Отже, предмет доказування щодо цивільного позову в кримінальній справі - це система обставин, яка має правове значення та підлягає обов'язковому встановленню при провадженні кожного, без винятку, цивільного позову в кримінальному судочинстві і є підставою для безпосереднього застосування норм матеріального та процесуального права з метою правильного вирішення цивільного позову та реального захисту майнових і особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб, потерпівших від злочину.
РОЗДІЛ 3. Забезпечення прокурором конституційних прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної злочином
3.1 Розв’язання цивільного позову
Безперечно, що при вирішенні цивільного позову застосовують норми цивільного права та процесу, однак, це не означає, що при цьому зовсім не застосовують норми кримінального права та процесу.
У процесі розгляду цивільного позову суд керується нормами кримінально-процесуального закону: застосовується процедура розгляду, яка передбачена нормами кримінально-процесуального права; учасники процесу наділені правовим статусом, який визначають норми КПК; гарантії, які визначають норми кримінально-процесуального права при доказуванні цивільного позову, також передбачені нормами КПК; презумпції, які діють при цьому, також визначає кримінально-процесуальний закон і т. д. Поряд з цим, при провадженні щодо цивільного позову разом з кримінальною справою, можуть застосовуватися також і норми ЦПК з питань, що стосуються цивільного позову, але не врегульовані в КПК, за умови, що ці норми не суперечать положенням КПК. Водночас, завершальним етапом провадження щодо цивільного позову є застосування, власне, матеріальної норми цивільного права для вирішення питання про задоволення цивільного позову, чи відмову в задоволенні. Неправильне застосування цивільного матеріального закону матиме негативні правові наслідки [9, 352].
Оскільки вимога про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої злочином, в кримінальному процесі за своїм характером є цивільно-правовою, а підставою для її належного обґрунтування та вирішення на сьогодні є лише п. 4 ст. 64 КПК, то це дає змогу стверджувати, що дана норма КПК в таких випадках є підставою для застосування не лише норм кримінального і кримінально-процесуального права, але також і тих галузей права цивілістичного циклу, на підставі яких виникли матеріальні правовідносини і які їх регулюють. Інші ж елементи загального предмета доказування є підставою для безпосереднього застосування лише норм кримінального та кримінально-процесуального права, зокрема і п. 4, але лише у випадку його доказування як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Поряд з цим, не можна забувати, що в своїй сукупності всі обставини, що підлягають доказуванню, будучи частиною цілого, утворюють органічно взаємопов'язане єдине ціле, в якому вони певною мірою обумовлюють і доповнюють одна одну. Встановлення одних з них, без сумніву, має значення для повнішого дослідження інших і пов’язаних між собою обставин предмета доказування. Це підтверджується також і тим, що доля цивільного позову в кримінальній справі завжди залежить від того, як буде, вирішене питання про винність обвинуваченого, оскільки недоказанність обвинувачення завжди тягне відмову в задоволенні цивільного позову, відсутність підстав для порушення кримінальної справи унеможливлює пред'явлення цивільного позову і т.д.
Вирішення цивільного позову, в окремих випадках, може мати значення і для застосування норм кримінального права. Зрештою, як зазначає В.Я. Понарін, розмір відшкодування за цивільним позовом може перебувати в тісному зв'язку з кваліфікацією злочину або визначати зміст обвинувачення [9, 354].
Характерно, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 2 липня 2004 р. № 13 „Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів", зазначає, що цивільний позов може бути залишений судом без розгляду лише у двох випадках: якщо не з'явився в судове засідання цивільний позивач або його представник (ст. 291 КПК), за винятком випадків, застережених у ч. 2 ст. 291 КПК (коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою чи організацією), а також коли підсудного виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (ст. 384 КПК).
Після закінчення судового процесу за наявності суттєвих порушень прав потерпілого, які вплинули або можуть вплинути на законність, обґрунтованість і справедливість вироку, прокурор приносить апеляційне (ст. 348 КПК) або касаційне (ст. 384 КПК) подання.
Таким чином, прокурор, підтримуючи державне обвинувачення у суді, одночасно забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпілого. В той же час слід враховувати, що заходи, які вживаються на стадії досудового слідства, а також прокурором і судом при розгляді кримінальної справи у суді, не завжди гарантують забезпечення фактичного відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди. У таких випадках згідно з міжнародними актами забезпечити компенсацію шкоди, заподіяної потерпілому злочинними діями, повинна держава.
Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29 листопада 1985 p., якою затверджено Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, передбачається право жертв на доступ до правосуддя і швидкого одержання компенсації за заподіяну шкоду. У Декларації передбачається, що у разі, коли компенсацію неможливо одержати в повному обсязі від правопорушника або з інших джерел, фінансову компенсацію певним категоріям жертв та їх сім’ям повинна надавати держава [56, 6].
Деякі науковці і практики пропонують з метою забезпечення потерпілому компенсації заподіяної шкоди створити спеціальний фонд і використовувати його для захисту жертв злочинів. Так, В. Тертишник, пропонуючи розширення прав потерпілого у кримінальному судочинстві, вказує на відшкодування шкоди за рахунок держави зі створеного фонду.
З метою відшкодування державою шкоди потерпілим у межах усієї території Європейського Союзу Європейська Комісія запропонувала розробити спеціальне законодавство у цій галузі. З цією метою вона підготувала консультативний документ під назвою «Відшкодування шкоди жертвам злочинності» (Зелена книга). У цьому документі з урахуванням національного досвіду на обговорення громадськості винесено різні варіанти державної компенсації потерпілим, які в подальшому будуть закріплені у законодавстві. Очікується, що наслідком цієї роботи стане прийняття „Основ законодавства" Європейського Союзу, які встановлять мінімальні стандарти відшкодування державами - членами Союзу шкоди жертвам злочинів, які здійснені на їх території. Аналогічні кроки у цьому напрямі зроблені й в Україні.
Як вже зазначалось, ст. 28 КПК передбачає можливість пред'явлення цивільного позову під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Таким чином, якщо потерпілий чи інша особа, яка може бути визнана цивільним позивачем, у підготовчій частині судового засідання заявить вимогу про відшкодування збитків, завданих злочином, чи заявить цивільний позов, при наявності достатніх доказів у справі щодо ціни цивільного позову, його можна розглядати у даному судовому засіданні, в іншому випадку розгляд справи необхідно відкласти або повернути справу на додаткове досудове слідство.
Розгляд цивільного позову не виділяється у самостійну, ізольовану частину судового розгляду.
У судовому засіданні, після роз'яснення судом учасникам процесу права на відвід, перевіряється їх явка. Неявка цивільного відповідача у всіх випадках не зупиняє розгляду цивільного позову. Неявка позивача тягне за собою залишення позову без розгляду незалежно від її причин. За клопотанням цивільного позивача суд може розглянути цивільний позов у його відсутності. Якщо позов заявив прокурор або позов заявлено юридичною особою, у випадку порушення інтересів держави (ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру"), прокурор підтримує і суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника (ст. 291 КПК).
Позовна заява оголошується на початку судового слідства цивільним позивачем чи його представником (ч. 3 ст. 297 КПК). У підсудного і цивільного відповідача головуючим суддею з'ясовується питання, чи визнають вони цивільний позов (після відповіді на питання, чи зрозуміле підсудному обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання - ст. 298 КПК). У протоколі судового засіданні про це зазначається окремо.
У стадії судового слідства суд за участю сторін, керуючись загальними правилами кримінального процесу, досліджує зібрані докази, у тому числі ті, які стосуються заявленого цивільного позову.
Потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач виступають у судових дебатах (ч. 2 ст. 318 КПК). Якщо потерпілий і цивільний позивач - це одна і та ж особа, він в дебатах має висловити свою думку не тільки стосовно кваліфікації дій підсудного, доведеності його вини і міри покарання, але й обґрунтувати свої позовні вимоги. Те ж саме стосується і промови підсудного, якщо за заподіяну шкоду він відповідає самостійно.
Порушення в ході судового розгляду передбачених ст.ст.50,51 КПК України прав цивільних позивачів і цивільних відповідачів є підставою для скасування вироку в частині вирішення цивільного позову.
Цивільний позов по суті вирішується лише у вироку. Питаннями, які стосуються вирішення цивільного позову, є [56, 6]:
1. чи заподіяно потерпілому шкоду і чи тим злочином, який скоїв підсудний;
2. чи є ця шкода матеріальною або моральною і чи підлягає вона відшкодуванню;
3. який розмір заподіяної шкоди, в яких межах і в який спосіб вона підлягає відшкодуванню;
4. хто повинен нести обов'язок відшкодування шкоди І в якому порядку (солідарному чи дольовому).
Згідно з ч. 4 ст. 1193 ЦК суд не може зменшити розмір відшкодування шкоди, якщо вона заподіяна злочинними діями підсудного.
Дослідивши зазначені питання, суд відповідно до ст.328 КПК України приймає одне з таких рішень:
а) задовольняє цивільний позов;
б) відмовляє у його задоволенні;
в) залишає цивільний позов без розгляду.
Таким чином, цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або нез'явлення цивільного позивача чи його представника у судове засідання (ст.ст.291,328 КПК України). Крім того, не вирішуються судом цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення злочину чи суспільно небезпечного діяння, у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.
Рішення про задоволення позову може бути постановлено лише при постановленні обвинувального вироку, тобто якщо в суді буде встановлено, що мала місце подія злочину, в діях підсудного є склад злочину, підсудний є винним у вчиненні злочину, між його протиправними, винними і кримінально-караними діями та шкідливими наслідками є причинний зв'язок.
Цивільне законодавство передбачає два способи відновлення порушення майнового стану потерпілого: в натурі (віндикація) І відшкодування збитків. Ст.1192 ЦК вказує, що суд може зобов'язати винного віддати потерпілому річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі. Про те, що суд, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, зобов'язаний перевірити можливість відшкодування її в натурі, вказує і Верховний Суд України (постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25.12.1992р. „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності").
При постановленні виправдувального вироку суд [44, 128]:
а) відмовляє у задоволенні цивільного позову, якщо не встановлено подію злочину або не доведено участь підсудного у вчиненні злочину;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
