б) безоплатні.
У безоплатних угодах наданню однієї сторони немає зустрічного задоволення, надання. У таких угодах обов'язок зробити дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, що не вправі вимагати зустрічного майнового надання. Це має місце за договором дарування, коли річ передається у власність іншій стороні, за договором про безоплатне користування майном, за договором збереження, за договором доручення, за договором позики тощо.
Платність чи безплатність одних угод визначена законом чи може встановлюватися угодою сторін. Так, відповідно до закону договір позики між фізичними особами безоплатний, на відміну від договору банківської позички. У договорі чи дорученні збереження сторони своєю угодою встановлюють його платність чи безоплатність.
4) Залежно від характеру породжуваних договором юридичних наслідків необхідно розрізняти договори:
а) остаточні.
Остаточний договір наділяє сторони правами й обов'язками, спрямованими на досягнення цілей, і визначає всі умови договору.
б) попередні.
Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Попередній договір має містити умови, які дозволяють встановити предмет, а також інші істотні умови основного договору, зокрема, термін, у який сторони зобов'язуються укласти основний договір. Якщо такий термін у попередньому договорі не визначений, основний договір підлягає укладанню протягом року з моменту укладання попереднього договору. Якщо у зазначений вище термін основний договір не буде укладений і жодна зі сторін не зробить іншій стороні пропозицію укласти такий договір (оферта), попередній договір припиняє своя дію.
в) угоди про наміри.
У зазначених угодах про наміри лише фіксується бажання сторін вступити в майбутньому в договірні відносини. Однак сама угода про наміри не породжує прав і обов'язків сторін, якщо у ній не встановлене інше. Тому відмовлення одного з учасників угоди про наміри укласти передбачений такою угодою договір не тягне для нього яких-небудь правових наслідків і може тільки вплинути на його ділову репутацію. Зазначений вид договорів найбільше поширення одержав у зовнішній торгівлі.
5) Залежно від підстави укладання всі договори поділяються на:
а) вільні - це такі договори, укладання яких цілком залежить від розсуду сторін.
б) обов’язкові. Укладання ж обов'язкових договорів, як це випливає із самої їх назви, є обов'язковим для однієї чи обох сторін. Наприклад, у силу прямої вказівки закону банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, що звернувся з пропозицією відкрити рахунок.
6) За способом оферти й визначення змісту розрізняють:
а) приєднання. Це господарські домов, у які один бік наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається чи прийняти їхнього, чи не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);
б) взаємопогоджувані. При укладанні взаємопогоджуваних договорів їхні умови встановлюються всіма сторонами, що беруть участь в договорі. При укладанні договорів приєднання їх умови встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, и він може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
7) Залежно від кола осіб, які можуть вимагати виконання договору, вони поділяються на укладені на:
а) користь їхніх учасників;
б) користь третіх осіб.
Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Іноді за договором на користь третьої особи ця особа несе і деякі обов'язки. Так, вантажоодержувач за договором перевезення, маючи право вимагати видачі вантажу перевізником, у той же час зобов'язаний прийняти прибулий на його адресу вантаж і сплатити відповідні платежі і збори.
Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
8) За змістом істотних умов розрізняють:
а) прості. Прості домов мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення й та ін.;
б) складні господарські домов. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох й понад договорів. (н-д. у договорі підряду на капітальне будівництво - поставка, підряд, майновий найм).
9) Залежно від періодів виконання своїх обов'язків суб'єкти господарювання укладають:
а) генеральні. . Генеральні договори визначають умови виконання всіх узятих зобов'язань сторонами протягом усього їхнього строку (наприклад, будівництво складного, довгострокового об'єкта - атомної електростанції);
б) поточні. Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні періоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будівництво окремих споруд, які є складовими частинами об'єкта, обумовленого генеральним договором (закінчення будівництва якоїсь частини (черги) АЕС).
Від поточних і генеральних договорів слід відрізняти довгострокові договори за прямими тривалими господарськими зв’язками, які свого часу набули широкого застосування в поставочних відносинах. У юридичній літературі донині не проведено чіткого розмежування між ними. Але погодитися з точкою зору про те, що довгостроковий договір за своєю юридичною природою є попереднім, не можна з таких міркувань. Суть попереднього договору полягає в тому, що з нього випливає зобов'язання укласти договір у майбутньому. Через це попередній договір, виконавши свою функцію, тобто зобов'язавши сторони укласти договір у майбутньому, вважається виконаним і припиняє свою дію. Договір поставки за прямими довгостроковими господарськими зв'язками, укладений сторонами, як правило, на п'ять років або ж на триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.
Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, котрі є предметом відповідних договорів. Їх систему дає Цивільний кодекс як основне джерело господарських договорів. Цивільний кодекс систематизує господарські домов разом з цивільними. За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори: про передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), про передачу майна у строкове оплатне користування, про виконання робіт, про перевезення вантажів (транспортні господарські домов), про надання інших господарських послуг.
В цілому Цивільним кодексом України передбачені такі види договірних зобов'язань: купівля-продаж, роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання, найм (оренда), прокат, лізинг, найм (оренда) житла, позичка, підряд (побутовий, будівельний, на проектні та пошукові роботи), виконання науково-дослідницьких або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, послуги, перевезення, транспортне експедирування, зберігання, страхування, доручення, комісія, управління майном, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки, комерційна концесія, спільна діяльність, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. [5, с. 367-374]
2.3 Функції господарського договору
Господарський договір, як й будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.
Функції господарського договору - це передбачені чи санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.
Господарському договору властиві загальні договірні й специфічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:
1) ініціативна (договір як акт прояву ініціативи й узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);
2) програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин й засіб узгодження, координації їхнього дій відповідно до економічних інтересів й намірів);
3) інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умів включає у собі інформацію про правове становище сторін у договорі, Яка необхідна сторонам, у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);
4) гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов’язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);
5) правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов’язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).
Зазначені функції об'єднуються більш загальною - регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин.
Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:
1) правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою й фінансуються за рахунок державного бюджету;
2) правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення - це обов’язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. [14, с. 137-138]
3. Порядок укладання, зміни і розірвання господарського договору
3.1 Форма господарського договору
Правове регулювання форми договорів виражається у встановленні вимог до них і наслідків щодо їх порушення. Ціль відповідних вимог полягає в тому, що вони дозволяють зробити відносини сторін більш визначеними, зняти підстави для суперечок у майбутньому з приводу самого факту здійснення договору і його змісту. Деякі норми додають акту фіксації договору публічний характер. З цим пов'язаний державний контроль за його змістом в інтересах обороту і третіх осіб.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. [12, с. 338]
Відносно господарського договору загальне правило, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме:
1) повну письмову форму, під якою розуміється як єдиний документ, так і комплект документів, що об'єднуються одним змістом договору. У випадках, передбачених законодавством(ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 17, 23 Статуту залізниць тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
