Широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції держав — членів СНД. Згідно з ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.
Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо вчинення інших процесуальних дій, прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, виходячи з положень ст. 426 ЦПК України та ст. 6 Конвенції держав — членів СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави. Однак суди України не можуть надавати правову допомогу у виконанні доручень іноземних судів, якщо таке виконання суперечить суверенітету України або загрожує безпеці, та тоді, коли виконання доручення не належить до компетенції суду.
За Договором між Україною і КНР відмова в наданні правової допомоги можлива, якщо запитувана договірна сторона вважає, що це завдасть шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку останньої чи суперечитиме основним принципам її законодавства (ст. 11). Аналогічно вирішено це питання й в інших міжнародних договорах України.
2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконанню
За загальним правилом рішення міжнародних та іноземних судів сторони мають виконувати добровільно в строки, передбачені такими рішеннями. У випадку невиконання рішення в добровільному порядку застосовується процедура примусового виконання рішення відповідно до міжнародних договорів, а також норм законодавства тієї країни, на території якої визнається та виконується рішення. Слід зауважити, що ефективність проведення процедури примусового виконання рішення суду багато в чому залежить від нормативного забезпечення та визначеності такої процедури.
Вважаю за необхідне згадати, що рішення іноземних судів мають задовольняти таким вимогам:
1) вони набрали законної сили;
2) підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.
Слід також зауважити, що рішення іноземного суду може бути пред’явлене до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили. Винятком є рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, який перевищує три роки. Воно може бути пред’явлене до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Процедура виконання рішення іноземного суду розпочинається зі з’ясування наявності міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, про визнання й виконання рішення суду чи арбітражу якої йдеться.
Одним із основних міжнародно-правових інструментів у сфері визнання та виконання рішень іноземних судів є Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, укладена у м. Нью-Йорку в 1958 році. До цієї Конвенції приєдналася велика кількість держав світу, в тому числі й Україна.
Термін "арбітражне рішення" включає як рішення, постановлені арбітрами, призначеними в кожній окремій справі, так і рішення, постановлені постійними арбітражними органами, до яких звернулися сторони [1].
До визнання та звернення до виконання арбітражних рішень, до яких застосовується Нью-Йоркська Конвенція, не повинні застосовуватись істотно більш обтяжливі умови або більш високі мита або збори, ніж ті, які існують для визнання та звернення до виконання внутрішніх арбітражних рішень.
Для отримання визнання та приведення до виконання сторона, яка запитує визнання та приведення до виконання, при поданні такого прохання надає:
а) належним чином завірене оригінальне арбітражне рішення або належним чином завірену копію такого;
б) оригінальну угоду, або належним чином завірену копію такого.
Якщо арбітражне рішення або угода викладені не на офіційній мові тієї країни, де запитується визнання та звернення до виконання цього рішення, сторона, яка просить про визнання та звернення до виконання цього рішення, надає переклад цих документів на таку мову. Переклад завіряється офіційним або присяжним перекладачем, або дипломатичним, або консульською установою.
Серед інших міжнародно-правових угод України, які часто застосовують для визнання та виконання рішень іноземних судів, є:
1) Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена державами-членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22 січня 1993 р. Поряд з Україною, учасницями цієї Конвенції є республіки Азербайджан, Беларусь, Вірменія, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Грузія, Киргизька Республіка та Російська Федерація.
Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію із застереженням, що Україна бере на себе зобов’язання визнавати й виконувати рішення, постановлені на територіях держав-учасниць Конвенції, за винятком визнання і виконання виконавчих написів та нотаріальних актів щодо грошових зобов’язань.
2) Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20 березня 1992 р. До учасниць цієї угоди належать республіки Беларусь, Вірменія, Таджикистан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Російська Федерація та Україна.
3) Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж, підписана в м. Женеві 21 квітня 1961 р., яка передбачає деякі особливості проведення арбітражу порівняно з положеннями Нью-Йоркської Конвенції.
4) Двосторонні договори України.
Надання дозволу на примусове виконання рішення. Таким чином, з’ясувавши питання наявності підстав для визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні, сторона (стягувач) подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання такого рішення. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на підставі клопотання стягувача розглядається апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київським та Севастопольським міськими судами за місцем постійного або тимчасового проживання чи перебування (місцезнаходження) боржника.
У випадку коли боржник не має постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження) на території України або місце його постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядає відповідний суд України за місцезнаходженням майна боржника на території України.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі. Воно має містити таку інформацію:
- найменування стягувача або його представника (якщо клопотання подає представник), зазначення їхнього постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження);
- найменування боржника, зазначення його постійного або тимчасового місця проживання чи перебування (місцезнаходження) або місцезнаходження його майна в Україні;
- мотиви подання клопотання.
У випадку коли в міжнародних договорах України не визначений перелік документів, які мають додаватися до клопотання, до нього додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо про це не йдеться в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була своєчасно й належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;
4) документ, який визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, який посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подає представник);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Якщо зазначене клопотання і документи, які до нього додаються, не оформлені відповідно до вимог, передбачених Законом, або якщо до клопотання не додані всі перелічені документи, відповідний суд України повертає їх стягувачеві (або його представникові) без розгляду.
Для розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду забороняється вимагати інші документи та відомості.
Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відповідний суд України протягом п’яти днів письмово повідомляє боржника і пропонує йому в місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання [1]. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у випадку його відмови від подання заперечень, а також коли в місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання він не подав заперечення, суддя постановляє ухвалу. В ухвалі суддя визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за 10 днів до його розгляду. За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду провадиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, відповідний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача, боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання.
Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання.
Копію ухвали суд надсилає стягувачеві та боржникові в триденний строк з дня постановлення ухвали.
Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародні договори України такі випадки не передбачають, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй своєчасно і належним чином не повідомили про розгляд справи;
3) якщо рішення постановлене в справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
