Окремими вченими слушно звертається увага на те, що слідчий зобов’язаний пред’явити обвинуваченому і його захиснику всі матеріали справи без винятку, в тому числі матеріали звукозапису, відеозапису і кінозйомки, які зберігаються окремо від справи [68, с.15]. Проте, чи підлягають пред’явленню зазначеним особам інші речові докази, закон це питання обминає.
Найбільш відповідають міжнародним стандартам щодо забезпечення прав обвинуваченого положення, які містяться у ч.1 ст.217 КПК РФ, відповідно до якої крім матеріалів кримінальної справи обвинуваченому і захиснику пред’являються також речові докази, і на їх прохання - фотознімки, матеріали аудіо-та (або) відеозапису, кінозйомки та інші додатки до протоколів слідчих дій.
Закон забороняє обмежувати обвинуваченого і захисника в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (ч.6 ст.218 КПК).
Зрозумілі спроби законодавця у проекті нового КПК (ч.9 ст.300) якимось чином впливати на строки ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи. Зокрема, передбачено, що обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові, матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред’явлені за десять діб до закінчення строку тримання під вартою, а якщо строк тримання обвинуваченого під вартою продовжено до 18 місяців - за місяць до закінчення цього строку. Проте, такий підхід багато в чому є формальним, оскільки не враховує обсяг кримінальної справи. Так само, як і положення ч.7 ст.300 КПК про те, що у випадку сплину встановленого постановою слідчого строку ознайомлення обвинуваченого із матеріалами справи, обвинувачений вважається ознайомленим із матеріалами справи.
За клопотанням обвинуваченого, за наявності поважних причин, прокурор своєю постановою має вирішувати питання про продовження строку ознайомлення обвинуваченого із матеріалами кримінальної справи. Адже слідчий, як особа зацікавлена у скорішому направленні справи до суду, з огляду на додержання строків тримання під вартою та строків розслідування справи, не завжди об’єктивно підходить до визначення строку ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи.
У всякому разі прокурор, який вирішує питання про затвердження постанови слідчого про визначення певного строку для ознайомлення з матеріалами справи в порядку ч.6 ст.218 КПК, має з’ясувати у обвинуваченого та його захисника причини “затягування” ознайомлення з матеріалами справи, і тільки встановивши їх навмисний (очевидний) характер, дати згоду на обмеження в часі обвинуваченого та його захисника, шляхом визначення певного строку. Більш того, зазначені дії слідчого та прокурора підлягають оскарженню в суді.
По закінченні ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи, слідчий зобов’язаний з’ясувати, які вони мають клопотання та заяви про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину і закриття справи.
Закон зобов’язує слідчого задовольнити клопотання обвинуваченого і його захисника, якщо обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення по справі ( ч.3 ст.221 КПК). При цьому очевидно, що мова йде про виклик свідків, які раніше не опитувалися, про витребовування нових документів і проведення експертних досліджень, які раніше не проводилися тощо. Отже, у такому випадку йдеться про наявну неповноту розслідування, яку слідчий має усунути шляхом проведення додаткових слідчих дій.
Після закінчення розслідування і виконання вимог ст.217-222 КПК. слідчий складає обвинувальний висновок і направляє справу прокурору. Обвинувальний висновок - підсумковий процесуальний акт досудового слідства, в якому на основі аналізу зібраних у справі доказів формується обвинувачення і дається юридична кваліфікація дій обвинуваченого, визначається коло обставин, що підлягають дослідженню у судовому засіданні.
Таким чином, значення обвинувального висновку полягає в тому, що він є процесуальним засобом додаткового контролю за ходом розслідування; підставою для прийняття прокурором процесуального рішення; процесуальною гарантією забезпечення прав обвинуваченого.
Вимоги, які закон пред’являє до обвинувального висновку (ст.223-224 КПК), дозволяють прокурору оцінити відповідність викладених в ньому висновків, які мають базуватися на зібраних та досліджених в процесі розслідування кримінальної справи доказах, фактичним обставинам справи, з огляду на наявність тверджень та аргументів, які обґрунтовують встановлення фактичних обставин і є підставами для правових оцінок правових оцінок діяння обвинуваченого.
Діяльність прокурора по справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, спрямована на перевірку якості проведеного слідства. Така перевірка є процесуальною формою його нагляду за провадженням досудового слідства з метою з’ясування додержання вимог закону про об’єктивність, всебічність та повноту досудового слідства, а також відсутності порушень процесуального закону під час його проведення.
Розглянемо ці питання ретельніше. Об’єктивність дослідження обставин справи означає відсутність будь-якої особистої зацікавленості у вирішенні справи; виявлення обставин, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а так само тих, які як пом’якшують, так і обтяжують його відповідальність; неупереджений підхід до оцінки зібраних доказів і прийнятті рішень по кримінальній справі. Це, перш за все, вимога до оцінки зібраних доказів [39, с.69].
Повноту розслідування розуміють як одержання такої сукупності доказів, яка є необхідною і достатньою для достовірного встановлення тієї чи іншої обставини, яка підлягає доказуванню по кримінальній справі.
Нарешті, під всебічністю розуміється виявлення всіх обставин, які підлягають доказуванню (ст.64 КПК), через вичерпну перевірку усіх об’єктивно можливих версій. В свою чергу, однобічність досудового слідства - це захоплення однією з версій, недостатнє дослідження з огляду на об’єктивно можливі версії обставин даної справи.
При дослідженні кримінальних справ із слідчими помилками, з’ясувалося, що у більшості випадків однобічність поєднувалася із неповнотою розслідування і проявлялася у недоведеності тієї чи іншої обставини, викликаної тим, що слідчий, правильно визначивши предмет доказування, не зібрав необхідної сукупності доказів [4, с.215]. Отже, прокурорська перевірка здійснюється шляхом вивчення матеріалів справи, розгляду заявлених обвинуваченим та іншими учасниками процесу клопотань, заяв.
Загальна програма прокурорської перевірки справи з обвинувальним висновком викладена у ст.228 КПК і складається із з’ясування таких питань:
1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3)чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із статтею 213 КПК; 4) чи пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 11) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК. Одночасно прокурор перевіряє, чи відсутні у справі обставини, які тягнуть закриття справи.
Таким чином, в основі наглядових дій прокурора лежить перевірка обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст.64, 23, 93-1, 433 КПК).
Вивчаючи кримінальну справу, прокурор враховує, що пізнання об’єктивної істини слідчим здійснюється по мірі руху кримінальної справи, причому процесуальні акти, які слідують одне за одним, відображають певні етапи досягнення об’єктивної істини. Тому прокурор не повинен обмежуватися тими знаннями кримінальної справи, які він отримав при здійсненні нагляду за досудовим слідством, а має вивчити всі матеріали справи в їх сукупності. Особливу увагу прокурор звертає на розгляд та вирішення слідчим клопотань, які заявляли обвинувачений та його захисник, і має з’ясувати, чи обґрунтовано вони були відхилені, чи не було підстав до їх задоволення. Як свідчить дослідження нами кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Донецької та Полтавської областей, у непоодиноких випадках слідчі формально підходили до вирішення обґрунтованих клопотань обвинувачених та їх захисників, в тому числі і щодо доповнення досудового слідства. В подальшому прокурор не реагував на такі порушення закону, а суд задовольняв аналогічні клопотання( за нашими підрахунками - понад 50% із числа відхилених на попередньому слідстві). Між тим, вважаємо, що прокурор має бути зацікавлений у задоволенні на досудовому слідстві якомога більше обґрунтованих клопотань обвинуваченого та його захисника про доповнення матеріалів кримінальної справи, що дозволить йому відповідним чином побудувати свою позицію обвинувача при судовому розгляді справи.
Не повинні залишатися поза увагою прокурора і питання про допустимість доказів, оскільки в подальшому вони мають використовуватися державним обвинувачем у судовому засіданні. Затвердження обвинувального висновку і направлення справи до суду в порядку п.11 ч.1 с.227 КПК здійснюється, коли прокурор визнає проваджене розслідування якісним та достатнім для підтримання обвинувачення в суді, а справу - підготовленою для цього. Прокурор має переконатися, що винуватість обвинуваченого повністю доведена і у разі доведеності у суді наведених слідчим доказів буде винесений обвинувальний вирок. Одночасно з цим прокурор повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. За недостатністю доведеної винуватості прокурор зобов’язаний прийняти інше рішення ( ст.229 КПК).
В.Т.Маляренко та І.В.Вернидубов пропонують надати прокурору повноваження самому складати обвинувальний висновок державного обвинувачення, вручати його копію обвинуваченому і роз’яснювати йому право заявляти клопотання [36, с.48].
Зазначимо, що пропозиції щодо вручення прокурором, який затвердив обвинувальний висновок, його копії обвинуваченому, сприйняті авторами проекту нового КПК (ч.1 ст.315). Такий же порядок передбачений і ч.2 ст.222 КПК РФ. Що стосується пропозиції Є.О. Шевченко покласти на прокурора обов’язок складати висновок державного обвинувача, то вважаємо, що це не наглядова функція прокурора, а функція кримінального переслідування, і покладання її на прокурора на стадії досудового слідства суперечить концепції діяльності прокурора щодо неприпустимості розширення функції кримінального переслідування на досудовому слідстві. [68, c.12]
Посиленої прокурорської уваги потребує нагляд за додержанням прав обвинуваченого при прийнятті слідчим рішення про закриття справи. Винесення такої постанови свідчить про відмову сторони обвинувачення від продовження процесуальної діяльності по викриттю підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину за наявності підстав, передбачених законом.
Закриття кримінальної справи є етапом, заключною частиною розслідування, який охоплює: а)аналіз та оцінку зібраних по справі доказів у їх сукупності з огляду на їх достатність для достовірного висновку про неможливість продовжувати розслідування через наявність однієї з обставин, передбачених законом в якості підстави для закриття справи; б)систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінальної справи; в)складання постанови про закриття справи; г)вирішення усіх питань, які випливають з рішення про закриття справи : скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого (підозрюваного), зняття арешту з майна, на яке його було накладено, повернення вилучених у обвинуваченого предметів тощо; д)повідомлення про закриття справи обвинуваченого, інших зацікавлених у справі осіб, вирішення їх клопотань тощо [6, с.88].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
