Отже,правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства),а також можуть збігатися.Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством цінностей.
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОСНОВНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiплена в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру певноi поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих, так i в суспiльних iнтересах.
В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та свободи людини", "права та свободи громадянина". Бiльшiсть авторiв, якi дослiджувалн це питання, схиляються до думки, що принципових вiдмiнностей мiж цими поняттями немає. Можна порівняти, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та право на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї. Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацій[6].
В лiтературi права та свободи подiляють:
1. За значенням їх для носiя на:
а) основнi (безумовно необхiднi для iснування людини, наприклад, право на життя);
б) неосновнi (не є життево необхiдними, наприклад, право на участь у профспiлках);
2. За способом здiйснення на:
а) активнi (вимагають активних дiй, наприклад,право на освiту);
б) пасивнi (не вимагають активних дiй особи, наприклад, свобода свiтогляду);
3. За суб'єктами здiйснення на:
а) iндивiдуальнi (здiйснюються одноособовими дiями, наприклад, право на свободу переконань);
б)колективнi (можуть бути реалiзованi лише спiльними дiями групи носiїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань)
4. Залежно вiд ролi держави на:
а) "негативнi права" (для їх здiйснення державi досить утриматись вiд втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дiтей);
б) "позитивнi права"(для їх здiйснення необхiдно прийняття певних заходiв з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захистом)
Щодо дiючої Конституцiї, то вона не мiстить класифiкацiї прав та свобод.На думку авторiв серед прав та свобод громадян, закрiплених у Конституцiї, можливо видiлити такi групи:
1) особистi
2) полiтичнi
3) економiчнi
4) соцiальнi
5) екологiчнi
6) культурнi
2.1 Громадянські права і свободи людини
Громадянські (особисті) права і свободи людини - це ті права, які мають забезпечити особисті потреби людини, її особисте життя.
До громадянських належать право на життя, недоторканність особи, її житла, таємниця листування, телефонно-телеграфні переговори, право на повагу гідності людини, свободу віросповідання і світогляду, на вільне пересування, вибір місця проживання і заняття[8].
Право на життя.Найважливішим і найціннішим з-поміж особистих прав і свобод людини є право на життя. Універсальність цього права і його природний характер підкреслюється у міжнародно-правових документах, які визнані всіма цивілізованими державами світу. Зокрема, в ст. З Загальної декларації прав людини зазначено, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність». У Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. у ст. 2 зазначається, що право на життя захищається законом і жодна людина не може бути навмисно позбавлена цього права. Положення міжнародно-правових актів повністю відображені у Основному Законі України. Так, у преамбулі до Конституції України проголошується, що держава дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, а в ст. 3 Основного Закону зафіксовано, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». У ст. 27 Конституції закріплено, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Водночас, кожен має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань[9].
Право на повагу до гідності людини закріплено у ст. 28 Конституції України.Це право є метою всіх інших прав людини, джерелом її прав і свобод. «Честь дорожче за життя» - це правило, що пішло з давніх часів, обґрунтувало можливість дуелі, на якій людина захищала честь і гідність, ризикуючи своїм життям. У сучасному розумінні гідність - це сукупність високих моральних світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги, для усвідомлення своєї суспільної цінності. Посягання на гідність людини може відбуватись шляхом як фізичного, так і психологічного впливу.У ст. 28 Конституції України враховані міжнародні стандарти прав людини і закріплена норма про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ці положення Конституції України відповідають ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 р. і ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ратифікованих Україною[10].
Право на свободу та особисту недоторканність означає свободу людини самостійно визначатися зі своїми діями, розподіляти свій час тощо. Право на свободу - це фактично і є сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Свобода є природною властивістю кожної людини, що народжується вільною і має право обирати для себе обмеження у вигляді моральних, релігійних, корпоративних норм. Право на особисту недоторканність, закріплене в ст. 29 Конституції України, означає право людини на фізичну, моральну та психологічну недоторканність особи, захищеність від будь-якого неправомірного посягання на її свободу, життя, здоров'я, честь і гідність, в тому числі, право не бути свавільно позбавленим волі. Свобода людини ніким не може бути свавільно обмежена.
Право на невтручання в особисте та сімейне життя.Особисте (приватне) життя важливо визначити як фізичну та духовну сферу, що контролюється самим індивідом і має певний суверенний статус. Законодавство не може втручатися в цю сферу, воно повинно запобігти будь-якому втручанню.Закон встановлює межі недоторканності приватного життя.
Право людини на таємницю листування та інших видів комунікації є продовженням та однією з основних гарантій права на охорону приватного життя.Це право, передбачене міжнародними нормами (ст.12 Загальної декларації прав людини), знайшло своє відображення у переважній більшості сучасних конституцій.Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України).До іншої кореспонденції належать факсимільний, мобільний зв'язок, електронна пошта, Internet тощо. Обмеження цього права припускається лише на підставі закону та судового рішення.
Право на недоторканність житла.«Мій дім - моя фортеця», - так говорить давнє англійське прислів'я. Сутність права на недоторканність житла (ст.30) полягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не вправі увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають.Під житлом слід розуміти не тільки відповідну кімнату, квартиру, житловий будинок, а й усі допоміжні приміщення, якими користуються у повсякденному житті. Принцип недоторканності житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.
Право на свободу думки і совісті передбачає свободу від будь-якого ідеологічного контролю. Людина сама вирішує, яким духовним цінностям їй надавати перевагу. Ст. 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.
2.2 Політичні права і свободи громадян в Україні
Політичні права-можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості.Це-право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо, телебачення та ін.[8].
Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України.Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в'їзд.Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також своїх громадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі місце проживання.Ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини (ст.І3), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (ст. 12).Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.
Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.Розвинута система громадських об'єднань-невід'ємний елемент громадянського суспільства.З їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси.Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднаним є юридичною основою створення й діяльності політичних партій,професійних спілок та інших громадських організацій.Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об’єднання громадян”, який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення,діяльності, реорганізації та ліквідації[12].
Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним.
Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати всю повноту влади.Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний характер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.Закріплене у ст.38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п."а" ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права положенню про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за осередництвом вільно обраних представників[13].
Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації.Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні.За юридичним змістом воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежене виражати, обговорювати,роз'яснювати, переконувати й поширювати у будь-якій формі (в межах закону)свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного,економічного та суто культурного життя країни, зокрема,важливих питань,пов'язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержавного й місцевого значення. Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів.Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціації” ,а у ст.21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначається право на мирні збори. Користування цим правом не піддягає ніяким обмеженням,крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві, в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб”[14].
