1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які знаходяться на території України.Цей конституційний обов'язок передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, тобто дотримання конституційної законності.Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.
2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України,шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше[24].
3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст.66 Конституції України.Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.
4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України.Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог.Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням[25].
5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи.Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.
6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей[22].
7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сім'ю передбачається обов'язок батьків у вихованні дітей (ст. 61), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги[26].
Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків.
8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку,визначеному законодавством.
РОЗДІЛ 3.КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯНИНА
В реаліях побудови демократичного суспільства принцип верховенства права передбачає гарантії забезпечення прав і свобод громадян України. На підтвердження цього принципу існують гарантії організаційно-правового характеру, які спеціально спрямовані на охорону Конституції, законів нашої держави та забезпечення реальності використання громадянами своїх прав, свобод і виконання ними обов’язків.
Гарантії прав і свобод громадян – суттєвий елемент конституційно-правового статусу особи.Зміст гарантій базується на основних конституційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедливості, рівноправності та інших.Система юридичних гарантій прав і свобод громадянина характеризується сукупністю взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних засобів їх забезпечення. До гарантій також відносять розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування в останніх свідомого ставлення до використання прав і свобод, виконання обов’язків; підвищення рівня їхньої правової культури; активізацію діяльності об’єднань громадян, які сприяють захисту прав, свобод та законних інтересів.
Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадянина – це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони й захисту прав та свобод. За характером правових норм вони поділяються на матеріальні й процесуальні; за сферою дії – на міжнародні і внутрішні; за джерелом закріплення – на конституційні й галузеві. Окремим нормативно-правовим засобом забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи виступає юридична відповідальність.
Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод громадян – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації й здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод громадянина. За суб’єктами здійснення забезпечувальної діяльності вони можуть поділятися на державні й громадські.Гарантії можна розглядати і як своєрідну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їхніх прав, свобод і виконанню ними обов’язків.
У сучасному світі проблема захисту прав людини вийшла за межі кожної окремої держави, набула міжнародного значення. Це викликало гостру потребу в створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, які б визначали ту верхню планку, нижче якої держава в реалізації прав та свобод громадян не повинна опускатися. Це є яскравим свідченням того, що права людини перестали бути об’єктом внутрішньої компетенції кожної окремої держави, а стали справою міжнародного співтовариства[29,с.222].
Не можна не звернути уваги на той факт, що в сучасних демократичних країнах посилання на переважну частину норм конституційного і адміністративного права містяться в загальнообов’язкових судових рішеннях із питань застосування законів та конституції. Правовою основою для визначення неконституційності змісту державних правових актів є доктрина належної правової процедури, під якою розуміється застосування судами права відповідно до встановлених і санкціонованих державою юридичних принципів та процедур для гарантування й захисту прав, свобод та обов’язків громадян. В основі європейського стандарту належної правової процедури лежить право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов’язків держави (ст.З,16,22).Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки застосування заходів публічно-правового характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків.
Центральною ланкою забезпечення прав, свобод та обов’язків громадян є діяльність існуючих у країні спеціалізованих правових інституцій. Вони функціонують як зі своєї ініціативи, так і в зв’язку з надходженням до них звернень (заяв, скарг, позовів) громадян.
Крім того, проблематичність здійснення багатьох прав і свобод зумовлена нездатністю економіки забезпечити всім належні умови для їх здійснення. Тому одним з найважливіших завдань є подальше поглиблення економічних перетворень з метою переорієнтування нашої економіки на загальносоціальні потреби, збалансування свободи ринкових відносин із забезпеченням соціальної справедливості та захищеності громадян.
ВИСНОВКИ
Отже, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.
Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’ктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.
Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.
Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству.
Отже, під правовими принципами, що визначають конституційно-правовий статус особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів. Зокрема це: принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження; принцип рівноправності прав і свобод осіб; права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність; принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина тощо.
Теоретичний аналіз конситуційно-правового статусу громадян в Україні дозволить, більш чітко передбачити у законодавстві механізми їх реалізації. Адже визнання і закріплення в законах кожного права людини (або групи однойменних прав) повинно одночасно супроводжуватись встановленням усіх елементів юридичного механізму їх забезпечення: юридичних процедур реалізації, юридичних засобів охорони і захисту.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Книги:
Без автора:
1.Конституційне право України.-К.: Наук. думка,1999-с.200
2.Сравнительное конституционное право.-М.,1966 – с.237-240
Законодавчі та нормативні документи:
3. Конституція України.-К.,1996.- с
Книги:
Два автори:
4. Зайчук В.О.,Оніщенко Н.М. Теорія держави і права,академічний курс.Київ. Юрінком Інтер 2006.
Періодичні видання:
5.Рабінович П. / Соціальна сутність прав людини / Юридичний вісник України, 2005
Законодавчі та нормативні документи:
6.Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості ВР України №30, 1996
Книги:
Один автор:
7.М.Г. Коваль,В.О.Євченко «Конституція України: вивчаємо Основний Закон» // Миколаїв, 1997
Законодавчі та нормативні документи:
8.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
Матеріали конференцій, з’їздів:
9.Рабинович П. Право людини на життя / Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. - К.: ВІПОЛ, 2004. - С. 35-37.
10.Права людини в україні.-2005р.Доповідь правозахисних організацій./за ред.Є.Захарова,І.Раппа,В.Яворськогo
Законодавчі та нормативні документи:
11.Науково-практичний коментар Конституції України, Харків, 2003
12.Закон України "Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р
Книги:
Один автор:
13.Погорілкo В.Ф. Конституційне право України. К.,-1999
Законодавчі та нормативні документи:
14.»Загальна декларація прав людини»1948р.
15.Закон України»Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.
Книги:
Один автор:
16.Трудове право України: Курс лекцій , за ред. П. Д. Пилипенка – Львів 1996 р.
Законодавчі та нормативні документи:
17.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р.
Книги:
Один автор:
18. Гуляк Я.В. Право на житло і на житлові відносини / Держава і право, 2005
Періодичні видання:
19.Болотіна Н. Право людей на соціальне забезпечення в Україні //Право України – 2000 р. № 4 с.35 – 39.
Законодавчі та нормативні документи:
20.Закон України „Про основи охорони здоровя”від 19 листопада 1992 р.
Періодичні видання:
21. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина / Право України, 2005
Законодавчі та нормативні документи:
22.Закон України "Про освіту"№1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008
23.Закон України „Про наукову і науково – технічну діяльність” від 13.12.91.
24.Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року
25.Закон України „ Основи законодавства про культуру” від 14. 02.92 р.
26. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.
Періодичні видання:
27.Черней В., Строков І. Конституційне забезпечення прав людини в Україні Право України – 1999р.- №10 с 93- 95
28.Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини та громадянина в Україні // Право України. 1998. № 11. – С. 28.
Дисертації:
29.Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2002. - 222 с.
Періодичні видання:
30.Магновський І. Економічні гарантії конституційних прав і свобод людини та громадянина // Право України. – 2003. - № 1. – с. 29-33.
