3) статут утворює також договір між учасниками компанії як такими. Однак такий договір може бути примусово виконаний тільки за допомогою компанії (деякі судді не дотримуються такої точки зору і визнають існування контракту між компанією і учасниками, але не між самими учасниками (промова Лорда Хершила у справі Welton v. Saffery(1897)[57];
4) статут не може створювати права й обов'язки між компанією і третіми особами (аутсайдерами). Поняття «аутсайдер» означає особу, що не є учасником компанії, або учасника компанії, що діє в іншій якості. Для таких цілей навіть директор компанії розглядається як аутсайдер;
5) кожен учасник компанії наділяється правом вимагати ведення діяльності компанії відповідно до статуту.
Таким чином, у європейському праві щодо статуту часто застосовується певна презумпція — укладеного договору (хоча про договір у його класичному розумінні не йдеться). Такий підхід застосовується для можливості спонукання за допомогою цивільно-правових засобів учасників товариства та самого товариства до виконання обов'язків, закріплених у статуті, адже концепція статуту як локального нормативного акта, що була розвинута у працях науковців СНД[58] залишає відкритими багато питань. До речі, в українській науці вже висловлювалися аргументи, правда, дещо іншого характеру, на користь того, що статут повинен мати договірну природу[59].
У попередньому розділі ми проаналізували особливості правового статусу унітарних та корпоративних приватних підприємств. На основі порівняння видів можливо зробити висновок, що корпоративні підприємства за нормами ГК – це і є товариства за нормами ЦК. Унітарні ж підприємства не можуть існувати за нормами ЦК, бо вони не відносяться ні до установ, ні до товариств. Необхідно наголосити, що головною відмінною ознакою унітарного підприємства від товариства однієї особи є неможливість поділу статутного фонду унітарного підприємства на частки. “Синхронізуючи” положення ГК та ЦК щодо видів та організаційно-правових форм підприємств як юридичних осіб, доцільним вбачається застосовувати до унітарних підприємств ст. 83 ЦК, яка поряд з установами та товариствами передбачає можливість існування і юридичних осіб, створених в інших формах.
Для ПП не встановлено вимог щодо мінімального розміру статутного фонду та порядку його формування, тому засновник має право визначити його на власний розсуд. Ця особливість ПП викликає найбільшу кількість критичних зауважень з боку науковців, практикуючих юристів[60]. Ми поділяємо точку зору цих фахівців щодо доцільності на законодавчому рівні встановити мінімальний розмір статутного фонду та чітко виписати порядок його формування. В умовах відсутності дійових організаційно-правових механізмів щодо захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання — мінімальний розмір статутного фонду ПП не повинен перевищувати двох-трьох мінімальних розмірів заробітної плати. До основних недоліків ПП слід також віднести відсутність чітко визначеного механізму заміни власника, чітко встановленої процедури переходу зобов'язальних прав відносно підприємства до інших осіб.
До основних недоліків цього виду юридичної особи А.Мичка відносить концепцію управління підприємством, яку він вважає невдалою і порочною[61]. О.Віннік зазначає, що призначення самого себе виконуючим органом (директором) приватного підприємства є для засновника єдиним легальним способом зберегти контроль за підприємством.
Слід зазначити, що питання доцільності існування ПП яке організаційно-правової форми господарювання обговорюється досить активно у наукових колах. І ця дискусія виникла не на порожньому місці.
Правове положення приватних підприємств має певну специфіку, яка полягає в тому, що, хоча даний вид господарювання і залишається організаційно-правовою формою підприємств, проте має окремі ознаки, що притаманні і іншій організаційно-правовій формі, а саме товариству з одним учасником. Разом з тим між такими підприємствами є і певні відмінності, зокрема щодо ступеню майнової відокремленості, правового режиму майна, відповідальності за своїми зобов’язаннями тощо, що викликані лише загальним регулюванням правового статусу як приватних підприємств, так і товариств з одним учасником.
Прибічники існування ПП наполягають на тому, що управління адміністративно-господарською діяльністю такого виду підприємства є досить зручним[62].
Цей висновок підтверджується відповідними соціологічними дослідженнями, які були проведені громадським об'єднанням «ЕПІ» в травні—червні цього року. За даними опитування (було опитано 30 представників малого бізнесу), визначальними чинниками при виборі цієї організаційно-правової форми підприємства респонденти назвали: можливість самостійно визначати розмір статутного фонду; відсутність залежності державної реєстрації від внесення засновником певної частини внеску; зручність в управлінні адміністративно-господарською діяльністю підприємства.
Заяви про те, що ПП як окремого виду юридичної особи не існує і існувати не може, прибічники називають суб'єктивною точкою зору деяких представників наукових кіл[63].
Водночас, за статистичними даними, станом на 01.01.07 р., в Україні було зареєстровано понад 260 тис. ПП. Ці дані свідчать, що ця організаційно-правова форма є на даний час популярною і поширеною. Узагальнюючі погляди прибічників ПП, можливо назвати наступні позитивні риси, які на їх погляд заслуговують на увагу:
· формування статутного капіталу для створення товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю або акціонерного товариства не менше фіксованого розміру, визначеного законодавством, є для більшості суб'єктів малого бізнесу суттєвим бар'єром для започаткування власної підприємницької справи;
· три з шести визначених ЦК видів організаційно-правових форм суб'єктів господарювання зобов'язують їх учасників брати безпосередню участь у здійсненні господарської діяльності (командитні і повні товариства) або здійснювати трудову діяльність, припинення якої викликає і припинення членства у виробничому кооперативі;
· в умовах політико-правового хаосу при підвищеному рівні підприємницького ризику ТОВ та командитні товариства є непривабливою організаційно-правовою формою юридичної особи для майбутніх їх засновників[64].
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» у ТОВ створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним зарплатам, виходячи із ставки мінімальної зарплати, чинної на момент створення ТОВ. На сьогоднішній день це 46000 грн., не менше 50 відсотків якого повинно бути внесено до моменту реєстрації. Звісно для багатьох громадян, які прагнуть відкрити власну підприємницьку справу і працювати в сфері малого бізнесу як юридична особа, ця сума є непідйомною.
Однак, „позитивний” момент приватного підприємства щодо мінімального розміру статутного фонду є, на нашу думку, його слабким місцем. Здійснення підприємницької діяльності повинно задовольняти інтереси не лише власника підприємства, а й його контрагентів. Ці інтереси, перш за все, стосуються взаємними зобов’язаннями щодо виконання умов будь-яких домовленостей, передбачених чинним цивільним та господарським законодавством, необхідних для досягнення цілей підприємницької діяльності. Встановлення мінімального статутного фонду для ТОВ є не якимсь обмеженням щодо середнього та малого бізнесу для провадження підприємницької діяльності, а гарантією з боку держави, що інтереси контрагентів (кредиторів) будуть також захищені. Статутний фонд створюється не тільки як фундамент для здійснення підприємницької діяльності (оренда або купівля офісу, необхідного обладнання, сировини), але й як гарант відповідальності підприємства за акцептовані зобов’язання.
Звичайно не кожний підприємець здатний на початку власної справи знайти сорок шість тисяч гривень для відкриття ТОВ, в той час законодавство не встановлює обмежень щодо формування статутного фонду лише коштами. Це можуть-бути будь-які інші цінності, майно, які власник (або власники) майбутнього ТОВ готовий внести у якості внеску до статутного фонду. Так, згідно ст. 86 ГК вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Більш того, згідно чинного законодавства, власники самостійно визначають цінність внеску до статутного фонду ТОВ. Це відображується у акті приймання-передачі матеріальних цінностей у якості внеску до статутного фонду товариства.
Розглянемо інші позитивні риси ТОВ, як суб’єкта господарювання.
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників (ст. 50 Закону „Про господарські товариства”).
Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі (ст. 51 Закону).
Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами[65].
Як зазначалося вище, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.
До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.
Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Таким чином, господарське законодавство відповідними положеннями забезпечує виконання зобов’язань товариством перед кредиторами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
