Чинний процесуальний закон передбачає можливість видалення з залу судового засідання окремих учасників процесу, що не розглядається як обмеження гласності, оскільки це застосовується у відношенні порушників порядку в судовому засіданні.
Фіксування перебігу судового процесу технічними засобами передбачає, що при розгляді справ хід судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.
Принцип забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (право на оскарження судового рішення) – закріплений у п.8.ч.3 ст. 129 Конституції та ст. 14 Закону. Сутність даного принципу полягає в тому, учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України. З цією метою в Україні утворюється мережа апеляційних судів, які розглядають справи за апеляцією відповідних суб’єктів, а також вищі спеціалізовані суди, які переглядають справи в касаційному порядку у випадках, передбачених законом. Основне завдання судів апеляційної та касаційної інстанцій – забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень судів першої (або низшої) інстанції та виправлення їх помилок. Однак не всі судові рішення можуть бути оскаржені, оскільки підстави та порядок оскарження судових рішень визначається виключно процесуальним законом. Зокрема рішення вищих спеціалізованих, постановлені ними як судами касаційної інстанції можуть бути переглянуті Верховним Судом України лише у 2-х випадках – при неоднаковому застосуванні норм матеріального права в однакових правовідносинах, або у випадку, коли прийняте у справі рішення суперечить міжнародним договорам і угодам, ратифікованим Україною. Крім того, наприклад рішення ВАСУ, постановлене ним як судом першої інстанції при розгляді справи щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, або щодо скасування реєстрації на кандидата на пост Президента України є остаточним і не підлягає оскарженню.
Принцип обов'язковості судових рішень (п.9.ч3.ст.129 Конституції, ст. 13 Закону). Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється від імені України.
Судові рішення, що набули законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян і їх організацій, громадянами і юридичними особами на всій території України. Обов’язковість врахування судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Судові рішення інших держав є обов’язковими для виконання на території України за наявності умов, визначених законом України щодо міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.
Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов’язків яких входить виконання судових рішень (Державний департамент України з питань виконання покарань, державна виконавча служба та інші.). Крім того, невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність, втому числі в окремих випадках й кримінальну.
Принципи колегіального і одноособового розгляду справ та участі народу у здійсненні правосуддя. Правильне визначення складу суду, що повинен розглядати справу, має істотне значення для забезпечення законності, компетентності і неупередженості суду, оскільки рішення постановлене неналежним (незаконним) складом суду підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.129 Конституції судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Норму аналогічного змісту містить і ст. 15 Закону, як передбачає, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг. Причому при визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону.
Важливою формою прояву колегіальності є участь у роботі суду представників народу – народних засідателів і присяжних. Зокрема у ч. 4. ст. 124 Конституції України міститься норма, яка передбачає, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Відповідно до чинного процесуального законодавства, справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособове, колегією суддів чи суддею і народними засідателями. Наприклад всі кримінальні справи про злочини, санкції яких передбачають до 10 років позбавлення волі розглядаються суддею одноособово. У випадках, якщо санкція за злочин передбачає позбавлення волі на строк більше 10 років, кримінальна справа розглядається колегіально судом у складі трьох професійних суддів. У випадках, якщо санкція передбачає довічне позбавлення волі, кримінальна справа по першій інстанції розглядається судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (ст. 17 КПК України). Цивільні справи розглядаються місцевими судами по першій інстанції суддею одноособово або колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Зокрема відповідно до ст. 234 ЦПК України цивільні справи, які розглядаються в порядку окремого провадження (непозовного) щодо: обмеження дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатної або відновлення цивільної дієздатності фізичної особи; усиновлення; визнання фізичної особі безвісті відсутньою або померлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку а також обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного диспансеру – розглядаються судом у складі одного судді та двох народних засідателів.
Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально в складі не менше трьох професійних суддів.
Принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи. У відповідності з Загальною декларацією прав людини (ст. 10), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 14), ст..6-1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий розгляд її справи компетентним, незалежним і об’єктивним судом. Усі суди повинні вирішувати передані їм справи неупереджено, на основі фактів і відповідно до закону, без яких-небудь обмежень і впливу, тиску чи погроз. Незалежність судів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду та дотримання всіх прав сторін.
Всебічність, повнота й об’єктивність дослідження обставин справи є гарантією законності й обґрунтованості прийнятих рішень.
Всебічність передбачає з’ясування всіх обставин, що складають предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, а також всебічність самого процесу дослідження, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з’ясування всіх фактичних даних, що мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.
Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Висновки в справі будуть відповідати фактам об’єктивної дійсності тільки в тому випадку, якщо вони обґрунтовані достатніми і достовірними доказами.
Об’єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання й оцінки доказів, виявлення і дослідження як обтяжуючих, так і пом’якшуючих його відповідальність обставин, неухильне дотримання встановленого законом порядку провадження в справі і прийняття процесуальних рішень.
Принцип всебічності, повноти й об’єктивності діє на всіх стадіях провадження в справі і є необхідною умовою прийняття законних і обґрунтованих рішень.
Підставою до скасування вироку в кримінальній справі і рішення в цивільній справі може бути істотне порушення норм процесуального права, що перешкодило суду всебічно розглянути справу і вплинуло чи могло вплинути на прийняття законного й обґрунтованого вироку чи рішення. До числа істотних порушень процесуального закону відноситься незаконний склад суду, у тому числі входження до складу суду особи, що підлягає відводу через його зацікавленість у справі, порушення таємниці наради суддів, розгляд справи під час відсутності підсудного в тих випадках, коли за законом його присутність обов’язкова тощо.
Зазначені й інші передбачені законом гарантії покликані забезпечити всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи.
Принцип національної мови судочинства. Судочинство і діловодство у судах України відповідно до вимог ч.1 ст. 12 Закону здійснюється державною мовою. Відповідно до Конституції України (ст. 10), державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України.
Відповідно до вимог ч. ч.2-5 ст. 12 Закону суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Крім того, у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Реалізація наведених вище положень забезпечується також й тим, що особи, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою і послугами перекладача в судовому процесі.
Ведення процесу державною мовою із забезпеченням учасникам процесу, які не володіють цією мовою, права давати показання, заявляти клопотання, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача, має важливе значення для вирішення завдань судочинства і реалізації наданих прав всіма учасниками процесу. Національна мова судочинства й участь у справі перекладача гарантує рівність всіх учасників процесу незалежно від національності і володіння мовою. Кожен учасник процесу, користуючись рідною мовою, має можливість у повному обсязі реалізувати надані йому процесуальні права і виконувати покладені на нього законом обов’язки.
Важливою гарантією цього принципу є обов’язок суду роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їхнє право давати показання і виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача, знайомитися з його допомогою з усіма матеріалами справи. Гарантією забезпечення прав учасників процесу, що не володіють мовою судочинства, є також обов’язкова участь захисника в судовому розгляді по таких справах.
Порушення принципу національної мови судочинства, обмеження права особи на користування в процесі рідною мовою, необгрунтована відмова в запрошенні перекладача є істотним порушенням процесуального закону, що веде до скасування судового рішення в цивільній справі чи вироку в кримінальній справі.
Принцип незалежності і самостійності суддів. Цей принцип закріплений як у Конституції України (ст. 126, ч.1 ст.129) так і у Законі України “Про судоустрій і статус суддів”(ч.1 ст. 1, ст.6, 47-49). Суть даного принципу правосуддя полягає в прагненні забезпечити умови, за яких суд зміг би мати реальну можливість приймати відповідальні рішення без стороннього втручання та тиску виключно на основі положень закону.
