Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави

Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

З метою створення сучасної та ефективної системи адміністративного управління фондами соціального страхування, запровадження ефективно працюючої накопичувальної складової пенсійної системи, підвищення рівня соціальних гарантій застрахованим особам необхідно:

·                раціоналізувати процес адміністрування шляхом об’єднання подібних адміністративних функцій фондів соціального страхування, зокрема, збору, обліку, звітності й контролю за збором внесків на соціальне страхування і створення єдиної бази персоніфікованих даних щодо внесків на соціальне страхування;

·                підвищити рівень збирання страхових внесків, якість надання соціальних послуг та розмір страхових виплат населенню;

·                удосконалити систему персоніфікованого обліку та створити систему автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб;

·                розбудувати і зміцнити інституційну спроможність органів, які здійснюють управління та державний нагляд за системою загальнообов’язкового державного соціального страхування;

·                зміцнити інституційну спроможність Держфінпослуг, що здійснює регулювання діяльності небанківських фінансових установ.

4. На особливу увагу заслуговує необхідність створення досконалої інфраструктури пенсійної системи, яка має забезпечувати її фінансову стійкість, злагодженість, прозорість і ефективний контроль. Невід’ємною складовою цього процесу є розбудова інституційної спроможності складових пенсійної системи, що, зокрема, передбачає:

·                удосконалення функцій адміністрування пенсійних внесків у контексті реформування всієї системи соціального страхування;

·                комплексну підготовку Пенсійного фонду України до запровадження другого рівня пенсійної системи, а також підвищення ефективності виконання ним своїх безпосередніх функцій з призначення та виплати пенсій;

·                розбудову аналітичного потенціалу всіх державних інституцій, відповідальних за фінансову стабільність пенсійної системи;

·                встановлення прозорого та ефективного регуляторного режиму у сфері недержавного пенсійного забезпечення із розробленням відповідної нормативно-правової бази.

5. У ході реформування пенсійної системи значної модернізації потребує сам Пенсійний фонд України. З підготовкою до створення Накопичувального фонду, управління яким покладено на Пенсійний фонд, постають питання розбудови цього принципово нового напряму роботи фонду, його технічного та методологічного забезпечення. Це стосується як обчислення пенсій з веденням персоніфікованих рахунків, так і оцінювання наслідків впливу зміни різноманітних чинників на стійкість фінансового стану Пенсійного фонду.

6. З метою розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення необхідно:

·                скласти Державний реєстр пенсійних фінансових установ;

·                розробити нормативну базу для державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення;

·                запровадити механізми реєстрації недержавних пенсійних фондів, ліцензування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення;

·                створити систему ефективного державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення та додержанням законодавства у цій сфері.

Запропонована модель соціальної політики дозволяє від непродуктивного споживання суспільних ресурсів перейти до акумулювання ресурсів інститутами фінансового ринку, що перетворюватиме їх на інвестиційний потенціал. Отже, вимагаючи підвищення ефективності національної економіки як засобу реалізації соціальних цілей, така модель одночасно надає ресурси та створює потенціал для такого підвищення.



Висновки


Посилення уваги до проблем розвитку соціальної сфери в Україні у поточному році є незаперечним позитивним чинником і свідчить про значні зрушення, які сталися в системі державних пріоритетів та громадській свідомості. Проте в соціальній політиці переважають намагання виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за будь-яку ціну, в тому числі - за рахунок посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки. В стратегічній перспективі це перешкоджає зростанню доходів економічно активного населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Соціальна політика не розглядається поки що як провідна складова частина стратегії забезпечення стійкого економічного зростання.

Поява у 2001-2002 роках стійких ознак грошово-фінансової стабілізації і зростання економіки України, позитивна динаміка ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва, збільшення реальних грошових доходів населення засвідчили наявність вихідних передумов для поступового поліпшення рівня та умов життя населення України. Водночас, зберігається низка загрозливих рис соціально-демографічної ситуації в Україні, головними серед яких є:

- демографічна криза, погіршення якості людського потенціалу, погіршення стану здоров'я та відтворювального потенціалу нації;

- неефективне використання трудового потенціалу країни. Про це свідчить високий реальний рівень безробіття і його застійний характер;

- відставання темпів зростання доходів громадян від росту цін на товари і тарифів на послуги. Близько 70 % працівників отримують зарплату, меншу за прожитковий мінімум. За підсумками семи місяців 2007 року реальний ВВП України зріс на 8,5 %, а реальні доходи населення - на 8,2 %. Низький рівень доходів більшості населення перешкоджає утворенню "середнього класу" - основи соціальної стабільності;

- погіршення структури та рівня споживання населення. За останні 10 років споживання продуктів харчування на душу населення скоротилося в 1,5-2 рази.

Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та безпечне навколишнє середовище. Проте практика засвідчила, що закладене в Конституцію положення про Україну як соціальну державу поки що не знайшло належного втілення.

Суттєвою проблемою є те, що перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Головним джерелом витрат залишається державний бюджет, який неспроможний забезпечувати належний рівень соціальних видатків. Видатки зведеного бюджету на соціальний захист населення по відношенню до ВВП у 2006 році були утричі менші, ніж у 1993 році. З урахуванням того, що реальний ВВП скоротився за цей час більш, ніж удвічі, витрати на соціальну сферу зменшилися майже в чотири рази.

Через дефіцит фінансових ресурсів відбулося різке падіння якості соціальних послуг та зниження рівня соціального захисту. Оскільки заробітна плата у соціальній сфері є однією з найнижчих, галузь втрачає кваліфікованих фахівців. Особливу занепокоєність викликає занепад соціальної інфраструктури. Це знижує ефективність закладів соціальної сфери, збільшує потреби щодо поточних соціальних витрат та майбутніх витрат, які будуть необхідні для відновлення належного рівня соціального забезпечення. Непрямі втрати, які також викликані зниженням рівня соціального фінансування (аварії та катастрофи, епідемії, крадіжки тощо), ведуть до витрат, які часто перевищують тимчасову економію.

Деяке збільшення рівня соціальних витрат у 2006 році поки що не в змозі забезпечити необхідні якісні зрушення в соціальній політиці України.

Повноцінне запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування дозволило б у перспективі розвантажити витратну частину державного бюджету. Проте в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов'язане з політикою грошових доходів. Перекладення на працівника сплати частини страхових внесків можливе лише за умови підвищення його заробітної плати. Ефективне запровадження в Україні страхової системи соціального захисту також гальмується:

- недостатніми умовами для надійного функціонування недержавних страхових фондів;

- низькою ефективністю реального сектора економіки як головного джерела збереження та примноження коштів недержавних страхових фондів;

- нездатністю людей, дохід яких сьогодні знаходиться на рівні, нижчому за прожитковий мінімум, сплачувати додаткові внески індивідуального пенсійного чи медичного страхування.

Той факт, що відчутні економічні зрушення 2001-2002 років та деякий застій в економіці України у 2004-2007 рр. не призвів у підсумку до помітних змін у рівні життя населення, засвідчив однобічність та неповноту позитивних процесів, відтак - їхню нестійкість. Це обумовлює потребу в комплексній програмі дій, яка б ув'язала макроекономіку з добробутом конкретної людини. Головним змістом цієї програми має бути розвиток людського капіталу нації - головного чинника національної конкурентоспроможності в економіці ХХІ століття.

Криза платоспроможного попиту, вузькість внутрішнього ринку, які склалися на нинішньому етапі в Україні, створюють сприятливі умови для використання активної соціальної політики як провідного фактора економічного зростання. Поетапне погашення заборгованостей з грошових виплат, індексація доходів малозабезпечених верств населення створять сприятливі умови для збільшення платоспроможного попиту в Україні.

Важливою умовою для активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств. За теперішніх умов збереження значних обсягів кредиторської заборгованості та надмірного фіскального навантаження, кошти, які надходять до підприємств внаслідок збільшення платоспроможності населення, не можуть належним чином використовуватися для інвестиційного розвитку та розширення виробництва.

Перехід до активної соціальної політики вимагатиме пом'якшення грошових обмежень, розвитку внутрішнього ринку, підтримки національного бізнесу та капіталу з метою збільшення зайнятості та підвищення доходів населення. Збереження сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури створює умови для фінансування соціальних витрат протягом перехідного періоду за рахунок нарощування експорту продукції базових галузей, проте з обов'язковим перерозподілом частини отриманих коштів на розбудову внутрішнього ринку та пріоритетних національних виробництв.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты