються. Також не оподатковуються прибутки будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти, зв'язку, енергетичних, газових і водорозподільчих систем, тваринницьких приміщень інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку і інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального стану села. Ці заходи передбачаються чинним законодавством з метою заохочення і залучення цих підприємств до участі в розбудові села та його відродженні.
Життєво необхідним є вирішення питань у сфері медичного обслуговування сільських жителів, а також торгівлі, зокрема забезпечення рівних з містом умов постачання населення промисловими і продовольчими товарами, побутового обслуговування, забезпечення електроенергією на пільгових умовах, що передбачено ст.12 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу». Проте практика свідчить, що виконання цього закону здійснюється не належним чином.
6. Медичне обслуговування мешканців села
З метою забезпечення розвитку сфери охорони здоров'я та поліпшення демографічної ситуації у Постанові Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» першочергова увага приділяється:
реалізації державної політики щодо поліпшення демографічної ситуації в сільській місцевості, наданню оздоровчо-профілактичної та медичної допомоги населенню, створенню належних виробничих і побутових умов, забезпеченню дотримання вимог техніки безпеки та виробничої санітарії;
формуванню та забезпеченню функціонування на селі системи надання медичної допомоги населенню на основі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
реструктуризації мережі закладів первинної медико-санітарної допомоги із введенням фельдшерсько-акушерських пунктів до складу сільських лікарських амбулаторій як структурних підрозділів;
забезпеченню рівного доступу до надання первинної медико-санітарної допомоги сільським жителям шляхом створення фельдшерсько-акушерських пунктів у селах з населенням понад 500 осіб; реорганізації фельдшерсько-акушерських пунктів, які здійснюють обслуговування понад 1000 осіб, в амбулаторії загальної практики сімейної медицини та їх належному оснащенню;
поліпшенню спеціалізованої, швидкої та невідкладної медичної допомоги, що надається сільському населенню, шляхом оснащення лікувально-профілактичних закладів сучасним лікувально-діагностичним обладнанням та спеціальними автотранспортними засобами;
підвищенню якості необхідних реабілітаційних послуг, що надаються інвалідам та дітям-інвалідам з числа сільського населення, а також послуг, пов'язаних з їх транспортуванням до реабілітаційних закладів.
У сфері охорони здоров'я необхідно реалізувати:
відкриття закладів охорони здоров'я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 чоловік;
створення у сільських населених пунктах із чисельністю жителів понад 1000 чоловік амбулаторій загальної практики - сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики - сімейної медицини;
розширення мережі аптек та аптечних кіосків;
створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома;
оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобілями;
надання лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допомоги і здійснення санітарно-протиепідемічних заходів силами спеціальних бригад обласних та районних закладів охорони здоров'я;
зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування і оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їх дітей.
У міжрайонних лікувальних центрах буде зосереджена найбільш сучасна медична техніка і будуть приймати провідні фахівці Харкова і області. Про це повідомив в ефірі програми обласного телебачення «Час влади» голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін. Він зазначив, що як і раніше, у всіх районах будуть працювати центральні районні лікарні, але вузькоспеціалізована допомога, складні планові операції і специфічне лікування буде відбуватися саме в міжрайонних центрах.
«У рамках єдиного медичного простору ми проводимо дуже багато революційних дій, які сьогодні стають предметом пильної уваги Міністерства охорони здоров'я, і наш досвід вже пропонують в якості позитивного іншим областям. Ми першими вирішили, що фельдшерсько-акушерські пункти та амбулаторії сімейного типу неможливо далі залишати на фінансуванні місцевих рад, сіл, селищ, тому що фінансування немає. У нас 27 районів, і вивчивши детально ситуацію, ми прийняли рішення створити 10 міжрайонних лікувальних центрів, які будуть працювати не на один район, а на більше, зосередити там максимальну кількість медичної техніки, зобов'язати провідних професійних лікарів Харкова та області за визначеним графіком вести там прийом, консультацію, а якщо треба - і оперувати, і таким чином вирівняти ту диспропорцію, яка сьогодні є в якості обслуговування пацієнтів у місті та області. Люди, що живуть у селі, повинні мати можливість отримувати як мінімум таке ж медичне обслуговування, як жителі міста», - заявив Михайло Добкін.[4]
Висновок
Визначення політики сільського розвитку стає в останні роки одним із актуальніших досліджень. Існують чотири причини, які все більш наполегливо заставляють займатися сільським розвитком:
1) втома людей у багатьох країнах від «привабливості» високоурбаніхзованої цивілізації, ріст престижу сільського способу життя;
2) розуміння того, що без стійкого розвитку села неможливий прогрес і гармонійний розвиток суспільства в цілому;
3) посилююча криза сільського життя, перетворення сільських регіонів у зони бідності і соціального неблагополуччя;
4) неефективність, а то й неможливість використання на селі механізмів розвитку, придатних для міських спільнот.[5]
У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально – економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь – якого суспільства є ставлення його до селянина.
Соціальне відродження села та підвищення ефективності аграрного виробництва — процеси органічно пов’язані. Реформи аграрного сектора матимуть позитивні результати лише за умови їх соціального спрямування та підвищення життєвого рівня сільського населення.
Регулювання розвитку соціальної сфери села здійснюється на державному та регіональному рівнях.
На державному рівні розробляються основні положення державної політики відродження села та засоби її реалізації; демографічна політика; визначаються основи соціального захисту, засади розвитку освіти, охорони здоров’я, культури та інших галузей соціальної інфраструктури з викладом стратегії, нормативів та основних принципів організації обслуговування сільського населення; готуються відповідні акти законодавства з питань, що вимагають правового забезпечення.
На регіональному рівні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства та в межах своїх повноважень розробляють власні програми та забезпечують створення належних умов для розвитку соціальної сфери села.
Література
Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві: Закон України від 15.05.1999 р. //Відом. Верхов. Ради України. 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 р. N 1158
Указом Президента України від 15 липня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села»
Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи: Указ Президента України від. 12.04.2000 р., № 584/2000
Концепція загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року: Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.08.2004 р.
Аграрне право України: Підручник/ За ред. О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2006.
Аграрне право України: Підручник /За ред. В.З. Янчук. – 2-е вид., переробл. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
Дмитренко И.А. Правовое обеспечение социально-экономического развития колхозов. – К.: Изд-во Украинской сельскохозяйственной академии, 1991.
Джерела фінансування розвитку соціальної інфраструктури села\ #"#">#"#">#"#">#"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Лузан Ю.Я. Тези виступу на презентації державної програми розвитку українського села за період до 2015 року\ #"#_ftnref2" name="_ftn2" title="">[2] Джерела фінансування розвитку соціальної інфраструктури села\ #"#_ftnref3" name="_ftn3" title="">[3] Решитько ТВ. Проблема розвитку сільських територій та зайнятості населення – 12.05.09\ #"#_ftnref4" name="_ftn4" title="">[4] Жителі села повинні отримувати не менш якісне медичне обслуговування, ніж городяни. Михайло Добкін. #"#_ftnref5" name="_ftn5" title="">[5] Срібнюк М.С. Сільський розвиток в Україні: проблеми і перспективи \ http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Vkhnau_ekon/2009_14/pdf/14_23.pdf
