Стародавні держави і право на території України
Зміст
Стародавні держави і право на території України
Виникнення і розвиток держави Київська Русь
Правова система Київської Русі
Галицько-Волинська держава
Литовсько-Руська держава (XIV-XVI ст.)
Право і суд Литовсько-Руської держави (XIV-XVI ст.)
Українські землі у складі Речі Посполитої (друга половина XVІ – друга половина XVIІ ст)
Держава і право на початку Української революції ХVІІ ст. (1648-1654 рр)
Суспільно-політичний лад козацько-гетьманської держави (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Право козацько-гетьманської держави (друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.)
Україна у складі Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст.
Суд і правова система України у складі Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст.
Правове становище українських земель у складі Австрійської імперії (1772-1918 рр)
Стародавні держави і право на території України
1 Історія держави і права України – синтетична наука. По-перше, це історична наука, оскільки вивчає державно-правові явища в їх історичному розвитку. На відміну від загальної історії вона вивчає не суспільство взагалі, а окремі його елементи – державно-правові явища й інститути. По-друге, це юридична наука, бо вивчає правові аспекти суспільного життя. Вона тісно пов’язана з іншими юридичними дисциплінами, зокрема, з теорією держави і права. Ця наука також вивчає закономірності розвитку держави і права, але за допомогою логічного методу, без врахування конкретних проявів цього процесу. По-третє, це суспільно-політична наука, тому що вивчає такі суспільно-політичні явища, як держава і право. Саме ці особливості і визначають її предмет.
Предметом науки “Історія держави і права України” є пізнання процесу виникнення, становлення і розвитку типів і форм держави і права України, формування державотворчої традиції, державно-правових інститутів, категорій, суспільно-політичних систем, правового становища населення, джерел права і правових систем в їх історичній конкретності та хронологічній послідовності.
Історія держави і права України має структурно-логічний зв’язок з:
теорією держави і права, оскільки оперує однаковими поняттями і категоріями, проте розглядає їх в історичній конкретності і хронологічній послідовності;
історією держави і права зарубіжних країн, тому що розвиток державно-правових інститутів в Україні відбувався у тісному зв’язку з такими ж процесами в Європі, тому і мав як спільні риси, так і певні особливості;
історією вчень про державу і право, оскільки розвиток державно-правових форм життя окремих народів використовується з метою вивчення змісту і виявлення характерних рис державно-правових вчень певної історичної доби, методів впровадження їх у практику;
політологією, тому що обидві дисципліни вивчають закономірності виникнення, функціонування та розвитку суспільної влади, держави, політики, проте аналіз цих фактів і явищ робиться під кутом зору соціально-політичних або правових цінностей;
історією України, оскільки обидві дисципліни вивчають державу і право, проте якщо для однієї науки ці явища є складовими історичного процесу розвитку країни, то для іншої – предметом дослідження;
філософією, тому що філософія щодо історії держави і права України виконує методологічну роль;
економічною теорією, оскільки ця дисципліна вивчає вплив способу виробництва на суспільну свідомість та державно-правові інститути суспільства, проте й інститути держави і права самі виступають важливим фактором у формуванні соціально-економічних відносин, які завжди набувають правової форми.
Єдиної загальновизнаної періодизації курсу “Історія держави і права України” немає, тому запропонована в даному курсі періодизація має умовний характер з урахуванням модульної системи навчання і вимог дистанційної форми навчання. Відтак тематика інформативного блоку і модулів є досить довільною і відрізняється від тих, що пропонуються у навчальній літературі. В історії держави і права окремих країн існує власна періодизація, яка в цілому відповідає загальновизнаній, проте є і своя специфіка.
Хронологічні рамки курсу – період від VII ст. до н.е., тобто з часу виникнення перших державних утворень на Україні, і до сьогодення.
Просторові рамки – територія, яку займала Україна протягом цього історичного часу.
Основними принципами пізнання історично-правових явищ є:
1 Історизм – розкриття закономірностей і тенденцій розвитку подій чи явищ, а не фіксація їх окремих рис або сторін.
2 Об’єктивність – неупередженість, незалежність суджень від світоглядних і суспільно-політичних уподобань дослідника, відображення всього спектру ціннісних орієнтацій історії держави і права.
3 Системність – розкриття цілісності об’єкта, явища, вияв його багатогранних зв’язків.
4 Принцип розвитку – врахування того, що кожне явище перебуває в процесі розвитку, руху.
Історія держави і права України користується різноманітними методологічними підходами. Загальновизнаної методології ходу історії поки що немає. Існують різноманітні наукові школи, які по-різному визначають головні фактори еволюції історії людства. Одні перебільшують роль окремих особистостей, другі – науки та техніки, треті – релігії, четверті – економіки тощо. Проте можна виділити два найбільш поширені методологічні підходи.
Марксистська теорія розглядає історію держави і права крізь призму боротьби класів. Згідно з нею людство у своєму розвитку пройшло декілька етапів – так званих соціально-економічних формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична, першою фазою якої є соціалізм). Основою кожної формації є базис, тобто виробничі відносини і продуктивні сили. Відповідно до базису формується надбудова – політична система, держава, право, мораль, ідеологія, культура тощо. Перехід від однієї формації до іншої, як правило, відбувається шляхом соціальної революції. Такий підхід, модернізований радянськими ідеологами в першій половині ХХ ст., існував у Радянському Союзі.
На Заході була поширена цивілізаційна концепція розвитку людства, згідно з якою духовна складова відігравала панівну роль в історії людства. Політика, держава, право, релігія визначали суть окремих періодів. Перехід від однієї стадії розвитку до іншої відбувається поступово, шляхом накопичення, розвитку певних елементів суспільного життя. Основоположниками цього підходу є О.Шпенглер, А.Тойнбі та інші. Представники цивілізаційного підходу часто застосовують періодизацію із визначенням таких великих епох в історії людства, як первісна доба, стародавній світ, середні віки, новий час, новітня доба.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної науки спостерігається поєднання цих двох підходів. Хоча це викликає низку зауважень і заперечень.
При вивченні історії держави і права України використовуються різноманітні методи дослідження. По-перше, філософські – принципи і закони діалектики, герменевтика, по-друге, загальнонаукові – теоретичні (аналіз, синтез, індукція, дедукція), емпіричні (спостереження, порівняння), по-третє, спеціальні. Серед них:
Порівняльно-історичний метод, який дає можливість виявити загальні закономірності розвитку держави і права у народів, які населяли територію України у різні епохи. Можуть порівнюватися і державно-правові інститути країни в процесі їх еволюції. Державно-правові явища розглядаються з позиції їх виникнення, розвитку і змінюваності, а також порівняно з іншими явищами.
Метод правової аналогії застосовується у випадках, коли відомості про певні явища збереглися фрагментарно, епізодично. Тоді умовивід робиться шляхом зівставлення їх з іншими подібними фактами, явищами чи подіями.
Системно-структурний метод використовується при дослідженні систем, що складаються із багатьох взаємодіючих між собою елементів. Їх аналіз передбачає вивчення структури елементів, їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, виявлення головних елементів.
Статистичний метод застосовується при дослідженні кількісних сторін історичного процесу, коли для об’єкта пізнання характерні кількісні показники. Це дає можливість виявити тривалість, поширеність і темпи розвитку процесу.
Метод екстраполяції передбачає поширення висновків дослідження однієї частини явища чи процесу на іншу його частину.
Історія держави і права України використовує також інші методи наукового пізнання.
Існує історіографія історії держави і права України. Серед найбільш відомих вітчизняних дослідників державно-правових явищ були Д.Багалій, М.Василенко, М.Владимирський-Буданов, М.Грушевський, К.Гуслистий, А.Дядиченко, О.Копиленко, В.Кульчицький, Р.Лащенко, О.Левицький, М.Максимейко, І.Малиновський, В.Месяц, М.Настюк, А.Пащук, Д.Похилевич, А.Рогожин, А.Ткач, І.Усенко, А.Шевченко, Ю.Шемшученко, В.Чехович, А.Яковлів та ін.
Історія Північного Причорномор’я сягає глибини віків. У ІХ-VІІІ ст. до н.е. тут з’явилися залізні знаряддя праці, зброя. Це привело до другого великого розподілу праці. Ремесло відділилося від землеробства. А на півдні Східної Європи це збіглося з відділенням скотарства від землеробства. З’явилося кочове скотарство. Саме в цих умовах відбувалося завершення процесу розкладу первісного ладу і переходу до ранньокласового суспільства.
Виникнення приватної власності на засоби виробництва і поділ суспільства на класи привели до появи держави і права, які повинні були охороняти цю власність. Проте така точка зору на виникнення держави є спрощеною. Ранні державні утворення з’являються не на базі класового панування, як раніше вважалося, а виникають спонтанно в процесі розвитку первісного суспільства із складних надобщинних структур (військова демократія). Характерною ознакою протодержави є виникнення управлінських систем, що поступово стають замкненими і відокремленими від суспільства, що їх породило.
Політичне життя Північного Причорномор’я розвивалося також під впливом рабовласницьких держав Середземномор’я – країн Стародавнього Сходу, Греції і Риму.
Перші рабовласницькі держави на території України виникли в середині І тис. до н.е. Джерел з історії держави і права народів Північного Причорномор’я небагато. По-перше, це археологічні знахідки – закони, декрети, постанови органів влади міст-держав, що були викарбувані на кам’яних стелах, по-друге, писемні джерела, що збереглися в ассірійських, грецьких, римських, візантійських документах.
Першою державою (протодержавою) на території України була Кіммерія, що займала територію Кримського і Таманського півостровів та степів Північного Причорномор’я від Дністра до Дону. Вперше кіммерійці згадуються в “Одісеї” Гомера та ассірійських клинописних текстах VIII-VII ст. до н.е. Вершники, об’єднані в загони, становили основу війська. У першій половині VII ст. до н.е. на чолі загонів стояли вожді – Лігдаміс та Теушпа. Це був перший народ на території України, який мав своїх царів. Походження кіммерійців є дискусійним в історичній літературі. На початку VII ст. до н.е. кіммерійцям завдали удару скіфи. Одну частину з них завойовники знищили, другу витіснили за Дунай, третю асимілювали.
Скіфські племена освоїли територію від Дону до Дунаю. Давньогрецький історик Геродот уявляв Скіфію у формі величезного квадрата, що охоплював практично всю територію України. Населення поділялося на такі групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-орачі, скіфи-землероби. Наприкінці
VI ст. до н.е. скіфи створили могутнє державне об’єднання. Найбільше піднесення цієї держави пов’язують з правлінням царя Атея, який у ІV ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну. Скіфія із союзу племен перетворилася на класичну деспотичну монархію. Але вона проіснувала недовго і розпалася після воєн з македонським царем Філіппом (батьком О.Македонського) на 3 частини: Добруджу (Румунія), Придніпров’я і Крим. У ІІІ ст. до н.е. утворилася Друга Скіфська держава (Мала Скіфія) в Криму зі столицею Неаполь Скіфський. Найбільшої могутності Мала Скіфія досягла у ІІ ст. до н.е. за часів царя Скілура. Вона розпалася під навалою сарматів. Остаточний кінець Скіфії настав у 275 р., коли готи вдерлися до Криму.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
