Даний принцип передбачає також те, що акти правосуддя (вироки та інші судові рішення), після набуття законної сили набувають загальнообов’язкового значення, підлягають неухильному проведенню в життя. Скасовувати чи змінювати їх рішення можуть лише вищестоящі судові інстанції з дотриманням процесуальних правил і гарантій в порядку апеляційного чи касаційного провадження.
Вперше принцип здійснення правосуддя тільки судом у вітчизняному законодавстві був закріплений у ході судово-правової реформи кінця 50-х — початку 60-х років. Приводом для цього послужили виявлення і широкий розголос численних фактів застосування в 20-40-х роках і на початку 50-х років репресивних заходів позасудовими органами (“особливими нарадами”, “трійками”, “двійками” і т.п.), жертвами рішень яких стали мільйони ні в чому невинних людей.
Принцип рівності усіх учасників судового розгляду перед законом і судом. Цей принцип закріплений у п.2 ч.3 ст. 129 Конституції і безпосередньо пов’язаний із закріпленим у ст. 24 Конституції положенням, відповідно до якого ”громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”. Відповідно до ст. 9 Закону Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Рівність перед законом — це однакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян. При цьому передбачається не тільки надання прав, а і їхня реалізація, можливість застосування заходів юридичної відповідальності відповідно до тих законодавчих актів, що регламентують здійснення правосуддя.
Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від поняття рівності перед законом. Воно означає наділення всіх громадян, що постають перед судом у тій чи іншій якості, рівними процесуальними правами й обов’язками.
Принцип рівності перед законом і судом означає, що правосуддя здійснюється на основі єдиного для всіх законодавства, в однаковому процесуальному порядку, у точній відповідності з законом і рівними гарантіями для кожного громадянина. Закони, застосовувані судом, дають рівні права і покладають на громадян рівні обов’язки з врахуванням їх процесуального становища (потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, позивач, відповідач, треті особи та ін.). Тому будь-який громадянин може одержати в суді захист своїх прав без обмежень. Ніхто не може бути звільнений від обов’язку дотримуватись закону. Виходячи з розглянутого принципу, суд зобов’язаний забезпечити однаково рівне ставлення до всіх учасників процесу і не допускати їх дискримінації.
Важливою гарантією рівності всіх громадян перед законом і судом є відправлення правосуддя судами на засадах єдиного для всіх суду. Це означає, що в Україні немає судів для привілейованих верств суспільства, чи населення визначеної національності або віросповідання.
Діючий закон передбачає особливий порядок притягнення до відповідальності деяких категорій громадян, наприклад, суддів, депутатів. Однак це не можна розглядати як відступ від принципу рівності перед законом і судом, оскільки особливий порядок притягнення цих осіб до відповідальності встановлю ний законом є гарантією їх недоторканності в зв’язку з виконанням службових повноважень.
Принцип змагальності сторін та свободи в наданні суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості – закріплений у п.4 .ч.3 ст.129 Конституції. Принцип змагальності судового процесу є однією з гарантій встановлення істини в ході судового розгляду. Даний принцип співзвучний з принципом здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом, однак зазначені принципи не є тотожними. Принцип рівності перед законом і судом стосується всіх, хто так чи інакше стикається із судом і відповідно — правосуддям. Це можуть бути обвинувачувані і потерпілі, свідки й експерти, перекладачі і т.д. Що ж стосується принципу змагальності, то він поширює свою дію не на всіх громадян, а лише на сторони, які беруть участь у судочинстві.
Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь, по відстоюванню їх прав та законних інтересів.
Іншими словами, правосуддя є змагальним тоді, коли сторони (учасники) розгляду судової справи можуть активно і на рівних сперечатися, доводити свою правоту, викладати вільно свої доводи, давати своє тлумачення фактів, подій, доказів.
При цьому суду належить роль органу, який активно сприяє пошуку істини і сам бере участь у ньому, контролює правомірність дій сторін, забезпечує неухильне дотримання всіх правил судового розгляду, встановлених законом.
Невід’ємною умовою змагальності є рівноправність сторін – обвинувачення і захисту, позивача і відповідача в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідження доказів, встановлення судом істинності фактів і, у кінцевому рахунку, — прийняття справедливого судового рішення.
Принцип надання правової допомоги при реалізації права на справедливий суд (забезпечення обвинуваченому права на захист). Даний принцип закріплений у п.6 ч.3 ст. 129 Конституції та ст. 10 Закону. Необхідно відмітити, що й Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини (1950), ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997, р., передбачає право кожного обвинувачуваного захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного ним за власним розсудом, або якщо він не має коштів для оплати правової допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя (п.3 с. ст.6-1 Конвенції). Даний принцип здійснення правосуддя передбачає, що всім особам може бути надана кваліфікована правова допомога для якісного захисту їх прав і законних інтересів у суді.
Правова допомога — це гарантована Конституцією України можливість фізичних і юридичних осіб одержати юридичні (правові) послуги. Для забезпечення обвинуваченому права на захист та надання правової допомоги при розгляді справ у судах в Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції). Порядок і умови надання правової допомоги визначаються законом.
Держава визначає коло суб’єктів, які можуть надавати правову допомогу та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України дає підстави визначити, як суб’єктів надання правової допомоги:
- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці і соціальної політики, нотаріат тощо.);
- адвокатуру України, як спеціально уповноважений недержавний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (стаття 59 Конституції України);
- суб’єктів підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, передбаченому законодавством України;
- об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (стаття 36 Конституції України).
Однією із суттєвих гарантій забезпечення права на захист є те, що у випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно. Таким чином, соціальне незахищеним верствам населення України, які не мають коштів для оплати праці захисника їх прав і інтересів у судовому процесі, у передбачених законом випадках, надається безкоштовна правова допомога. Дане положення закону спрямоване і на забезпечення реалізації принципу рівності всіх перед законом і судом. Стаття 129 Конституції України, перелічуючи основні принципи здійснення судочинства в Україні, закріплює принцип забезпечення обвинувачуваному права на захист. Даний принцип істотно звужує загальний принцип надання правової допомоги при розгляді справ у судах, тому що стосується лише здійснення правосуддя в кримінальних справах. Однак варто мати на увазі, що саме при притягненні до кримінальної відповідальності до особи можуть застосовуватися найбільш суворі примусові заходи, що найбільшою мірою торкаються її прав.
Більш детально права учасників судового розгляду на отримання правової допомоги регламентуються процесуальним законодавством.
Принцип гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами – закріплений у п.7. ч3. ст.. 129 Конституції та ст.11 Закону. Принцип гласності судового процесу передбачає відкритість судової процедури. Відкритий розгляд справ у всіх судах означає такий порядок розгляду кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення, при якому доступ у зал судового засідання вільний для всіх громадян, що досягли визначеного віку, представників преси, а хід і результати процесу можуть вільно висвітлюватися в пресі та інших засобах масової інформації.
Суть даного принципу полягає в забезпеченні можливості всім громадянам, які не є учасниками процесу в тій чи іншій судовій справі, бути присутніми при її розгляді. Це сприяє забезпеченню демократизму правосуддя, є своєрідною формою контролю з боку народу за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідально відноситися до вирішення виникаючих питань, піклуватися про те, щоб усе, що проходить в суді було максимально переконливим, обґрунтованим. Гласність судового розгляду є важливою умовою неупередженого, об’єктивного, повного, всебічного дослідження обставин справи і винесення справедливого судового рішення. Можливість присутності в суді представників громадськості сприяє формуванню в суспільстві переконаності в правильному функціонуванні судових установ і довіри до них.
Ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної чи письмової інформації, що стосується результатів розгляду його судової справи.
Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. При відкритому судовому розгляді всі бажаючі вправі входити до залу суду і бути присутніми на процесі без спеціального дозволу. В той же час, до залу засідань при розгляді кримінальних справ з педагогічних мотивів не допускаються особи, молодше 16 років, через нестачу площі залу головуючий може розпорядитися про обмеження доступу відвідувачів.
Учасники судового розгляду й інші особи, присутні у відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові замітки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису з застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду в порядку, встановленому процесуальним законом, хоча сам процес офіційно передбачено знімати на відео. Необгрунтоване обмеження гласності судочинства може служити підставою до скасування вироку вищестоящим судом, оскільки це являє собою істотне порушення процесуального закону.
Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадку, коли це суперечить інтересам охорони державної, комерційної, банківської і військової таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду чи постановою судді у справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку; у справах про статеві злочини; у інших справах з метою запобігання розголошення даних про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі; з метою забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, які беруть участь у справі, їхніх родичів; для збереження таємниці усиновлення.
У закритому режимі може розглядатися справа в цілому чи її частина. Рішення про закритий судовий розгляд приймається судом за власною ініціативою або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
При розгляді справи в закритому судовому засіданні присутні особи, що беруть участь у справі, їхні представники, представники громадських організацій і трудових колективів, а також свідки, експерти, перекладачі.
