заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;
свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;
оригінал установчих документів;
нотаріально посвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копію розподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу;
довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;
документ про узгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби;
довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи з обліку як платника податків;
довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
У випадках, що встановлені законом, крім вище зазначених документів, додатково подається висновок аудитора щодо достовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.
Передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Підписи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бути нотаріально посвідчені.
Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, якщо:
документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
документи подані не у повному обсязі;
документи не відповідають встановленим вимогам,
передавальний акт або розподільчий баланс не відповідає встановленим вимогам,
документи подані раніше строку,
Зміни до установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результаті приєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті приєднання. Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації таких змін до установчих документів та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання.
Злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
Поділ вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичних осіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу.
Перетворення вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення.
Розглянувши етапи та порядок проведення реорганізації юридичних осіб в тому числі і приватних, проаналізувавши законодавчу базу можна зробити висновок, що процедура реорганізації не вивчена науковцями та не врегульована законодавством. Оскільки сама реорганізація може мати на меті не лише ”благородні” цілі, а й можливість ухилення від кредиторів. Дана можливість мною вбачається в тому, що законодавство не регулює порядок передачі майна та забезпечення зобов’язань. Передача активів та пасивів, особливо в процесі виділу, та поділу приватного підприємтсва проводиться за розподільчим актом, що складається уповноваженими представниками. При цьому законодавець не регламентує пропорційність розподілу майна між новоствореними суб’єктами господарювання та розподілу між ними зобов’язань.
При цьому, на мій погляд, реорганізація приватного підприємства може проводитися з метою ухилення від виконання договірних зобов’язань підприємства, що реорганізується шляхом домовленостей та укладанням фіктивних угод між новоствореними підприємствами.
Таким чином, одним зі шляхів виведення майна боржника з під впливу кредиторів може бути його реорганізація. Оскільки, практично все законодавство про юридичних осіб не містить гарантій для кредиторів у випадку реорганізації господарюючих суб’єктів.Аналіз судової практики показує, що багато підприємств у процесі реорганізації намагаються всю заборгованість перед кредиторами передати свідомо збитковим виділеним структурним підрозділам. Це призводить до банкрутства підприємств, що виділяються, i до свідомо непоправних збитків кредиторів. Найбільшого розвитку таке явище одержало після прийняття Указу Президента України від З грудня 1999 р. № 1529/99 ”Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” [21], коли колективні сільськогосподарські підприємства у масовому порядку реорганізовувалися не піклуючись про долю боргів перед кредиторами.І Закон України ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [9] (у редакції 1999 р.) не дуже захищав права кредиторів, оскільки норми, що передбачала спеціальну підставу для оспорювання угод, вчинених боржником до порушення справи про банкрутство, подібної колишній редакції ст. 15 Закону про банкрутство, вже не було. Боржники, використовуючи реорганізацію безкарно йшли від відповідальності перед кредиторами.
Звичайно, процедура санації передбачає можливість оспорювання угод боржника, але коли майна, яке залишилося, свідомо не вистачає на покриття боргів кредиторів, то про фінансове оздоровлення не може бути й мови. Таким чином, існування „дір” у правовому регулюванні питань реорганізації і відносин неспроможності тільки сприяє розвитку економічних правопорушень. Отже, згідно норм чинного законодавства, однією з форм припинення суб’єктів підприємництва є реорганізація. Законодавцем визначено лише форми здійснення реорганізацій до яких віднесено: злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення. З аналізу змісту даних форм можна сформулювати визначення, що реорганізація це спосіб припинення юридичної особи з переходом усіх прав та обов’язків до правонаступників у порядку загального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи.
ВИСНОВКИ
Становлення ринкової економіки в Україні дало поштовх розвиткові підприємницьких ініціатив. Реформування державного сектору економіки країни дало можливість розвиткові різних форм власності на засоби виробництва. Зрозуміло, що ринок не може розвиватися стихійно йому необхідне правове регулювання. Як відомо попит породжує пропозицію. Розвиток підприємницьких ініціатив дав поштовх і розвиткові національного законодавства в галузі підприємництва. Законодавство гарантує гармонійний розвиток всіх форм власності та рівності перед законом. Зокрема це положення здобуло своє закріплення як в законодавчих актах так і в Конституції України [1] 1996 року.
Домінуючою формою здійснення господарської діяльності є підприємство. Законодавством визначено в залежності від форм власності такі види підприємств як: підприємство засноване на приватній власності, підприємство засноване на комунальній власності, підприємство засноване на колективній власності, підприємство засноване на державній власності.
Аналізуючи статистичні дані Державного комітету статистики [31-33] близько 23% існуючих підприємств функціонують у формі приватного підприємства, що складає переважну більшість у порівняні з частками інших організаційно-правових форм підприємств. Дана обставина викликала зацікавленість стосовно правової природи функціонування приватного підприємства.
В ході вивчення цього питання було досліджено існуючу нормативно-правову базу – кодекси, закони, постанови КМ України, укази Президента України, Постанови та роз’яснення Верховного суду, судову практику, листи та роз’яснення вищих органів влади, публікації в засобах масової інформації, наукову літературу. Дослідженні даної джерелової бази дало змогу розкрити сутність приватного підприємства, правові особливості його створення та реорганізації, зробити аналіз чинного законодавства, виявити його позитивні та негативні сторони.
Приватним підприємством згідно зі статтею 113 ГК Кодексу [2] визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.
Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.
Так, приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.
Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).
Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.
Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу "достатності для здійснення господарської діяльності", теоретично статутний капітал приватного підприємства може дорівнювати нулю.
Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців".
Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
