г) законність (відповідність дій і рішень суду правовим нормам).
Останнім часом значно зросла кількість звернень до суду з приводу розв’язання правових суперечок. Безумовно, разом з іншими чинниками це є проявом підвищення легітимності судової влади.
3. Нормативність. Соціальна сфера, у якій функціонує судова влада, і процес реалізації нею своїх владних повноважень, їх зміст і форма здійснення закріплені в нормах матеріального і процесуального права. Судова влада шляхом передбачених законом процедур сприяє поновленню порушеного права суб’єкта, тим самим захищає суб’єктивне право. Вона діє лише у сфері права. Розглядаючи юридичну справу, суд застосовує загальну правову норму до конкретної життєвої ситуації, тобто здійснює правозастосування.
Судова влада здійснюється лише у процесуальній формі, визначає зміст і порядок реалізації цієї влади. Порушення встановленої законом процедури є передумовою визнання такої діяльності суду неправомірною. Нормативне закріплення судової процедури гарантує не лише правомірність дій суду, а й можливість їх наступної перевірки, своєчасного виявлення й усунення судових помилок.
4. Особлива предметна сфера. Предметна сфера функціонування судової влади має виключний характер. Судову владу залучають до дії лише в умовах розгляду юридичної справи, тобто за умов, якщо:
а) хоча б два суб’єкти знаходяться у стані суперечки;
б) спір виник щодо відносин, які регулюються правом.
Сторони звертаються до суду з проханням виступити безстороннім арбітром у розв’язанні їх справи. Будьякий конфлікт, що має правову природу, може стати предметом розгляду судової влади. Деякі правові конфлікти вирішуються в адміністративному, дисциплінарному або іншому порядку поза цариною дії суду.
Можна вирізнити три групи правових конфліктів, які належать до юрисдикції суду. Це конфлікти:
а) матеріальноправові, вирішення яких згідно із законом є виключною компетенцією суду (наприклад, визнання особи винною у вчиненні злочину; застосування до особи заходів, що обмежують її конституційні права та свободи; застосування до особи заходів примусового лікування тощо);
б) процесуальні, що виникають під час судового розгляду справи (наприклад, апеляційне або касаційне оскарження судового рішення, відвід судді за мотивом його заінтересованості у справі та ін.);
в) процесуальноправові, що не мають передбаченого в законі шляху вирішення (наприклад, у випадку конфлікту закону і міжнародного договору, принципів цивільного, господарського чи адміністративного судочинства тощо). За наявності прогалин у законодавстві особливого значення набуває суддівська правосвідомість і нормотворчість.
Усі конфлікти, що належать до юрисдикції судової влади, мають конкретний, індивідуалізований характер. Завжди відомі сторони конфлікту, час, місце й обставини його виникнення, оскільки це є необхідною передумовою звернення до суду.
5. Ситуативний характер. Судова влада функціонує лише за умови звернення до неї суб’єктів права. За своєю ініціативою суд не розпочинає розгляд юридичних справ, тобто судова влада «пробуджується» актом звернення до суду і функціонує на час розгляду справи. Реалізація судової влади лише в умовах конкретної юридичної справи і лише за умови звернення до неї заінтересованих сторін є ознаками, які підкреслюють ситуативний характер судової влади, її відмінність від законодавчої і виконавчої гілок влади, предметна сфера яких поширюється на більш загальне коло правовідносин.
Таким чином, якщо діяльність суду характеризується в Україні як владна, то слід визнати, що особливості такого соціального феномену як влада повинні мати в ній своє адекватне відбиття. Розкриваючи поняття «судова влада», треба враховувати наступні положення:
— за своїми властивостями судова влада є державною з усіма належними владі атрибутами й чітко визначеною компетенцією;
— вона є одним із продуктів застосування принципу поділу державної влади з ознаками незалежності й самостійності, що випливають із цього принципу;
– судова влада повинна мати такі механізми забезпечення її функціонування, які гарантували б її самостійність;
— вона здійснюється в певних організаційних і процесуальних формах, установлених у законі;
— судова влада має універсальний і виключний характер;
— вона здійснюється на професійній основі.
Отже, основу судової влади, безумовно, складає сукупність судових органів, наділених різною компетенцією. Головним їх призначенням є вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки. Судовій владі відводиться особлива роль арбітра у спорах про право. Суб’єктом, який здійснює судову владу, виступає не будьякий державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей і соціальні процеси.
Судова влада — це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур.
Наведене визначення не є вичерпним. Сутність феномену судової влади можна повністю зрозуміти лише при дослідженні форм її реалізації, функцій, принципів організації та діяльності.
2.3 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ
Реалізація судової влади завжди здійснюється в певній формі — передбаченій законом процедурі судочинства. Ця процедура чітко встановлює, що має здійснюватися в суді при підготовці до розгляду та судовому розгляді справ. Головне її завдання — забезпечити законне, мотивоване і справедливе рішення. Зазначені процедури засновані на гласності, забезпеченні права на захист та оскарження судового рішення, можливості участі представників народу у прийнятті рішення по справі, рівності сторін та на інших принципах, про які докладніше йтиметься далі.
Установлені для органів законодавчої й виконавчої гілок влади процедури (регламенти) не містять тієї точності та всебічності, що характерні для порядку розгляду й вирішення справ у судах.
Судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.
Конституційне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються юридичні справи, що мають конституційне значення. Саме шляхом конституційного судочинства визнається неконституційність нормативних актів, прийнятих у державі, чим забезпечується юридичний захист Основного Закону країни.
Конституційне судочинство — це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційноправові питання, пов’язані із забезпеченням дотримання Конституції державними органами й у прийнятті по них рішень, що тягнуть правові наслідки.
Конституційне судочинство покликано забезпечувати верховенство Основного Закону як підґрунтя національної правової системи, охорони конституційних прав і свобод, дотримання принципу поділу влади у всіх його аспектах. Необхідним, основоположним елементом конституційного судочинства є здійснювана судовим органом перевірка нормативних актів з огляду їх відповідності Конституції. Саме це становить сутність конституційного судочинства.
В Україні конституційне судочинство здійснюється єдиним органом — Конституційним Судом України. Це судова установа, діяльність якої здійснюється у процесуальній формі, що зближує її із судами загальної юрисдикції. Закон підкреслює зв’язок конституційного судочинства з іншими формами судочинства і визнає Конституційний Суд одним із судів, але з особливою юрисдикцією — конституційною. Процедура судочинства в Конституційному Суді й у судах загальної юрисдикції заснована на таких принципах судочинства як незалежність, колегіальність, гласність, змагальність і рівноправність сторін.
Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімейних та деяких інших правовідносин. Закон зобов’язує забезпечити правильний і своєчасний розгляд цивільних справ, сприяти поновленню порушених майнових, особистих та інших прав громадян, визначаючи для цього суди загальної юрисдикції й наділяючи їх відповідною компетенцією. Зміст цивільного судочинства складає розгляд і вирішення по суті юридичних справ, пов’язаних із захистом майнових, особистих немайнових, сімейних та інших прав і законних інтересів суб’єктів права. У порядку цивільного судочинства також розглядаються справи, якщо необхідно офіційно посвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні відносини тощо. Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби чи з інших причин.
Цивільне судочинство вершиться судами загальної юрисдикції. Ця процедура регламентована Цивільним процесуальним кодексом.
Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин. Зміст господарського судочинства полягає в розгляді й вирішенні правового конфлікту, що виник між суб’єктами, які здійснюють господарську або іншу економічну діяльність. Судова влада повинна сприяти поновленню порушених правових норм і тим самим вирішувати соціальні й економічні завдання. Відокремлення господарської юрисдикції зумовлено як історичними чинниками (існування системи державних арбітражів у СРСР), так і особливостями правовідносин, що виникають у царині господарювання (розвиток ринкової економіки, складність законодавства, яке діє в цій сфері).
Господарське судочинство вершиться спеціалізованими господарськими судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції. Його процедура регламентована Господарським процесуальним кодексом.
Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються юридично значущі справи, що виникають у сфері управлінських правовідносин за наявності публічного інтересу. Закон передбачає, що при реалізації судової влади в адміністративному судочинстві має бути забезпечено своєчасний, всебічний, повний та об’єктивний розгляд обставин справи й вирішення у відповідності із законом. Предметом судового розгляду є скарга на дії (бездіяльність) посадових чи службових осіб, державних органів. Публічний інтерес є об’єктом конфліктів, що виникають у царині управлінськоадміністративних правовідносин.
Адміністративне судочинство вершиться спеціалізованими адміністративними судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції, відповідно до процедури, визначеної Кодексом про адміністративне судочинство.
Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої розглядаються й вирішуються справи про злочини. Зміст кримінального судочинства полягає в розгляді в судових засіданнях кримінальних справ і застосуванні встановлених законом видів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або у виправданні невинних. Винність обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину може бути встановлена лише судовим вироком, який набув законної сили. Беручи до уваги серйозність обмеження особистої свободи громадян, щодо яких застосовуються запобіжні заходи або заходи медичного характеру, законодавець надає право вирішення цих питань тільки суду. Необхідність прояву судової влади виникає і при вирішенні питань щодо відбування кримінального покарання (наприклад, дострокове чи умовнодострокове звільнення від покарання тощо).
Кримінальне судочинство вершиться загальними судами в межах процедури, визначеної Кримінальнопроцесуальним кодексом.
Вивченню перелічених видів судочинства, законів та актів, що регламентують їх процедуру реалізації, присвячені окремі навчальні курси, що викладаються на старших курсах юридичних вузів.
