До корпуса комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої розподіляються на обов’язкові і факультативні. Обов’язковим додатком є спеціальне найменування особи, її номер чи інше позначення, необхідне для того, щоб її відрізняти від інших осіб. Роль таких найменувань найчастіше виконують умовні позначення у вигляді оригінальних слів (завод «Арсенал»), власних імен (об'єднання «Катерина»), зазначень походження товарів («фабрика Дніпро») тощо. Інші додатки, типу зазначень «універсальний», «спеціалізований», «центральний», у тому числі скорочене найменування юридичної особи, належать до факультативних додатків, які можуть включатися до комерційного найменування за розсудом власника прав на нього (Див. додаток 1 – структура комерційного найменування).
Законодавством України, а саме – Положенням про фірму, визначені правила побудови корпусу комерційних найменувань (за термінологією Положення – «фірми») для окремих видів комерційних суб’єктів господарювання, хоча при цьому слід враховувати те, що в Положенні використовуються терміни 80-річної давнини, але альтернативи на сьогоднішній день немає. І хоча за текстом Положення вимоги застосовуються в цілому до формулювання комерційного найменування (а не тільки його корпусу), на нашу думку, ці вимоги за своїм характером (дуже формалізованим і безальтернативним) мають застосовуватися саме до корпусу комерційного найменування. Таким чином, в п.п. 2–5 Положення визначено:
1) корпус комерційного найменування державного підприємства повинен містити зазначення предмета та виду діяльності підприємства, а також зазначення державного органу, в безпосередньому відання якого воно (підприємство) перебуває (наприклад, Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів» Міністерства охорони здоров'я України);
2) корпус комерційного найменування кооперативу має містити зазначення предмету його діяльності і виду кооперативної організації (виробничий, споживчий, сільськогосподарський кооперативи тощо, наприклад – «Виробничий кооператив «Кристал»);
3) корпус комерційного найменування акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю має містити зазначення виду товариства – «акціонерне товариство» або «товариство з обмеженою відповідальністю» (або «АТ», «ТОВ»). Якщо ж таке товариство перебуває у державній або спільній (наприклад, приватно-державній) власності, то комерційне найменування повинно містити відповідне зазначення (наприклад, «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», «Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг», «Товариство з додатковою відповідальністю «Сансара»). Зазначене правило, на нашу думку, може розповсюджуватися і на товариство з додатковою відповідальністю, адже за своє правовою природою воно подібне (принаймні щодо законодавчого регулювання створення та використання комерційного найменування) товариству з обмеженою відповідальністю;
4) корпус комерційного найменування повного товариства та «товариства на вірі» (сучасний аналог даного товариства – це командитне товариство) має містити зазначення предмета діяльності товариства, а також прізвища та ініціали (або повністю прізвище, ім’я, по-батькові) учасників обох видів товариств. Якщо в зазначених товариствах понад два учасники, дозволяється в корпусі комерційного найменування зазначати прізвища двох учасників із додаванням слів «і компанія», скорочений варіант «і Ко». (наприклад, повне товариство «Рижское товарищество для производства иголок «Э. Бинг и К», повне товариство «Ломбард «Старе місто» Стуков і Аннопольский»);
5) корпус комерційного найменування підприємства, яке належить одноособовому власнику або власникам без створення юридичної особи, має містити зазначення предмета діяльності, а також повністю прізвище (-а) та ініціали. Зрозуміло, що аналогом в сучасному законодавстві такого одноособового власника є фізична особа-підприємець, і ні про яких власників мова не може йти, є один власник. При цьому вимога про зазначення предмета діяльності такого підприємця є, на нашу думку, недоцільною, адже останній вільний у своєму виборі предмету діяльності. В ст. 159 ГК України з цього приводу зазначено, що «громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я».
Враховуючи вимоги, які висуваються законодавством до корпусу комерційного найменування, слід зазначити і правила формування додатку комерційного найменування.
Оскільки зазначені елементи (слова), які використовуються в корпусі комерційних найменувань, не є оригінальними (неповторними), то відповідно вони можуть використовуватися будь-яким суб'єктом господарювання. Саме тому найпершою вимогою до додатку комерційного найменування, є виключність (оригінальність), адже, враховуючи попередню тезу, саме в додатку формулюється неповторне найменування суб’єкта господарювання. Звідси випливає, що неприпустимим є використання комерційних найменувань, які співпадають в обох своїх частинах (корпусі і додатку) одночасно.
Що ж до суто формальних вимог стосовно того, які слова та яка мова можуть використовуватися при формуванні додатка, то такі вимоги відсутні в законодавстві. Поділяючи позицію відомого французького правознавця П. Мателі, вважаємо, що для формування додатку комерційного найменування можна і потрібно використовувати вимоги, які висуваються до позначень, що реєструються як знаки для товарів і послуг [50, с. 140]. Відповідні вимоги передбачені ст. ст. 5, 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг». Це, зокрема, відповідність слів та мови публічному порядку держави, принципам гуманності і моралі. Така позиція обумовлена тим, що саме ця частина комерційного найменування – додаток, є «творчою» складовою останнього і створюється фактично так само, як і торговельна марка.
Підтримуємо позицію Дзери О.В., Кузнєцової Н.С., Підопригори О.О. [80, с. 692] і вважаємо, що доцільно законодавчо врегулювати порядок надання спеціального дозволу (ліцензії) на використання у комерційному найменуванні певних слів, термінів, наприклад, «Україна», «національний», «банк», «університет» тощо.
Проте позиція зазначених науковців щодо того, що використання у комерційному найменуванні іншомовних слів, назв, словосполучень слід заборонити, на нашу думку, є дещо упередженою. В тій складовій комерційного найменування, яка є «творчою» – додатку, слід надати підприємцю свободу у виборі можливого варіанту назви. Це обумовлено тим, що діяльність деяких юридичних осіб (фізичних осіб-підприємців) може бути цілком спрямована на іноземний ринок. Як варіант вирішення такої ситуації доцільно запропонувати таке законодавче врегулювання: дозволити зазначення у статутних документах україномовного варіанту комерційного найменування та його англомовний варіант (транслітерований або перекладений).
Окремо слід зазначити ще один важливий аспект використання комерційного найменування: комерційне найменування має бути зазначено як таке (тобто як комерційне найменування) в засновницьких документах суб’єкта господарювання та у всіх випадках його використання (в рекламі, на бланках тощо) має зазначатися однаково.
З викладеного зрозуміло, що попри диспозитивність того, чи слід особі (суб’єкту підприємницької діяльності) обирати для себе комерційне найменування, існує ряд імперативних вимог до таких найменувань. Проте такі вимоги викладені найбільш детально в застарілому на даний час Положенні про фірму, а також розроблені на теоретичному рівні.
Саме тому існує велика потреба в сучасному законодавчому регулюванні вимог до комерційних найменувань, які обиратимуть для себе суб’єкти господарювання. Такі вимоги, як і саме комерційне найменування, мають велике значення в цивільному (господарському) обороті, адже:
– по-перше, комерційне найменування (поряд з іншими засобами індивідуалізації) є важливим елементом у системі взаємовідносин між виробниками та споживачами,
– по-друге, комерційне найменування є економічним фактором стабільності і добробуту фірми.
Розглянемо зазначені тези детальніше.
Комерційне найменування, як зазначав Розенберг В.В. [89, с. 22, 25], покликане вказувати на юридичну «фізіономію» власника підприємства, воно є носієм ідеї цілого підприємства.
Враховуючи основну мету створення та використання комерційного найменування (в т.ч. викладену вище), логічним, на нашу думку, є виділити такі функції комерційного найменування:
1) дистинктивна – дозволяє відрізнити одного учасника комерційної діяльності від іншого, незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку. І навпаки – дозволяє асоціювати послуги чи товари (та нанесені на них, наприклад, торговельні марки), які отримують, зокрема, споживачі, з певним комерційним найменуванням – виробником.
В процесі глобалізації все більшого значення набуває саме комерційне найменування підприємства. Там, де різні держави в технічному плані все більше зближуються одна з одною, а самі продукти стають все більш однаковими[2], все більшої ваги набувають комерційні найменування, які користуються популярністю у всьому світі. Так, на зміну напису «Зроблено в Німеччині» приходить «Зроблено…» (далі йде назва конкретної фірми) [7, с. 58], наприклад – «Зроблено Daimler AG»;
2) запобіжна – комерційне найменування дає змогу споживачу (чи контрагенту) обирати серед суб’єктів господарювання того з них, співробітництво з яким буде найбільш вигідним та надійним (залежно від того, чи це такий суб’єкт є, наприклад, державним підприємством чи навпаки приватним). Це дозволяє запобігти порушенню (чи нереалізації) прав та інтересів споживачів;
3) комерційне найменування є одним із джерел прибутку (source of financial returns). Головна мета підприємницької діяльності є – одержання прибутку, а тому створення і використання будь-якого комерційного найменування не є самоціллю, а лише засобом одержання прибутку. А тому навіть, витрачаючи кошти на «розкручування» комерційного найменування (брендінг), його власник отримує (чи, принаймні, сподівається отримати) прибуток.
Тож коли йдеться про вартість комерційного найменування при його продажу, слід розуміти це як «компенсацію» за втрату потенційного прибутку (звичайно, якщо у комерційного найменування внаслідок вже вкладених у його рекламування коштів є вартість).
Окремо слід розглянути такий аспект створення та використання комерційного найменування як скорочене комерційне найменування. Так, в Положенні про фірму (в п. 7) та ГК України (в п. 3 ст. 159) зазначено, що правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування. Проте не зазначено, що собою являє таке скорочене найменування. Оскільки, як вже зазначалося, комерційне найменування повинно відображати в т.ч. й організаційно правовий статус власника, то логічно припустити, що якщо повне комерційне найменування є, наприклад, таким – «товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро» (або «фізична особа-підприємець Філіпов Антон Дмитрович»), то скороченим комерційним найменуванням є «ТОВ «Дніпро» (або «ФОП Філіпов А.Д.»).
Дещо протилежною зазначеній в попередньому абзаці позиція є позиція в деяких рішеннях судів. Для прикладу наведемо твердження з однієї постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2009 року [76]: у розгляді господарської справи судом першої інстанції на підставі досліджених доказів (зокрема, висновку судової експертизи) встановлено, що повним комерційним найменуванням позивача, яке використовувалося останнім у господарському обігу, є «товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство «Анкор С.В.», скороченим найменуванням – «Анкор». Дана позиція видається невірною з підстав, наведених в попередньому абзаці.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
