Трудовий договір як інститут господарського права

Крім того, якщо розірвання договору завжди спричиняє припинення договірних зобов’язань сторін, то одностороння відмова від виконання свого зобов’язання (як вид оперативно-господарських санкцій) не припиняє дію самого договору, а є заходом оперативного впливу на порушника, що застосовується до моменту припинення ним порушення. Усі наведені вище обставини свідчать про неможливість ототожнення договору та договірних зобов’язань, що виникли на його підставі.

За актовою теорією: договір - це сумісно здійснені відокремлені волевиявлення двох чи більше суб’єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та/або інших суб’єктів, та якими встановлюється на підставі реальної або припущеної згоди правовий результат - правовий акт.

Сьогодні в українській доктрині панівною залишається «угодницька (консенсуальна) теорія». Втім, цивілістична концепція договору не дозволяє пояснити проникнення договору у сфери, де значною мірою сконцентровані публічні інтереси, реалізація яких стає можливою, у тому числі завдяки договору. За допомогою термінів «угода», «домовленість» не можливо повною мірою виявити сутність договору, у зв’язку з чим окремі українські правники наполягають на заміні «угодницької теорії» іншою, яка отримала назву - «актова теорія». У межах цієї теорії договір розглядається як сумісний правовий акт (акт-дія), що передбачає збереження волевиявлень суб’єктів акта, які:

1) або спрямовані на регулювання їхньої власної поведінки та/або поведінки інших суб’єктів, завдяки чому встановлюється необхідний правовий результат (правова норма, індивідуальне правове установлення і т. ін.);

2) або становлять правомірні дії, що безпосередньо виступають правовим результатом.

Відповідно сумісний правовий акт - це здійснені у відповідній необхідній формі відокремлені волевиявлення двох або більше суб’єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та (або) інших суб’єктів, та якими на основі згоди встановлюються відповідні правові результати [8, с. 22, 23].

Більшість учених справедливо звертають увагу, що договорами слід вважати тільки ті юридично значущі угоди (домовленості), які є підставою виникнення (зміни чи припинення) правовідносин. Так, у господарській практиці набули поширення такі види переддоговірних угод (угод, які досягаються до моменту підписання кінцевого договору) як меморандум про взаєморозуміння та протокол про наміри, які, однак, не призводять до юридичних наслідків у вигляді встановлення правовідносин (див. ч. 6 ст. 182 ГК України). Утім зведення договору тільки до дво- чи багатостороннього правочину (погодженої дії двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення суб’єктивних прав і обов’язків) означало б, що договір є тільки актом реалізації прав і обов’язків, та має своїм єдиним правовим наслідком встановлення правовідносин між сторонами. Утім правовідносини - це не єдиний правовий результат, до якого призводить укладення договору, адже основним проявом регулювальної функції договору є встановлення правових норм (норм позитивного права - під час укладання нормативного договору; локальних норм - під час укладання індивідуального договору). Поєднання основних властивостей договору (як однієї з форм існування права та акта реалізації прав та обов’язків), і нормативного, й індивідуального дає можливість пояснити тільки актова теорія. [9, с. 23-25]

2. Загальна характеристика господарських договорів

2.1 Правова основа, поняття та ознаки господарського договору

Договір служить ідеальною формою активності учасників господарського обороту, він є найбільш оперативним і гнучким засобом зв'язку між виробництвом і споживанням, вивчення потреб і негайного реагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом та пропозицією, наситити ринок тими товарами, які потребує споживач.

Договірні відносини виникають на певній економічній основі, отже, вони тісно зв'язані з відносинами власності. У відношенні свого майна власник вправі здійснювати будь-які дії, які не суперечать закону. У числі дій, за допомогою яких власники розпоряджаються своїм майном, найбільше значення мають договори. [4, с. 151-152]

Господарський договір є основною правовою формою, що опосередковує суспільні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. При цьому Господарський кодекс не містить визначення господарського договору. І з огляду на зміст глав 19, 20 та 22 ГК господарський договір може розглядатися:

1) як дво- або багатостороння угода, яка слугує підставою виникнення відносин, за якими визнається правовий (юридичний) характер;

2 ) як дво- або багатостороння угода, яка слугує підставою виникнення господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 174 ГК);

3) як господарське зобов'язання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих жорстких адміністративно-правових засобів.

Відповідно, господарський договір можна визначити як засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язання між суб'єктами господарювання, суб'єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов'язки сторін у галузі господарської діяльності.

І проаналізувавши вище викладене можна виділити наступні ознаки господарського договору:

1) це угода двох або більше суб’єктів господарювання;

2) є юридичним фактом, який спрямований на виникнення, зміну чи припинення господарських правовідносин;

3) встановлює господарське зобов’язання і правила його виконання

4) може бути підставою виникнення майново-господарських зобов'язань. Предметом останніх є результати господарської діяльності їх учасників - продукція, роботи, послуги вартісного характеру.

5) Обмежене господарським законодавством коло суб’єктів. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань відповідно є суб'єкти господарювання і негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи. Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 1 : ГК учасниками майново-господарських зобов'язань можуть бути також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Господарські договори за участю зазначених органів держави (наприклад державні контракти,договори оренди та концесії державного майна) укладаються в межах їх організаційно-господарських повноважень із суб'єктами господарювання різних форм власності, в тому числі державного сектору, і спрямовані на виконання державою та органами місцевого самоврядування своїх економічних і соціальних функцій.

6) завжди укладається із господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних сторонам господарських й комерційних результатів. Це виробництво й реалізація за плату продукції, виконання робіт й оплата їхнього результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори - це майнові правочини, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг.

7) стосовно них діють окремі правила щодо підстав їх укладання й змісту.

8) форма договору встановлена законом; [5, с. 358 - 360]

2.2 Класифікація і система господарських договорів

Численні господарські договори мають як загальні властивості, так і певні розходження, що дозволяють відмежовувати їх один від одного. Для того, щоб правильно орієнтуватися у всій масі численних і різноманітних договорів, прийнято здійснювати їхній розподіл на окремі види. В основі такого розподілу полягають різні категорії, що обираються в залежності від переслідуваних цілей.

Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Він дозволяє учасникам господарського обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, застосовувати на практиці такий договір, що у найбільшій мірі відповідає їх потребам. Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні види.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві й загальні риси даної правової категорії, й ознаки, притаманні саме даному виду господарських договорів. Тому для їхнього розмежування застосовуються доктринальна й нормативна класифікації господарських договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості. [14, с. 356]

Теорія зобов’язального права класифікує господарські домов за кількома критеріями:

1) Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори поділяються:

а) односторонні (н-д. договір дарування не покладає на обдарованого жодних обов’язків)

б) двосторонні (н-д. договір купівлі-продажу де є дві сторони продавець і покупець);

в) багатосторонні (н-д. перевезення вантажів: у ньому беруть доля перевізник, вантажовідправник й вантажоодержувач - особа, уповноважена на одержання вантажу).

2) Залежно від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, вони підрозділяються на:

а) формальні.

Для укладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами;

б) реальні.

Для укладання реального господарського договору необхідні не лише узгодження волі сторін, а і передача речі;

в) консенсуальні.

Консенсуальна угода вважається укладеною з моменту досягнення сторонами угоди, тобто сторони повинні узгодити своє волевиявлення, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення правовідносини. У момент, коли угода досягнута, угода вважається укладеною, і в її сторін виникають відповідні права й обов'язки. Так, для укладання договору купівлі-продажу необхідно, щоб сторони домовилися між собою про предмет і ціну речі. Якщо закон вимагає, щоб волевиявлення було виражено у визначеній формі, то угода вважається укладеною тільки при дотриманні такої форми.

3) За співвідношенням виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін вони поділяються:

а) платні.

Платною називається угода, у якій майновому наданню однієї сторони (передача грошей чи майна, виконання робіт, надання послуг) відповідає зустрічний обов'язок іншої сторони. Платними можуть бути тільки двосторонні угоди, оскільки однобічні угоди завжди безоплатні. Платність угоди може виражатися в передачі грошей, речей (майна), виконанні робіт або наданні послуг і встановлюватися законом чи угодою сторін, випливати із суті угод. Так, угоди купівлі-продажу, постачання й ін. за своєю сутністю завжди платні, а договір дарування, безплатного користування майном, навпроти - завжди безоплатний;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8



Реклама
В соцсетях
скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты