Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні
Вступ
Актуальність теми. Кількість розглянутих за останній час в судах спорів, предметом яких були права на комерційні найменування, свідчить про те, що роль комерційних найменувань в економічному житті держави та суспільства є доволі значною. В той же час певні недоліки законодавства щодо захисту прав на комерційні найменування та невіднайдення шляху їх подолання принаймні на теоретичному рівні не дає змоги стверджувати про існування в Україні дієвого механізму захисту, а відтак і охорони прав на такі найменування.
В цілому в доктрині цивільного права України проблемам правового регулювання інституту комерційного найменування приділяється багато уваги. Питання загального характеру регулювання комерційного найменування в Україні були досліджені в таких дисертаційних роботах: А.О. Кодинця «Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в Цивільному праві України» (Київ, 2006), І. В. Кривошеїної «Фірмове найменування: регулювання та правова охорона за законодавством України» (Київ, 2007), С.І. Іщука «Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування» (Київ, 2009). Ґрунтовне дослідження цієї теми викладене у роботі «Комерційне найменування в Україні: основні правові аспекти» за редакцією Ю.Л. Бошицького, О.О. Козлової, Г.О. Андрощука (Київ, 2006).
Теоретичним підґрунтям для цієї роботи, окрім робіт вказаних вище авторів, стали праці багатьох вітчизняних та іноземних вчених-юристів, зокрема: В.Д. Базилевича, В.І. Березанської, С.А. Бобкова, О.О. Бовіна, Г. Боденхаузена, В.Ю. Бузанова, М.К. Галянтича, Є.Н. Данилової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.О. Довгого, В.С. Дроб’язко, В.О. Жарова, В.О. Калятіна, Ю.М. Капіци, О.Ю. Кашинцевої, Н.С. Кузнєцової, В.М. Литвина, В.В. Луця, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, В.В. Розенберга, О.Д. Святоцького, О.П. Сергеєва, Ю.К. Толстого, Ю.С. Шемшученка.
Аналіз праць зазначених науковців дає підстави стверджувати, що на теоретичному рівні проблема правового регулювання створення, використання та охорони комерційного найменування та прав на нього знайшла своє вирішення, а подеколи навіть не одне. В той же час питання захисту прав на комерційне найменування в більшості випадків розглядалося лише фрагментарно. І окрім того, дане питання не є проблемою чисто матеріального права, вона стосується і проблем процесуального права України. Саме цей аспект правового регулювання інституту комерційного найменування – захист прав на нього, тобто комплексний аналіз норм матеріального та процесуального права, а відповідно теоретичних розробок та практичного досвіду, є недослідженим. У зв’язку з цим подальше дослідження проблем та перспектив правового регулювання захисту прав на комерційне найменування вбачається актуальним.
Вищезазначене обумовлює необхідність комплексного теоретичного дослідження проблем правового регулювання відносин, пов’язаних із набуттям, реалізацією та захистом права інтелектуальної власності на комерційне найменування.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у розробці комплексної моделі захисту прав на комерційне найменування.
Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність вирішення автором таких завдань:
– визначити конкретний об’єкт захисту;
– виявити коло осіб, які уповноважені звертатися по відповідний захист;
– встановити повноваження судових органів щодо захисту прав на комерційне найменування;
– дослідити питання переваг та недоліків та достоїнств українського законодавства, що регулює питання захисту прав на комерційне найменування, та запропонувати шляхи вирішення проблемних питань відповідного законодавства.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у зв’язку з порушеннями прав на комерційне найменування та подальшим вирішенням спорів, які виникають внаслідок таких порушень, у судах України.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи є діалектичний метод пізнання, що виявляється, зокрема, у застосуванні таких процесів діалектики, як аналіз та синтез, при дослідженні окремо та в цілому питань теми даної роботи. В роботі також використано такі методи наукових досліджень: формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, системно-структурний. Так, формально-юридичний метод застосовано під час аналізу змісту норм законодавства, що визначають поняття, структуру комерційного найменування, суб’єктів, які мають право звертатися по захист прав на комерційне найменування, порядок набуття та реалізації права на досліджуваний засіб індивідуалізації (підрозділи 1.1, розділ 2 роботи). Історико-правовий метод було використано автором при розгляді еволюції інституту комерційного найменування, а також при встановленні його поняття (підрозділи 1.1, 1.3 роботи). Порівняльно-правовий метод дозволив з’ясувати співвідношення комерційного найменування із іншими об’єктами права інтелектуальної власності – засобами індивідуалізації (підрозділ 1.2 роботи). За допомогою статистичного методу автором було опрацьовано матеріали судової практики (розділ 3 роботи). Використання системно-структурного методу дозволило, зокрема, чітко визначити пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України щодо захисту прав на комерційне найменування. В процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Емпіричною базою дослідження є рішення Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, в тому числі загальних судів у кримінальних справах, та господарських судів.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, з яких перший має три підрозділи, а третій – два, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Повний обсяг роботи складає 115 сторінок, з яких 11 сторінок займає список використаних джерел, що включає 104 найменування. Додатки викладені на 2 сторінках.
1. Об’єкт судового захисту прав на комерційне найменування
1.1 Поняття комерційного найменування та його значення в економічному житті держави
Закріплюючи законодавчо права та свободи за тими чи іншими суб’єктами права, держава забезпечує відповідні юридичні гарантії їх належної реалізації. В системі юридичних гарантій прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб важливу роль відіграє цивільно-правий захист, за допомогою якого досягається відновлення порушених майнових або особистих немайнових прав та інтересів, попередження і припинення дій, які порушують (або можуть порушити) права та інтереси зацікавлених осіб, усунення протиріч у праві і т.д.
Захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб в тій чи іншій формі є об’єктивною необхідністю. Створюючи норми права і тим самим передбачаючи можливість виникнення на їх основі суб’єктивних прав та інтересів, держава повинна передбачити і відповідну форму їх захисту. Під формою захисту суб’єктивних прав та інтересів слід розуміти певний порядок захисту прав та інтересів, які здійснюється тим чи іншим юрисдикційним органом в залежності від його природи [40, с. 12].
ЦК України від 16 січня 2003 року [97] в ст. 16–19 передбачено такі форми захисту: судовий захист, захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом, самозахист. Проте саме судовий захист видається найбільш дієвим, адже, по-перше, тільки юрисдикція суду згідно з п. 2 ст. 124 Конституції України від 28 червня 1996 року [43] поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (в той час як державні органи діють в межах, визначених законодавством). А по-друге, саме до суду можуть бути оскаржені рішення зазначених вище органів, якщо вони (навіть в межах власної компетенції) вирішили певне питання.
Проте перш ніж розглянути питання способів судового захисту, суб’єктів, які можуть звертатися за захистом, прав на комерційне найменування, необхідно, на нашу думку, спершу визначитися, власне, із об’єктом захисту – комерційним найменуванням. І саме така структура даної роботи: об’єкт судового захист – суб’єкт звернення – спосіб захисту, видається найбільш логічною.
В зв’язку з викладеним, слід почати саме з визначення поняття комерційного найменування.
Паризькою конвенцією [61], до якої приєдналася і Україна, комерційне найменування віднесено до інституту промислової власності. При цьому вираз «промислова власність» досить умовний і використовується тому, що винаходи, знаки для товарів та послуг тощо, оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності [28, с. 25].
На відміну від згаданої Конвенцій в ЦК України не здійснено відповідного розподілу об’єктів інтелектуальної власності на інститути – в ст. 420 ЦК України наведено лише перелік таких об’єктів (при чому від є вичерпним).
В той же час деякими науковцями [8, с. 9] виділяються такі чотири групи – інститути об’єктів інтелектуальної власності:
– авторське право та суміжні права;
– патентне право (або право промислової власності);
– право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту та продукції (робіт, послуг), що виробляється ними;
– нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності (наприклад, ноу-хау, топографії інтегральних мікросхем тощо).
Зрозуміло, що комерційне найменування разом із знаками для товарів та послуг і найменуваннями місця походження товару науковцями віднесено до об’єктів третього інституту права інтелектуальної власності.
Саме такий розподіл, наведений вище, видається більш доцільним, аніж відображений в Паризькій конвенції, оскільки відображає специфіку кожного із об’єктів права інтелектуальної власності. Засоби індивідуалізації в цьому аспекті за способом їх створення (в якому присутні, наприклад, елементи художньої творчості) та вже зазначеною промисловою значущістю знаходяться на проміжку між об'єктами авторського права та патентного права. А тому, як зазначають деякі науковці, такі об'єкти доцільно виділити в окрему групу [99, с. 569; 62, ст. 196].
Термін «комерційне найменування» з’явився у законодавчій термінології України після прийняття нового ЦК України. До цього часу в національному законодавстві використовувався термін «фірмове найменування». Хоча й зараз у законодавстві, зокрема, у ЦК України використовується подвійна назва – комерційне (фірмове) найменування (ст. 90, 420 та глава 43). На нашу думку, це зумовлено тим, що саме термін «фірмове найменування» використовується в українському перекладі Паризької конвенції. При цьому в самій Конвенції пункт 8 має назву «Trade names», що правильніше було б перекласти саме як «комерційні найменування» (trade англ. – торгівля, комерція). Переклад же даного пункту Конвенції саме як «фірмові найменування», в свою чергу, був зумовлений тим, що переклад було здійснено в період чинності попереднього Цивільного кодексу Української РСР.
Також слід звернути увагу, що в тексті ст. 2 Конвенції про заснування ВОІВ[1] серед об’єктів інтелектуальної власності значаться «commercial names» [42], що правильніше було би перекласти саме як «комерційне найменування».
Зважаючи на викладене, в подальшому нами буде використовуватися саме термін «комерційне найменування» як такий, що, на нашу думку, відповідає сучасному розвитку правничої термінології. Що ж до термінологічної колізії термінів «комерційне» та «фірмове» найменування, то такі терміни, як зазначає Іщук С.І. [32], повинні вживатися як рівнозначні. Однак така ситуація при застосуванні чинних нормативно-правових актів, в яких містяться зазначені терміни, можлива лише тимчасово, до приведення всього законодавства до єдиного термінологічного поняття «комерційне найменування».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
