Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВІДДІЛ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
Кафедра цивільного права і процесу
КУРСОВА РОБОТА
з курсу:
„Сімейне та цивільне правоУкраїни”
на тему:
“Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором ”
Тернопіль-2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття шлюбного договору. Його зміст, форма та строк дії
Розділ ІІ. Сфера застосування шлюбного договору
2.1 Визначення майнових відносин у шлюбному договорі
2.2 Умови, які не можуть включатись у шлюбний договір
Розділ ІІІ. Зміна та припинення шлюбного договору. Умови визнання його недійсним
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
За роки незалежності українське суспільство зазнало докорінних змін. Активно продовжуються процеси удосконалення правової системи. Не оминули ці тенденції і сімейні відносини. Сюди можна віднести введення до Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР норм про шлюбний контракт (договір) Законом України від 23 червня 1992 р. Таким чином вперше в Україні з’явилося законодавчо закріплене право подружжя на укладання шлюбного контракту (ст. 271 КпШС України). Хоч, слід зауважити, що довший час він так і залишався поверхово врегульованим та мало застосовуваним у практиці. Причинами цього можна назвати, зокрема, критичне ставлення населення до шлюбного контракту, обумовлене традиціями радянського періоду, недостатністю у населення правових знань про значення та праворегулюючі функції шлюбного контракту, а також недостатньою активністю сімейно-правової науки. Значення шлюбного договору дещо підвищилось з прийняттям Верховною Радою України нового Сімейного кодексу України (який набрав чинність з 1 січня 2004 року). У новому СК України інститут шлюбного договору зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, які потребують детального вивчення і глибоких досліджень.
Якщо звернутись до світової практики, то варто відмітити, що більшість країн світу давно визнали доцільність існування інституту шлюбного договору в законодавстві. Метою існування якого – надати подружжю достатньо широкі можливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком у вирішенні даної проблеми і правова система України.
Все вищевикладене і обумовило вибір даної теми дослідження.
Основною метою роботи є комплексний аналіз інституту шлюбного договору за сімейним законодавством України та з урахуванням цивільного законодавства, надання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму регулювання шлюбним договором майнових відносин подружжя.
Мета роботи визначила необхідність вирішення наступних завдань: проаналізувати історичний розвиток сімейних відносин і режимів майна подружжя; обґрунтувати значення інституту шлюбного договору для законодавства України; вивчити структуру та особливості функціонування шлюбного договору у світлі нового сімейного законодавства України; розкрити особливості предмету та суб’єктного складу шлюбного договору; дослідити умови укладання шлюбного договору та підстави його зміни; розкрити умови припинення шлюбного договору та його недійсності.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором.
Відповідно до наукових цілей та поставлених завдань, курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 16 найменувань, додатків.
Розділ 1. Поняття шлюбного договору. Його зміст, форма та строк дії
Першими почали регулювати майнові питання у шлюбі древні греки та римляни. І в Україні шлюбний договір широко застосувався серед населення. Важливою традицією для укладення майбутнього шлюбу було отримання благословення батьків. Хоча молоді дуже часто самі обирали собі пару, але остаточне рішення все одно було за батьками. Саме домовленість батьків була тією основою, на яку опиралися всі договірно-зобов'язальні відносини. Під час укладення шлюбного договору вже остаточно встановлювався посаг нареченої та віно, що вносив наречений. Посаг переходив у володіння родини, але віно залишалося власністю нареченої, що робило її матеріально незалежною, а також забезпечувало у випадку смерті чоловіка. Але з поширенням російського законодавства дружина втратила право вільно розпоряджатися своїм майном.
На початку шлюбний договір укладався в усній формі, але починаючи з ХVII століття - в письмовій (це в першу чергу стосувалося тих випадків, коли приданим була земля). З часом така форма договору стала обов'язковою. Договір фіксувався відповідними документами, які називалися «шлюбними» або «віновними листами» [16]. Порядок оформлення шлюбних договорів у населення різних регіонів України мав свої особливості, які стосувалися особистих питань (приватних).
Післяреволюційний час змінив відносини до власності, в тому числі і сімейній сфері. Теорія і практика в сфері сім'ї, які опиралися на комуністичну ідеологію, були направлені на викорінювання з сімейного життя будь-яких елементів матеріального розрахунку. В цей час шлюбний договір намагалися теоретично застосувати до нових умов життя. Від нього відмовитися зовсім, не було можливості, тому обговорювалася можливість укладання господарсько-шлюбних договорів. Але це так і не знайшло свого відображення в сімейному законодавстві того часу.
Інститут шлюбного договору в законодавство України ввійшов з прийняттям Закону України від 26.06.92 р. "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України", згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27-1, що регламентувала укладання шлюбного договору. Крім того, до набрання чинності Сімейним кодексом України (далі – СКУ) діяв Порядок укладання шлюбного контракту, затверджений постановою КМУ від 16.06.93 р. № 457. На сьогодні поняття, зміст, правила укладання шлюбного договору визначені главою 10 СКУ, який набув чинності 1.04.2004 р. Великого поширення в Україні такі договори наразі не отримали. Так, у 2004 р. було посвідчено 476 шлюбних договорів, у 2005 р. їх кількість збільшилась до 687. Найбільше шлюбних договорів (218) у 2005 р. було посвідчено в м. Києві [16] .
Серед науковців досі немає згоди у питанні визначення цього документа: що ж це – шлюбний контракт чи шлюбний договір? З. Ромовська вживає термін «договір», пояснюючи це „українізацією правничої термінології. С. Фурса, навпаки, відстоює формулювання „шлюбний контракт", наводячи такі аргументи: по-перше, термін „контракт" дозволяє чітко відмежувати цей вид угоди від інших договорів, які можуть укладатися подружжям; по-друге, за суб'єктним складом цей договір має відрізнятись від інших договорів, які можуть укладатися між членами сім'ї (ст. 9 СКУ) і отримати назву «сімейні договори», хоча в СКУ їх зміст не регламентується. Однак на противагу аргументам С. Фурси можна протиставити наступне: договір купівлі-продажу та спадковий договір, наприклад, теж значною мірою відрізняються один від одного, але це не є підставою для створення окремої родової назви для кожного виду угод [10, с.27]. Видової назви цілком достатньо, навіщо ж множити назви, та ще й іноземні? Крім того, термін «шлюбний договір» закріплено в законодавстві, що робить поняття «шлюбний контракт» радше побутовим синонімом.
Чинний СКУ хоча й містить окрему главу, присвячену шлюбному договору, не містить легального визначення цього поняття. Якщо Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 р. містив опосередковане, дещо загальне визначення поняття «шлюбного контракту», в якому через категорію угоди його загально-правова характеристика не розкривала повною мірою його сутності, то СКУ його не містить взагалі [4, с.103]. Більше того, регулювання СК України можливого змісту цього договору є неповним і суперечливим, що в значній мірі й обумовлює проблеми в його практичному застосуванні.
Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням [ 13, с.238 ].
На відміну від інших договорів подружжя, шлюбний договір має суттєві особливості [12]:
1) має комплексний характер і може одночасно включати умови, які складають зміст окремих видів договорів. Так, сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їхнього майна, умови про надання взаємного утримання та умови, що стосуються утримання дитини. Але при посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваного правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або повною мірою недійсним у суді тощо;
2) це єдиний вид договорів, предметом яких може бути не наявне, а так зване майбутнє майно, тобто майно, що буде придбане сторонами в майбутньому, коли ймовірність його придбання не є абсолютною;
3) має особливий суб’єктний склад. Його учасниками можуть бути не лише дружина та чоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (ч.1 ст.92СК). Тому при посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з’ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та їх наслідки (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину).
Але якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з’ясовує питання про наявність відповідного рішення суду. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді .
Сторонами шлюбного договору можуть бути не тільки повнолітні, але і не повнолітні особи. Порядок укладення договору такими особами залежить від об'єму їх дієздатності. Законодавством передбачається, що особа будучи не повнолітньою, може мати повний об'єм дієздатності, а саме:
- особа, яка не досягла повноліття, але зареєструвала шлюб (ч.2 ст.34 ЦКУ);
- емансіповані особи, які отримали дієздатність до досягнення повноліття, в спеціальному порядку, передбаченому законодавством (ст.35 ЦКУ).
Повністю дієздатні неповнолітні особи укладають шлюбний договір самостійно. Зовсім інакше укладається шлюбний договір неповнолітніми особами у віці від 14 до 18 років, які мають неповну дієздатность. У відповідності до ч.2 ст.92 СК ці особи укладають шлюбний договір з письмового дозволу батьків або піклувальника. Дійсність їх підписів на заяві про згоду на підписання договору від імені неповнолітніх завіряється нотаріусом. Таке посвідчення не потребується, якщо батьки або піклувальник особисто подадуть заяву про згоду на підписання договору. Якщо предметом шлюбного договору є транспортні засоби, або нерухоме майно, то окрім згоди батьків або піклувальника, ще потрібна згода органу опіки та піклування.
