Умови, які не можуть включатися в шлюбний договір, визначаються не тільки спеціальними нормами СК. Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права. М. В.Антокольський, наприклад, відзначає, що, без сумнівів, повинно бути заборонено включення в шлюбні договори умов, що обмежують право-і дієздатність подружжя, наприклад, забороняють одному з подружжя звертатися до суду, заповідати, здійснювати операції і т.д. Аналогічні заборони відносяться і до умов, якими подружжя обмежують право-або дієздатність своїх дітей та інших родичів.У шлюбному договорі не можна також передбачати умови, за якими зобов'язаною особою ставали б не самі сторони (подружжя або особи, що вступають у шлюб), а треті особи - діти подружжя або їх родичі.
Розділ ІІІ. Зміна та припинення шлюбнонго договору. Умови визнання його недійсним.
У новому СК України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують спеціальних глибоких досліджень. До таких новел слід віднести порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103) тощо.
Законодавець встановив можливість внесення змін до шлюбного договору. За загальним правилом зміни можуть бути внесені тільки за згодою сторін. Одностороння зміна умов шлюбного договору не можлива (ч.1,2 ст.100 СК). Договір може бути змінено тільки в період шлюбу. Після розірвання шлюбу сторони не в змозі вносити в нього корективи. Угода сторін про зміну умов шлюбного договору має бути посвідчена нотаріально (ч.2 ст.100 СК). Для зміни умов шлюбного договору, неповнолітніми особами, які вступили до шлюбу, дозволу батьків або їх законних представників не потрібно (ч.2 ст.34 ЦК). Внесення змін до шлюбного договору за вимогою одного з подружжя може мати місце лише за рішенням суду, якщо цього вимагають інтереси чоловіка чи дружини, їхніх дітей, а також інтереси непрацездатних повнолітніх дочки чи сина, які мають істотне значення (ч.3 ст.100 СК, ч.4 ст.652 ЦК). Ступінь «істотності» інтересів для зміни умов шлюбного договору визначатиме суд. Слід звернути увагу на такий момент: внесення змін до шлюбного договору за рішення суду можливо лише тільки після набранням договором сили. Особи, які вступають до шлюбу (не подружжя), вимагати у суду зміни шлюбного договору не можуть.
Безперечно, ця новела є однією з найпринциповіших новел в новому СКУ. Вона має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбного дговору можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного договору є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усе це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.
Дія шлюбного договору може бути припинена за різними обставинами. Цивільний кодекс передбачає підстави припинення різного роду зобов'язань (ст.598-609 ЦК). Ці умови можуть служити підставами припинення і шлюбного договору [16]:
1. Припинення зобов'язання виконанням. Якщо подружжя домовилося, у відповідності до шлюбного договору, про передачу якогось майна у спільну власність, то після такої передачі договір припиняє свою дію в результаті його виконання.
2. Припинення зобов'язання смертю одного з подружжя і припинення у зв'язку з цим шлюбу.
3. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання у зв'язку з обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає.
4. Припинення зобов'язання домовленістю сторін, в часності при заміні обставин новими обставинами між тими ж самими сторонами.
Шлюбний договір може припинити свою дію також в разі відмови сторін від договору (ст.101 СК). Наприклад, виконання умов договору стало нецікавим для подружжя. Таким чином, стосовно шлюбного догоаору підтверджується загальне правило: договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦКУ) [6, с.18]. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, однак подружжя має право відмовитися за взаємною згодою. Права та обов'язки, обумовлені шлюбним договором, припиняють свою дію в день подання до натаріуса заяви про відмову від нього.
Шлюбний договір може бути також розірваний судом за вимогою будь-кого з подружжя при наявності обставин, які мають вагоме значення, наприклад у випадку неможливості його виконання (ст. 102 СК).
При розірванні шлюбного договору повністю або частково, в цій частині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу правовий режим, тобто ті норми і правила, які передбачені діючим законодавством.
У разі розірвання шлюбу, вирішення питання про зобов'язання, які передбачені умовами шлюбного договору повинно здійснюватися в кожному окремому випадку виходячи зі змісту цих зобов'язань. Так, в шлюбний договір сторонами можуть бути внесені зобов'язання, які припиняють свою дію з часу розірвання шлюбу, а можуть бути занесені й такі, що будуть мати юридичну силу й після розірвання шлюбу. Але угода, передбачена шлюбним договором про передачу майна в спільну власність подружжя після розторгнення шлюбу втрачає свою силу тому, що між колишнім подружжям не може виникати режим спільної власності на майно.
В разі порушення умов шлюбного договору оним з подружжя, виникає питання про відповідальність сторін. Сімейне законодавство України, яке діє на цей час не передбачає відповідальності подружжя за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договору. Тому при вирішенні цього питання слід опиратися на загальні положення сімейного та цивільного законодавства, а також умов конкретного договору, а саме [16]:
1. протиправність поведінки сторони;
2. наявність шкоди;
3. провина особи, яка порушила умови договору;
4. причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Також вид та розмір санкцій за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договору сторони можуть самі визначити в самому тексті такого договору. Але слід звернути увагу на таке - санкції за порушення умов договору можуть носити тільки майновий характер і не можуть визначати особисті відносини сторін.
Окрім цього сторона, яка добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання за умовами шлюбного договору, може захищати свої порушені права в порядку судового провадження. Кожна сторона шлюбного договору має право на судовий захист у разі невиконання іншою стороною умов шлюбного договору. Суд може винести рішення про:
- присудження порушника до виконання зобов'язання в натурі;
- про припинення дій, які порушують права іншого з подружжя;
- про визнання права (одна сторона за умовами договору має право користуватися майном іншої сторони, а сторона-власник відмовляє їй в цьому і т.п.).
Шлюбний договір при наявності певних причин може бути визнано недійсним. Статею 103 СК встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої сторони, права і інтереси, якої порушені цим договором, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених Цивільним кодесом України. Отже, право вимоги про визнання договору недійсним мають не лише його сторони, а й інші особи. Це можливо, наприклад у випадку, коли у шлюбному договорі зазначені пільги на користь третьої особи, а натомість на неї покладається обов’язок вчинити яку-небудь дію. Так як договір на користь третьої особи не може містити умови, які покладають на третю особу обов’язки, на цій підставі шлюбний договір може бути визнаний недійсним.
Таким чином, підстави для визнання його недійсним є, в основному ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Проте необхідно зауважити, що і в самому Сімейному Кодексі України міститься ціла низка підстав, що є характерними саме для сімейного законодавства. Загальні підстави недійсності правочинів встановлені у ст. 203 Цивільного Кодексу України. В загальному можна виокремити наступні Умови визнання шлюбного договору недійсним:
1) не відповідність шлюбного договору положенням закону, іншим законодавчим актам;
2) неналежний суб'єктивний склад (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності);
3) укладення шлюбного договору з пороком волі (без внутрішньої волі на укладення договору або невірно сформованою волею);
4) порушення нотаріальної форми договору;
5) укладення шлюбного договору без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним (фіктивний шлюб);
6) Договір, який укладається батьками (усиновлювачами), не відповідає інтересам неповнолітніх дітей.
Враховуючи те, що шлюбний договір має досить-таки складну структуру, необхідно зазначити, що можливим є визнання недійсним не тільки договору в цілому, але й його окремої частини. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Визнання шлюбного договору недійсним тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, у сімейному законодавстві ці наслідки не закріплені, що тягне за собою цілу низку незручностей. Проте відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу України можна виділити такі наслідки визнання недійсним шлюбного договору:
· Двостороння реституція;
· Відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особливу увагу слід звернути на те, що визнання правочину недійсним не впливає на долю шлюбу.
Зупиняючи увагу на практиці ведення справ про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити Постанову Пленуму Верховного Суду № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначені певні особливості розгляду таких справ. По-перше, у п. 14 зазначено, що у справах позовного провадження одночасно з розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК, оскільки такі вимоги є взаємопов’язаними. По-друге, п. 22 встановлює, що якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
