Щодо законопроектної функції. Залучення комітетів до законодавчого процесу відбувається в момент, коли внесений для розгляду документ законодавчої ініціативи, що відповідає всім вимогам і має належне оформлення, поширений серед депутатів та інших суб'єктів законодавчої ініціативи, передається Головою Верховної Ради України відповідним комітетам, до функціональної спрямованості яких належить предмет проекту, при цьому визначається провідний комітет для ведення основної роботи. Крім того, законопроект та законодавча пропозиція надсилаються до Головного організаційного управлінь та Управління комп'ютеризованих систем, а законопроект з конституційних питань додатково “надсилаються до комітету з питань правової політики для визначення їх відповідності Конституції”.
У комітетах та робочих групах здійснюється безпосереднє опрацювання законопроектів, яке полягає в; 1) особистому ознайомленні з текстом та супровідними документами; 2) порівняльно-правовому, семантичному, формально-логічному, формально-юридичному (догматичному) аналізі; 3) аналізі структури; 4) з’ясуванні обґрунтованості застосування правового регулювання у формі закону; 5) перевірці дотримання правил законодавчої техніки та інших діях.
Під час роботи над законопроектом підкомітет (робоча група) може дійти висновку про необхідність проведення: 1) експертизи законопроекту; 2) слухань щодо законопроекту. У цьому разі вони виходять з відповідною пропозицією до комітету. Особливістю експертизи, що проводиться під час попереднього опрацювання законопроекту у комітеті, повинна бути оцінка первинної ідеї законодавчої ініціативи.
Після опрацювання комітетами, законопроект та інші документи, що надійшли, передаються до головного комітету разом з висновками про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними. Головний комітет, у свою чергу, узагальнює зауваження і пропозиції, одержані від інших комітетів, вивчає економічну і юридичну обґрунтованість законопроекту, його зв'язок з іншими законодавчими актами, дає свої висновки і пропозиції щодо нього, а також щодо альтернативних законопроектів.
Вирішення будь-яких питань при попередньому опрацюванні законопроекту в комітеті відбувається шляхом відкритого голосування членами комітетів особисто у спосіб підняття руки.
Висновок комітету - це особливий документ, який містить оцінку концепції закону й відповіді на питання: чи відповідає законопроект конституції та чинному законодавству, яку сферу життєдіяльності суспільства і наскільки ефективно він регулює, які економічні наслідки прийняття закону, яким є ставлення уряду до закону, що розглядається. У підсумку робиться висновок про своєчасність проекту, уточнюються формулювання, вносяться пропозиції про додаткові положення і статті законопроекту. До висновку комітету кожен з його членів може подати свої додаткові зауваження чи окрему думку.
Головний комітет може дійти висновку про відхилення проекту закону, якщо: буде встановлено невірогідність поданого суб'єктом права законодавчої ініціативи фінансово-економічного чи іншого обґрунтування; основні положення законопроекту суперечать правовим принципам Конституції і законодавства України (за поданням Комітету з питань правової політики); у законопроекті є недоліки оформлення (виявлені після реєстрації); прийняття законодавчого акту не належить до компетенції Верховної Ради; законопроект втратив актуальність і суб'єкт права законодавчої ініціативи не наполягає на розгляді; на поточній сесії вже було прийнято або відхилено законопроект щодо того самого предмета правового регулювання.
У разі прийняття рішення про відхилення законопроекту, такий законопроект не може повторно вноситися на тій або наступній позачерговій сесії Верховної Ради України даного скликання. У разі прийняття рішення про підготовку законопроекту до першого читання, він повертається до головного комітету або до спеціально створеної тимчасової спеціальної комісії.
Для кращої підготовки законопроекту до винесення його на пленарне засідання сесії Верховної Ради України, з урахуванням позицій щодо нього Кабінету Міністрів, депутатів, громадськості, комітет вправі провести спеціальне слухання з тих проблем, які порушує законопроект. Досить часто виникають ситуації, коли проекти змін до різних статей одного і того ж нормативно-правового акту розглядаються одночасно декількома комітетами без узгодження позицій відповідних комітетів і напрацювання проекту комплексних змін до відповідного акту. Узгодження позицій та розробка такого проекту мала б здійснюватись через механізм спільних засідань декількох комітетів, однак Закон України „Про комітети Верховної Ради України” не закріплює умов, за яких такі засідання обов’язково мають проводитись,
Закон України "Про комітети Верховної Ради України передбачає проведення слухань у комітетах як із галузевих проблем, залучаючи посадових осіб Кабінету Міністрів, так і заслуховування всіх посадових осіб, включаючи фахівців з окремих питань, залучення представників засобів масової інформації, громадян.
Для організації слухання комітет проводить попереднє засідання, на якому з'ясовує мету слухання, здійснює попередній розгляд законопроекту; аналізує матеріали, надані урядом, матеріали засобів масової інформації, громадських організацій; складає перелік питань, необхідних для з'ясування, та перелік осіб, яких потрібно запросити на слухання. Якщо слухання стосується призначення на посаду, то комітет отримує всю необхідну інформацію про особу від Апарату Верховної Ради України не пізніше як за три дні до слухання, вивчає та аналізує її, готуючи до слухання.
Після проведення попередньої підготовки комітет за тиждень до проведення слухання подає повідомлення про дату, місце проведення і мету слухання у газеті "Голос України" та інших виданнях Верховної Ради. Для проведення слухання всі державні органи влади, установи, організації, : підприємства зобов'язані на вимогу комітету надати йому необхідні матеріали і документи. Після проведеного слухання по законопроекту комітет Верховної Ради України вносить до нього поправки, беручи до уваги пропозиції осіб, які брали участь у слуханнях, включаючи експертів.
У нашій державі слухання у парламентських комітетах, згідно з чинним законодавством, можуть проводитися з метою контролю за додержанням посадовими особами Конституції України, законів України, з метою розслідування дій або бездіяльності посадових осіб у разі порушень законів, корупції.
Закон „Про комітети Верховної Ради України” наділяє парламентські комітети правом заслуховувати членів уряду, керівників органів виконавчої влади, організацій, профспілок, органів місцевого самоврядування, окремих громадян, вимагати присутності відповідних осіб на засіданні Верховної Ради України під час розгляду питання, щодо якого зазначені особи давали пояснення, доручати проведення оперативно-розшукових дій.
На практиці ж запрошені особи часто ігнорують неодноразові запрошення комітетів, вперто не з`являючись на засідання і така поведінка лишається безкарною. Деякі комітети відмовляються розглядати законопроекти за відсутності ініціаторів їх внесення чи керівників зацікавлених міністерств, що тягне за собою відхилення або ж просто нерозгляд низки законопроектів.
Закон не дає відповіді на низку запитань: В якій формі має здійснюватись запрошення посадових осіб органів державної влади, підприємств, установ та організацій на засідання комітетів? Який статус має інформація, що заслуховується комітетами? яким чином має забезпечуватись неупереджена та об’єктивна оцінка комітетом певних фактів – адже гіпотетично комітет може заслухати пояснення лише тих осіб, які підтверджуватимуть заздалегідь сформовані комітетом припущення і не запрошувати на засідання тих осіб, які мають докази, якими такі припущення спростовуються?
Висновок
Насамкінець потрібно зазначити, що парламентські комітети здійснюють широкий спектр функцій і дозволяють підвищити ефективність та професіоналізм роботи парламенту. Саме комітети дозволяють здійснювати ретельний розгляд законопроектів і контролювати діяльність уряду, а також дають громадськості можливість брати участь у законотворчому процесі. Хоча кількість, чисельність і функції комітетів у різних парламентах можуть бути різними, загальною для всіх парламентів є роль комітетів, що є визначальною у підвищенні ефективності роботи парламенту.
Література
1. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР в редакцiї вiд 20.04.2010.
2. Закон України Про Регламент Верховної Ради України вiд 10.02.2010 № 1861-VI в редакцiї вiд 06.04.2010.
3. Закон України Про комітети Верховної Ради України вiд 04.04.1995 № 116/95-ВР в редакцiї вiд 18.11.2009.
4. Постанова ВРУ Про внесення змін до деяких постанов Верховної Ради України щодо кількісного та персонального складу комітетів Верховної Ради України шостого скликання вiд 13.04.2010 № 2117-VI.
5. Горовенко М. «Парламентські комітети та комісії в Україні та зарубіжних країнах» // Право України. - 2008. - №. 7. - С. 30 – 34.
6. Егоров С.А., Никифорова М А. Конгресс США / Очерки парламентского права, М., 1993, с. 60.
7. Порубенський О.М. «Місце і роль комітетів ВРУ в системі державних органів» // Вісник Академії Адвокатури . - 2006. - №. 7. - С. 25 – 30.
8. Порубенський О.М. «Окремі питання організації комітетів у сфері парламентаризму: закордонний досвід та Україна» // Часопис Київського університету права. – 2007. - №.-7.
9. Перерва Ю.М. « Попереднє опрацювання законопроектів у комітетах ВРУ» // Держава і право. - 2006 №.-31 С. 103 – 110.
10. Погорєлова З. «Процедура проведення слухання в комітетах ВРУ і міжнародний досвід» // Бюлетень міністерства юстиції України. – 2003. - № 3. – с. 51-61.
11. Слухання в комітетах ВРУ // Посібник за ред. Дирда – К. – 2007.
12. Швець Т.В. «Основи Аспірантської діяльності комітетів ВРУ та аналогічних органів у парламентах окремих зарубіжних країн: порівняльний аналіз» // Науковий вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - №. 2. - С. 85 – 91.
13. #"#">http://ru.wikipedia.org/wiki/Конгресс_США
17. Проблеми удосконалення правового статусу парламентських комітетів // http://www.parlament.org.ua
