В апеляційних скаргах відповідачі Б. і В. просять рішення суду змінити і стягнути з них на користь А. солідарно 1000 грн.
Колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
13.02.2005 р. В. і Б. в період з 22 по 24 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в кафе-барах "***" та "****" вчинили хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю і виражалося у тому, що вони з власником кафе А. влаштували сварку, нецензурно ображали її, умисно розбивали посуд, чим спричинили їй матеріальну шкоду на суму 769 грн. 60 коп., внаслідок чого було припинено кореальне функціонування кафе. За вчинений злочин В. вироком Хустського районного суду від 22.07.2005 р. був засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України до 3 років обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України і звільнений від призначеного покарання, а до Б. постановою цього ж суду від 19.07.2005 р. застосований п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" і закрито кримінальну справу.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до ч. 1 ст. 1190 цього ж Кодексу особи, спільними діями яких було завдано шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Судом встановлено, що позивачці А. неправомірними діями відповідачів була завдана моральна шкода, між якою і діями відповідачів є причинний зв'язок, та доведена їх вина в її заподіянні. Однак, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд не з'ясував і в матеріалах справи відсутні докази про лікування позивачки, на яке вона посилається, викликане неправомірними діями відповідачів, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, а також причини неможливості організувати роботу торгових точок. За відсутності таких доказів у матеріалах справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь А. з відповідачів солідарно суму 4000 грн., оскільки, на думку Колегії, правильним було б визначити розмір спричиненої позивачці неправомірними діями відповідачів моральної шкоди в сумі 1000 грн., який стягнути з відповідачів в солідарному порядку.
Рішення суду першої інстанції... слід змінити і ухвалити у справі нове рішення, відповідно до якого стягнути солідарно з відповідачів на користь А. моральну шкоду в розмірі 1000 грн., а апеляційні скарги Б. і В. задовольнити... [10, 46]
Отже, з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справ суди повинні з'ясовувати надійність підстав для відшкодування моральної шкоди, обґрунтовувати її розмір, витребувати від позивачів докази порушення їх законних прав і заподіяння їм моральної шкоди, а від відповідачів за наявності заперечень проти позовів - доказів, що їх підтверджують. Вони мають виявляти і всебічно з'ясовувати причини та умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.
1.4 Процесуальний порядок визнання особи цивільним позивачем у кримінальній справі, його статус як учасника процесу
Цивільним позивачем, згідно ст. 50 КПК України, визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 КПК. Право пред'явити у кримінальній справі цивільний позов пов'язано з поняттям цивільної процесуальної дієздатності, тобто здатності особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, яку мають фізичні особи, що досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК України). Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 29 ЦПК України).
Про визнання особи цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, суд - ухвалу. Про те, що особа бажає бути цивільним позивачем, від неї відбирається або окрема заява, або у протоколі допиту робиться відповідна відмітка. Якщо злочином заподіяна матеріальна або моральна шкода юридичній особі, слідчий або суд роз'яснюють право вимагати її відшкодування представнику установи чи організації. Інтереси юридичної особи має представляти спеціально уповноважена нею на те особа (зазвичай - юрист підприємства). її права та обов'язки оформлюються дорученням, обов'язково скріпленим гербовою печаткою, за підписом керівника, який має на це повноваження.
Процесуальні поняття „потерпілий" і „цивільний позивач" є нерівнозначними. Юридична особа може брати участь у справі тільки в якості цивільного позивача, тоді як громадянин може одночасно бути і цивільним позивачем, і потерпілим. Обсяг прав потерпілого (ст. 49 КПК) є ширшим, ніж обсяг прав цивільного позивача (ст. 50 КПК). Останній, зокрема, не має права оскаржувати вирок суду у повному обсязі. Потерпілий наділений такими правами, а у справах приватного обвинувачення та справах, у яких прокурор змінює в суді обвинувачення на покращення становища підсудного або відмовляється від обвинувачення, а потерпілий з такою позицією прокурора не погоджується, він вправі навіть підтримувати обвинувачення, причому його участь у справі як обвинувача не позбавляє його прав потерпілого і цивільного позивача.
Якщо наслідком вчинення злочину є смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).
У справі можуть брати участь кілька позивачів або відповідачів, у випадку, якщо предметом спору є спільні чи однорідні права та обов'язки кількох позивачів (відповідачів), або вони виникли з однієї підстави (ст. 32 ЦПК України).
1.5 Процесуальний порядок визнання особи цивільним відповідачем у кримінальній справі, його статус як учасника процесу
Як цивільні відповідачі відповідно до ст. 51 КПК притягуються батьки, опікуни, піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого, підсудного.
В останньому випадку одним з прикладів є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншими об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах (ст. 1187 ЦК).
У судовій практиці джерелом підвищеної небезпеки визнається також табельна зброя, яку працівник правоохоронного органу зберігає та використовує на підставі трудових (службових) відносин. Тому шкода, завдана цим джерелом, має відшкодовуватися відповідно до положень ст. 1187 ЦК України.
Цивільний відповідач завжди є самостійним суб'єктом кримінального провадження і несе лише майнову відповідальність за дії обвинуваченого у випадках, встановлених законом. Крім того, намагається здійснити вплив на перебіг та результати кримінальної справи в частині цивільного позову.
Цивільний відповідач, який заперечує підстави пред'явленого до нього позову, примикає до захисту такою ж мірою, в якій цивільний позивач примикає до обвинувачення. Тобто, цивільний відповідач спростовує або пом'якшує обвинувачення, допомагаючи тим самим обвинуваченому, підсудному, сприяє обвинуваченому, підсудному в захисті його прав і інтересів. Але він має право вибирати позицію в провадженні по кримінальній справі з урахуванням своїх інтересів, які обумовлені вимогами позовної заяви і можуть повністю не сходитися з інтересами обвинуваченого, підсудного, оскільки в користуванні своїми правами цивільний відповідач самостійна особа і не пов'язана з позицією обвинуваченого, підсудного та його захисника.
Закон гарантує цивільному відповідачеві всю повноту процесуальних прав (ч. 2 ст. 51 КПК України) для здійснення діяльності щодо захисту від пред'явлених до нього як до відповідача позову: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не проводилось, після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки (ст. 51 КПК України). Перелік процесуальних прав цивільного відповідача не є вичерпним. Крім них він має ще й інші, зокрема: право давати пояснення, робити заяви, заявляти клопотання і виступати в суді своєю рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ст. 19 КПК України); подавати у письмовому вигляді питання, які він бажає поставити експертові при проведенні експертизи в суді (ч. 3 ст. 310 КПК України); виступати в судових дебатах (ст. 268; ч. 2 ст. 318 КПК України) та деякі інші. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і суд зобов'язані роз'яснити цивільному відповідачеві ці права [12, 139].
Цивільний відповідач переважно спрямовує свою діяльність на заперечення усіх пред'явлених йому матеріальних вимог про відшкодування шкоди, що завдана особою, за яку він несе матеріальну відповідальність. Подібне має місце на початку розслідування, коли орган розслідування має обмежений обсяг інформації. Надалі, якщо буде доказана вина обвинуваченого, цивільний відповідач спрямовує свою діяльність на те, щоб відшкодувати лише частково шкоду, а не в повному обсязі.
Як правильно зазначив В.Д. Адаменко, при розслідуванні справи цивільний відповідач може погодитися з позовними вимогами або не визнавати їх повністю або частково. Також під час провадження по кримінальній справі у міру доказування обвинувального тезису цивільний відповідач має право змінити свою позицію.
До процесуальних обов'язків цивільного відповідача належать такі: з'являтися за викликом слідчого, прокурора та суду; дотримуватися порядку під час судового засідання і виконувати розпорядження судді; виконувати постанову про накладення арешту на його майно для забезпечення цивільного позову; пред'являти на вимогу органу, що веде процес, предмети і документи (ст. 66 КПК) тощо.
Цивільний відповідач здійснює надані йому процесуальні права як особисто, так і з допомогою представника.
Представником цивільного відповідача не може бути особа, яка брала раніше участь у справі як слідчий чи інший суб'єкт кримінального провадження, а також особа, що є родичем кого-небудь зі складу суду або обвинувача.
Певні труднощі виникають при визначенні належного цивільного відповідача у справах про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів (визнавати відповідачем працівника міліції, служби безпеки, прокуратури тощо чи відповідний правоохоронний орган зі статусом юридичної особи, у трудових відносинах з яким зазначені особи перебувають).
Згідно зі ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа повинна відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 зазначено: за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо законом не встановлено іншого.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
