Прецедент в англійському праві

Прецедент в англійському праві

План


Вступ

1     Судовий прецедент як джерело англійського права

1.1 Історико-правові передумови становлення судового прецеденту в англійському праві

1.2 Характеристика і види судового прецеденту

2     Місце і роль судового прецеденту в сучасному англійському праві

2.1 Судова система Великої Британії

2.2 Співвідношення закону і прецеденту

2.3 Судовий прецедент і інші джерела права

Висновки

Література


Введення

Вибір даної теми курсової роботи обумовлений тенденцією, яка намітилась в останні десятиріччя не тільки в закордонній юридичній науці, але й у вітчизняному правознавстві, розповсюдити діяльність судових органів на сферу правотворчості.

Про це свідчать як численні публікації по даній темі у вигляді журнальних статей, так і дискусії, що проводяться, як правило, у рамках більш загальної теми, яка стосується правотворчості, джерел права чи розподілу влад.

Однак, незважаючи на підвищену увагу до цієї теми, багато питань, які стосуються судового прецеденту, в тому числі й ті, що далеко не другорядні при глибокому й різнобічному розумінні цього правового феномена, залишаються за полем зору дослідників.

Стверджується, що визнання за судовою владою права «творити закони», дозволить їй встати на один ступінь з рештою гілок влади, додасть їй більший авторитет.

Дана проблема не є суто процесуальною, вона охоплює і інші галузеві науки, теорію права. Тільки вивчивши історію виникнення судового прецеденту, ознаки, властиві йому як джерелу права, зіставивши доктрину прецеденту, яка діє в країнах англосаксонського права з судовою практикою в українському праві, можна констатувати наявність або відсутність судового прецеденту в українському праві. В науці дослідження саме в цьому напрямі не проводилися, внаслідок чого, вибрана тема курсової роботи є своєчасною і актуальною.

Актуальність проблеми правозастосування обумовлює мету даного дослідження - це аналіз можливості, доцільності, допустимості використання судового прецеденту в українському судочинстві.

До основних завдань курсової роботи відноситься дослідження становлення і розвитку прецедентного права в Англії, осмислення ролі і суті судового прецеденту як джерела права, вивчення взаємодії прецеденту з іншими джерелами англійського права, визначення основних ознак судового прецеденту, з'ясування питання про місце судового прецеденту в українській судовій практиці.



1                    Судовий прецедент, як джерело англійського права

1.1 Історико-правові передумови становлення судового прецеденту в англійському праві


Вирішальна роль прецеденту в створенні і функціонуванні права відрізняє систему загального права (Common Law) від континентальної і інших систем.

В оксфордському словнику поняття «прецедент» визначається як «приклад або справа, яка приймається або може бути прийнята як зразок або правило для подальших справ, або за допомогою якої може бути підтверджений або пояснений який-небудь аналогічний акт або обставина» (6, стор. 7-8).

В юридичному енциклопедичному словнику прецедент (від лат. ргаеcedens - род. відмінок, praecedentis- передуючий) визначається як поведінка в конкретній ситуації, яка розглядається як зразок при аналогічних обставинах (5, стор. 296).

Р. Давид в своїй книзі «Основні правові системи сучасності» дав наступне визначення судового прецеденту: «Судовий прецедент - це рішення по конкретній справі, яке є обов'язковим для судів тій же або нижчій інстанції при вирішенні аналогічних справ, або яке служить зразковим прикладом тлумачення закону, який не має обов'язкової сили» (4, стор. 301).

Домінуюче місце в системі загального права займає англійське право. Історія розвитку загального права до ХVІІІ ст. була виключно історією англійського права.

Своїми коріннями англійське право знаходиться в далекому минулому. Після норманського завоювання Англії (1066р.) основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, які і творили загальне право. Воно характеризується трьома періодами свого розвитку:

- з 1066 до 1485 року англійському праву притаманний період становлення загального права;

- з 1485 до 1832 року – розквіт загального права і створення права справедливості;

- з 1832 року і до сучасності – доповнення системи права статутним правом (законодавством).

Королівські суди (починаючи з 1066 року) не мали універсальної юрисдикції. Спори розглядалися різними судами. Король здійснював тільки «вищий суд». Пізніше ці повноваження були розширені, і королівські суди дістали виключну юрисдикцію. Приватні особи не могли безпосередньо звернутися в королівський суд. Вони просили у короля спеціальний наказ – дозвіл. Спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках. Поступово список «тяжб» розширювався (тільки у ХІІ-ХІІІ ст.ст. біля 75 видів приписів). В ході діяльності королівських судів згодом склалась група рішень, якими потім керувалися ці суди. Таким чином склалося правило прецеденту, тобто одного разу сформоване судове рішення пізніше ставало обов’язковим для всіх інших суддів. Англійське загальне право створює класичну систему прецедентного права або права, що створюється суддями (10, стор. 163).

Оскільки основна проблема полягає в тому, що не так легко було звернутися до королівського суду, склалась формула: «судовий захист передує праву», яка й до сьогодні визначає основні риси англійського розуміння права. Процесуальні форми в королівських судах у Вестмінстері змінювались в залежності від виду позову. Кожному з них відповідала певна процедура, яка визначала послідовність процесуальних актів, представництво сторін, порядок подання доказів, спосіб виконання рішень.

Найбільш часто використовувалась процедура, встановлена для позову про правопорушення (11, стор. 52). Тому при цих умовах головна роль відводилась процесу. Це значить, що англійські юристи були зосереджені на питаннях не матеріального права, а на питаннях процедури. Це правило, за формулою Г. Мена, втілено у вузькому руслі процесу (12, стор. 389). Королівські суди були судами виключної компетенції, причому для кожного виду підвідомчих їм справ існувала особлива процедура їх розгляду. Суворість процедури загального права, необхідність «укластися» у традиційні рамки – це основні причини, які стояли на перешкоді рецепції римського права в Англії. Університетська освіта, яка допомагає юристові в романо-германській правовій системі побачити справедливе рішення спору, в системі загального права не допомагала виграти процес. Юрист і судді Англії до сьогоднішніх днів «виховуються» практикою.

Суди захищали інтереси корони, а тому мали публічний характер (англійський судовий процес мав публічно-правовий характер). Формалізм розгляду справ королівськими судами потребував доповнення. У ХVI ст. досить широке розповсюдження отримала юрисдикція справедливості (суд лорд-канцлера), а з 1616р., при вирішенні конфлікту між судами загального права і судом лорд-канцлера було прийнято рішення, що юрисдикція останнього буде існувати і здійснювати у відповідності із прецедентами права справедливості (Law of Equity). Ці прецеденти створювалися іншим шляхом та охоплювали інші відносини. Вони вносили доповнення корекції до правових принципів, що застосовувалися королівськими судами. Так, "суди справедливості" активно вторгалися у правотворчість (встановлюючи так звані вторинні правові норми) там, де загальне право не передбачало відповідного відшкодування за спричинення матеріального збитку індивідуму (приватній особі). Суд лорда-канцлера почав приймати до розгляду справи по позовах, пов'язаних з правом управління чужим майном за дорученням, тоді як суди «загального права» традиційно відмовляли в цьому.

З 1621 року був дозволений контроль палати лордів за рішенням суду канцлера. Дуалізм системи судочинства існував до 1872-1875р.р. Судова реформа ліквідувала дуалізм у судовій системі. Двоякість же судової структури (включає в себе норми загального права і норми справедливості) збереглася й до наших часів (7, стор. 105).

Важливими джерелами, які містять судову практику, були щорічники судової практики, що видавалися до 1535 року.

Протягом 1873-75 pp. відбулося реформування, модернізація права та судової системи Англії. Акти про судоустрій ліквідували формальні розбіжності між судами загального права і канцлерськими судами справедливості, всі англійські суди отримали право застосовувати як норми загального права, так і норми права справедливості. Що стосується матеріального права, то також було проведено відповідну роботу по відміні фактично недіючих законів і консолідації чинних норм.

Структура англійського права помітно відрізняється від структури права романо-германсько типу. Перш за все, англійському праву невідомо поділ на право публічне і приватне, на право цивільне, торговельне, адміністративне, право соціального забезпечення. Замість цього ми знаходимо поділ його на загальне право і право справедливості.

Є відмінності і в плані розуміння певних категорій, понять. В англійському праві нема такого поняття, як батьківська влада, юридична особа, підлог, непереборна сила тощо. Проте там можна зустріти поняття довірча власність, зустрічне задоволення тощо. Окремі терміни не мають відповідників у інших мовах, тому не перекладаються, а пишуться в оригіналі. Навіть у тому випадку, коли є адекватна назва (наприклад, "civil law"), то це зовсім не означає, що мова йде про цивільне право в нашому розумінні.

Відмінності спостерігаються і на рівні норми права. В англійському праві, створеному судовою практикою, норма права legal rule представляє собою дещо інше, ніж встановлена законодавцем, тобто, вона менш загальна та абстрактна, в силу чого відсутній поділ норм на імперативні та диспозитивні. Отже, модифікація норми права в Англії не могла і не може бути.

Англійське право – це право процесуалістів і практиків. Великий юрист в Англії – це не професор університету, а суддя, який формує юридичну практику.

За останні десятиріччя і навіть століття англійське право все-таки змінилося. З одного боку, спростилась англійська судова процедура, з другого – значно збагатилось право матеріальне. Англійські правники все частіше з’являються на юридичних факультетах університетів, щоб вивчати англійське право. Однак стиль мислення, породжений традиціями, зберігається і дотепер.

Як відмічалось вище, розбіжності є між нормами і системами романо-германського і англійського права. Англійське право є відкритою системою, воно виступає як метод, який дозволяє вирішувати будь-яке питання. Техніка англійського права полягає в тому, що ґрунтуючись на legal rulеs, які були раніше прийняті, і можливо встановити навіть нову норму, яку необхідно застосувати в даному випадку.


1.3 Характеристика і види судового прецеденту


В системі англійського права існують два види норм: законодавчі і прецеденти. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального характеру. Прецедентні норми — судове рішення (або його частина) у конкретній справі.

Прецедентна норма права містить:

- юридичний висновок у справі (визначення рішення);

- аргументоване обґрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).

Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тільки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається «мимохідь сказаним» з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. «Мимохідь сказане» не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його практично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты