Щодо корпоративних приватних підприємств, виділяються наступні характерні ознаки:
1) заснування двома або більше засновниками (як фізичними, так і юридичними особами);
2) об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників);
3) здійснення спільного управління справами підприємства на основі корпоративних прав, в тому числі через створені учасниками органи;
4) участь засновників (учасників) у розподілі доходів підприємства;
5) вільне володіння, користування і розпорядження підприємством майном, що належить йому на праві власності;
6) загальна правоздатність, що притаманна господарюючим суб’єктам приватно-колективного сектору економіки;
7) самостійна відповідальність підприємства за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном, а також додаткова відповідальність членів у виробничих кооперативах та учасників у товариствах з додатковою відповідальністю, повних товариствах, командитних товариствах[44].
Таким чином, якщо раніше приватне підприємство могла заснувати тільки одна фізична особа (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про власність»[45]), то сьогодні приватним визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ст. 113 ГК). Іншими словами, засновниками приватного підприємства тепер можуть бути як одна, так і декілька фізичних осіб, а також юридична особа.
Що стосується можливості заснування приватного підприємства кількома юридичними особами, то це питання вважаємо дискусійним. На нашу думку, немає ніякої різниці між правовим положенням приватного підприємства, заснованого приватними власниками - фізичними особами чи приватними власниками - юридичними особами. Незважаючи на те, що ст.. 113 ГК називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватної власності юридичної особи, згідно з ч. 5 ст. 63 ГК до корпоративних, крім господарських товариств та кооперативних підприємств, законодавець відносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб. Вважаємо, що це саме корпоративні приватні підприємства, засновані як кількома фізичними, так і юридичними особами. У зв'язку з цим відкритим також є питання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичними і юридичними особами - приватними власниками, тим більше, що відносно господарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюються юридичними особами та/або громадянами (ч. 1 ст. 79 ГК).
Відносно юридичної особи як засновника ГК України встановлює певні обмеження. Так, засновником унітарного приватного підприємства може бути не будь-яка юридична особа, а відповідно до ст. 113 ГК лише юридична особа - приватний власник, тобто до таких засновників не можуть відноситися юридичні особи-власники, власність яких не є приватною (тобто суб'єкти права колективної власності), а також юридичні особи, за якими майно закріплене на іншому речовому праві (йдеться про право господарського відання та оперативного управління).
Можливість існування приватних підприємств у формі унітарних і корпоративних тягне за собою низку питань. Перш за все це питання щодо речового права на закріплене за приватними підприємствами майно.
Стосовно корпоративного приватного підприємства не виникає сумніву, що останнє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових прав на частку (пай) у статутному фонді такого підприємства. Про це зазначалося у другому розділі.
Щодо ж до унітарного приватного підприємства, то ситуація дещо складніша. Це пояснюється тим, що, з одного боку, відповідно до ст.. 135 ГК та ч 3 ст. 6 Закону України «Про власність» власник має право заснувати підприємство і закріпити за ним майно на праві власності, праві господарського відання, на праві оперативного управління, тобто може на свій розсуд визначити правовий режим майна такого підприємства; з іншого - щодо державних, комунальних підприємств об'єднань громадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів унітарних приватних підприємств, крім приватних, закон встановлює як основу правового режиму майна - право господарського відання чи право оперативного управління. У ст. 113 ГК (єдиній статті, присвяченій приватним підприємствам) вказівок щодо правового режиму останніх немає, а оскільки приватні підприємства можуть бути як корпоративними (а всі корпоративні підприємства є власниками свого майна), так і унітарними (а всі унітарні підприємства не є власниками), то однозначно зробити висновок щодо правового режиму майна приватних підприємств досить складно.
На нашу думку, слід підтримати М.Г. Ісакова, що такий правовий режим майна повинен бути єдиним і для корпоративних, і для унітарних підприємств, і таким режимом має бути режим права власності приватного підприємства на закріплене за ним засновником майно, що знайде своє закріплення в статуті підприємства[46]. Впевнені, що встановлення іншого правового режиму, хоч останнє і залежить від волевиявлення засновника, є недоцільним.
Наступним, не менш важливим, є питання щодо зв'язку засновника з приватним підприємством-власником з урахуванням організаційно-правових форм приватних підприємств. Безпосередній взаємозв'язок засновника і створеної ним юридичної особи є визначальним для з'ясування сутності останньої. До невід'ємних особливостей зазначених осіб можна віднести те, що вони створюються для реалізації суб'єктивних прав своїх засновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, що стосується корпоративних приватних підприємств, то згідно з ч. 5 ст. 63 ГК останні діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Таким чином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відносно підприємства (як і засновники господарського товариства) корпоративні права, що передбачають право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, у тому числі права на управління, отримання відповідної частини прибутку, а також частини активів у разі ліквідації. Іншими словами, корпоративні права виникають у зв'язку з участю у формуванні статутного фонду підприємства і передбачають право на управління, на отримання частини прибутку та частину активів у разі його ліквідації.
Чи можна вважати, що відносини засновника і приватного підприємства не залежать від організаційної форми останнього, тобто чи можна застосовувати корпоративні права щодо унітарних приватних підприємств? Згідно з ч. 4 ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Між засновником і унітарним приватним підприємством, безумовно, виникають певні правовідносини, які раніше не мали належної правової оцінки В літературі для регулювання цих відносин була запропонована така категорія, як суб'єктивне корпоративне право[47], що стосувалася приватних підприємств, які діяли відповідно до Закону України «Про підприємства», тобто до підприємств, заснованих однією фізичною особою, що сьогодні є одним із різновидів унітарних приватних підприємств. Суб'єктами даного права виступають, з одного боку, засновник (фізична чи юридична особа), а з іншого - приватне підприємство. Юридичним фактом, що зумовлює виникнення цих відносин, є участь у формуванні статутного фонду підприємства.
Внесення майна засновником до статутного фонду підприємства не породжує для останнього обов'язку повернути цей внесок. Майно вноситься засновником безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності підприємства, яке набуває права власності на це майно і, безперечно, засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства. Правовим засобом для забезпечення такої можливості є корпоративне право, через яке засновник може реально впливати на діяльність підприємства. Цілком слушно, що, втрачаючи право власності на внесене майно, оскільки його власником тепер є підприємства, засновник набуває корпоративних прав щодо останнього[48].
Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядалося як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формуванні її майна, що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від її діяльності[49]. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною особою чи юридичною.
Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного підприємства такі самі, як і права засновників господарського товариства, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів діяльності підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.
Що стосується унітарного приватного підприємства, то, на нашу думку, перешкод щодо застосування конструкції корпоративних прав тут немає. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що і було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підприємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 02.03.2000 р. відповідно до п. 1.8 корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юридичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств і підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а до останніх відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК відносяться також унітарні приватні підприємства Це положення дозволяє вирішити питання продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не була врегульована процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався неоднозначно[50].
Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підприємства, другі - підприємство як таке, треті - корпоративні права засновника щодо приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
