Поділ підприємства може відбуватися добровільно за рішенням засновника (засновників) приватного підприємства так і за рішенням державних органів, наприклад Антимонопольного комітету.
Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.
У разі незгоди з цією постановою підприємство, об’єднання, господарське товариство вправі відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального Кодексу України звернутися до Господарського суду із заявою про визнання її недійсною [28].
При виділі юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб’єкт, зі складу якого відбувся виділ. До новоствореного підприємства переходять права та обов’язки відповідно до розподільчого акту.
Перетворення – це припинення суб’єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.
Якщо з процесами злиття, приєднання, виділення приватних підприємств ситуація дещо зрозуміла, хоча й у цих процесах існує ряд особливостей то процес перетворення приватного підприємства в іншу організаційну форму здається цікавішим. В силу того, що приватні підприємства можуть бути унітарними та корпоративними розглянемо деякі особливості реорганізації унітарного приватного підприємства.
Розглянемо перетворення приватного підприємства з одним засновником на приватне товариство [41; c.83]. Тут постає питання чи може бути одна фізична особа засновником товариства? Відповідь на це питання містить ст. 114 ЦК України [5] яка закріплює можливість створення господарського товариства, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдиним учасником. Виключенням є акціонерні товариства, засновником яких виступає держава. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однією особою, яка стає його єдиним учасником. Встановлюється лише обмеження (141 Цивільного кодексу [5]), що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (відповідно до статті 151 Цивільного кодексу [5] до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом). Подібну норму містить також стаття 153, яка встановлює, що акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.
Така конструкція називається "компанія однієї особи". Виділяють два способи створення господарських товариств з одним учасником (акціонером): прямий і непрямий. У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення господарського товариства однією особою дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції, США. Непряме визнання компаній однієї особи полягає в тому, що існує заборона утворення господарського товариства одним засновником, але допускається його функціонування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник. Зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія.
Таким чином, в Україні можливе створення компаній однієї особи. Проте як компанії однієї особи не можна створювати повні і командитні товариства, що пояснюється договірною природою їх створення. Адже вони створюються і діють на підставі засновницького договору (ст. 120, 134 Цивільного кодексу [5]), який може бути укладено лише кількома особами. Слід зазначити, що можливість створення господарських товариств однією особою сприймається неоднозначно: хто підтримує, а хто заперечує. На мою думку, така зміна має багато позитивних моментів. Зокрема, підприємці матимуть право вибору ще однієї форми організації своєї діяльності, яка забезпечуватиме відокремленість майна засновника і господарського товариства, що ним створюється, тим самим обмежуючи ризик втрати власного майна. Крім того, полегшується вступ чи вихід учасників товариства, наприклад, у порівнянні з унітарним підприємством, в якому для цього необхідно провести його реорганізацію.
Крім дозволу створювати господарське товариство однією особою, законодавець передбачає встановлення для товариства з обмеженою відповідальністю максимальної кількості учасників. А саме відповідно до статті 141 Цивільного кодексу [5] максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі впливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Слід зазначити, що в інших державах ця кількість коливається від 30 до 50 членів.
Отже, відповідь на поставлене питання є ствердною – приватне підприємство з одним засновником може бути перетворене на товариство.
Законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України [5] товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив, тобто товариство з обмеженою відповідальністю не може бути перетворено у приватне підприємство. Стаття 10 Закону України ”Про благодійництво та благодійні організації” [14] встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.
Моментом переходу прав та обов’язків до суб’єктів господарювання – правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію.
Ст. 107 ЦК України [5] регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов’язання. ЦК України не уточнює, які саме зобов’язання повинні за такими вимогами бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується виконання як грошових зобов’язань, так і інших договрів.
Кредитор зобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з реорганізації у строк, визначений у повідомлені про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовільняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, в тому числі спірні зобов’язання. Даний акт затверджується засновником або іншим органом, що прийняв рішення про реорганізацію.
Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.
У разі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи правонаступника (ч. 3. ст.34 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” [19]).
При вирішенні майнових спорів, пов’язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати таке.
У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов’язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.
Якщо в розподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.
Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов’язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов’язань.
Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов’язує перехід майнових прав та обов’язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов’язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов’язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарським судом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.
Правонаступник повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв’язку з цим нового (або нових).
Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіх своїх діях зв’язаний попередніми процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов’язковою для позивача-правонаступника.
3.2 Державна реєстрація реорганізації приватного підприємства
Юридично закінченим факт реорганізації приватного підприємства чи будь-якого іншого є факт внесення відповідної інформації до державного реєстру.
Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення (ст. 37 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [19]) голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинні подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
